Контрольні запитання:
Яким чином перевіряється готовність акумуляторної батареї до експлуатації?
В якому порядку проводять заряджання акумуляторної батареї?
З якою періодичністю проводиться перевірка натягу паса приводу генератора?
При якому спрацюванні щіток генератора проводиться їх заміна разом з щіткотримачем?
Які вимоги ставляться до торцевого колектора стартера при перевірці?
В якому порядку проводиться знімання ( встановлення ) стартера на двигуні МеМЗ – 245?
Який зазор між контактами свічки запалювання встановлюється під час регулювання?
Як проводиться встановлення запалювання на двигуні
МеМЗ – 245?
Як перевіряється правильність встановлення запалювання
при русі автомобіля?
Які наслідки раннього (пізнього) запалювання?
Які межі регулювань кута випередження запалювання при допомозі октан - коректора?
Тема 13. Загальна схема силової передачі. Зчеплення. Коробка передач. Карданна передача. Ведучі осі Призначення і схеми трансмісій
Трансмісія (силова передача) автомобіля служить для передачі обертального моменту від двигуна до ведучих коліс. При цьому передаваний обертальний момент змінюється за величиною і напрямом та розподіляється у певному співвідношенні між ведучими колесами.
Обертальний момент на ведучих колесах залежить від передавального відношення трансмісії, яке дорівнює відношенню кутової швидкості колінчастого вала двигуна до кутової швидкості ведучих коліс. Передавальне відношення трансмісії вибирається залежно від призначення автомобіля, параметрів його двигуна і необхідних динамічних якостей.
Трансмісії за способом передачі обертального моменту поділяють на:
механічні;
гідравлічні;
електричні;
комбіновані (гідромеханічні, електромеханічні).
На вітчизняних автомобілях найпоширеніші механічні трансмісії, в яких передавальні механізми складаються із жорстких, що не деформуються, елементів (металевих валів і шестерень). На автобусах Лікінського і Львівського заводів, а також на великовантажних автомобілях БелАЗ застосовують гідромеханічні трансмісії з автоматизованим переключенням передач. Частина великовантажних автомобілів БелАЗ мають електромеханічну трансмісію з мотор – колесами.
Схема трансмісії автомобіля визначається його загальним компонуванням: розміщенням двигуна, кількістю і розташуванням ведучих мостів, видом трансмісії.
Рис. 13. 1.Схеми трансмісій:
а – автомобіля 4 2; б – передньоприводного автомобіля 4 2; в – автомобіля 4 4;
г – автомобіля 6 4.
Автомобілі з механічною трансмісією і колісною формулою 4 2 мають найчастіше переднє розташування двигуна, задні ведучі колеса і центральне розміщення агрегатів трансмісії (автомобілі ЗИЛ – 130,
МАЗ – 5335, ГАЗ – 24 тощо). Тут двигун 1, зчеплення 2 і коробка передач 3 (рис. 13. 1, а) об’єднані в один блок і утворюють силовий агрегат. Обертальний момент від коробки передач 3 передається карданною передачею 4 на ведучий задній міст 5.
Істотні відмінності має трансмісія передньоприводного автомобіля
ВАЗ – 2108 з колісною формулою 4 2 (рис. 13. 1, б). Особливістю цієї схеми є виконання ведучим переднього моста з керованими колесами. Це потребувало об’єднання в єдиний силовий агрегат двигуна 1, зчеплення 2, коробки передач 3, механізмів ведучого моста 5 (головну передачу і диференціал) і карданних шарнірів 6 однакових кутових швидкостей, з’єднаних з передніми ведучими колесами.
На рис. 13. 1, в показана схема трансмісії автомобіля з переднім і заднім ведучими мостами (автомобіль УАЗ – 469). Характерною особливістю цієї схеми є застосування в трансмісії роздавальної коробки 7, яка через проміжні 9 карданні вали передає обертальний момент передньому 8 і задньому 9 ведучим мостам. У роздавальній коробці є пристрій для включення і виключення переднього моста і додаткова знижувальна передача, що дає змогу значно збільшити обертальний момент на колесах автомобіля в разі потреби.
Схема механічної трансмісії триколісних вантажних автомобілів КамАЗ показана на рис. 13. 1, г. На цих автомобілях середній 10 і задній мости ведучі. Обертальний момент до них передається одним карданним валом 4, в головній передачі середнього моста передбачений міжосьовий диференціал і прохідний вал, який передає обертальний момент на карданний вал 11 приводу заднього моста. В інших схемах трансмісій трьохвісних автомобілів обертальний момент до ведучих мостів може передаватись окремо карданними валами від роздавальної коробки (автомобіль Урал – 375).
Схеми гідромеханічних трансмісій передбачають об’єднання в єдиному блоці двигуна і гідромеханічної коробки передач, обертальний момент від якої передається ведучим колесам через карданний вал і механізми заднього моста як у звичайній механічній трансмісії.
На автомобілях (БелАЗ) з електромеханічною трансмісією дизельний двигун приводить в обертання генератор постійного струму, енергія від якого передається проводами до електродвигунів коліс. Колісний електродвигун монтують в ободі колеса разом із знижувальним механічним редуктором. Така конструкція називається мотор – редуктором.
Призначення, класифікація, конструкція і принцип дії зчеплення і приводу керування ним
Зчеплення автомобіля служить для короткочасного роз’єднання колінчастого вала двигуна з коробкою передач і їх плавного з’єднання при переключенні передач чи рушанні з місця.
Зчеплення
гідравлічні
фрикційні
електромагнітні
за кількістю
ведених дисків
за конструкцією
натискного механізму
за характером
тертя
за типом натискного
механізму
Рис. 13.2. Класифікація зчеплень.
На легкових і вантажних автомобілях найпоширеніше однодискове зчеплення фрикційного типу. Зчеплення (рис.. 13. 3.) складається з механізму і приводу виключення. Механізм зчеплення змонтований на маховику 1 двигуна, а привод - на не обертових деталях, встановлених на рамі або кузові автомобіля.
Рис. 13. 3. Схема фрикційного зчеплення:
1 – маховик; 2 – ведений диск; 3 – натискний диск; 4 –периферійні пружини; 5 – вилка;
6 – тяга; 7 – педаль; 8 – ведучий вал коробки передач; 9 – поворотна пружина;
10 – муфта виключення; 11 – важільці; 12 – кожух (опорний диск).
Основними деталями механізму зчеплення є ведений диск 2, встановлений на шліци ведучого вала 8 коробки передач, натискний диск 3 з пружинами 4, розміщеними на кожусі 12, який жорстко прикріплений на маховику. На кожусі 12 зчеплення встановлені на кульових опорах відтискні важелі 11, з’єднані шарнірно з натискним диском 3.
Привод виключення зчеплення складається з муфти 10 з відтискним підшипником і поворотної пружини 9, вилки 5, тяги 6 і педалі 7.
Коли педаль зчеплення відпущена, ведений диск 2 затиснутий пружинами 4 між маховиком і натискним диском. Такий стан зчеплення називається включеним, оскільки під час роботи двигуна обертальний момент від маховика і натискного диска передається за допомогою сил тертя на ведений диск і далі на ведучий вал 8 коробки передач. Якщо натиснути на педаль 1 зчеплення, тяга 6 переміщується і повертає вилку 5 відносно місця її кріплення. Вільний кінець вилки діє на муфту 10, в результаті чого вона переміщується до маховика і натискує на важільці 11, які відсувають натискний диск 3. При цьому ведений диск вивільняється від стискуючого зусилля, відходить від маховика, і зчеплення виключається.
Для включення зчеплення треба плавно відпустити педаль 7. При цьому зусилля на веденому диску наростатиме поступово, внаслідок чого диск проковзуватиме відносно маховика і вони плавно з’єднаються до моменту повного включення. Для відведення теплоти, що виділяється при включенні зчеплення, на кожусі є отвори, по яких циркулює повітря.
Розглянутий на схемі фрикційного зчеплення привод виключення простий за конструкцією, має жорсткі важелі і називається механічним. На багатьох легкових автомобілях тепер застосовують гідравлічний привід виключення зчеплення. У такому приводі зусилля від педалі до механізму зчеплення передається рідиною, що міститься в гідравлічних циліндрах і трубопроводах. На вантажних автомобілях для полегшення керування зчепленням у приводі його виключення іноді застосовують пневматичний підсилювач (автомобілі МАЗ, КамАЗ).