Тема 1. Загальні положення про зобов’язання та забезпечення виконання зобов'язань

1. Поняття зобов’язання та елементи зобов’язального правовідношення. Види зобов’язань.

2. Належне виконання зобов’язання та його складові.

3. Наслідки порушення зобов’язання.

4. Поняття забезпечення виконання зобов'язань і їх загальна характеристика.

5. Види забезпечення виконання зобов'язань за Цивільним кодексом та їх класифікація.

Основні нормативні джерела:

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV, Глави 47, 48, параграф 1 Глави 49.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 р. № 543/96-ВР

1. Поняття зобов’язання та елементи зобов'язального правовідношення. Види зобов’язань

Згідно зі ст. 509 ЦК,

зобов'язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник), зобов'язана здійснити на користь іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші і т.п.) або утриматися від певної дії, а інша сторона має право вимагати від боржника виконання її обов'язку.

Іншими словами, зобов'язання – це правовий зв'язок між суб'єктами правовідносин, через який одна сторона (боржник) зобов'язується передати річ, виконати роботу, надати послугу, сплатити певну суму грошей, розкрити інформацію іншій стороні або утриматися від певної дії (зробити певне надання), тоді як в іншої сторони правовідношення (кредитора) з'являється право вимагати належного виконання боржником обов’язку, що покладений на нього.

Зобов'язальне правовідношення слід відрізняти від правовідносин, що виникають в інших сферах.

1. Майновий харатер. С точки зору класифікації правовідносин, які становлять предмет регулювання цивільного права, зобов'язальне правовідношення – це вид майнових відносин. Зобов’язання виникають передусім з приводу майнових благ (хоча можуть включати і певні немайнові аспекти), що відрізняє них від немайнових правовідносин.

2. Відносний зхарактер. За своєю природою зобов'язальні правовідносини завжди мають відносний характер, їм властивий чітко визначений суб'єктний склад, на відміну від абстрактних правовідносин (речових та особистих немайнових), за конструкцією яких одній управомоченій особі (власникові, носієві права) протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб (усіх і кожного).

3. Динамічний характер.

На відміну від речових правовідносин, які закріплюють статику цивільного обороту (належність благ конкретним суб'єктам) та символізують сталість та стабільність цивільно-правових зв’язків (наприклад, право власності, інші обмежені речові права), зобов'язальні правовідносини уособлюють динаміку цивільного обороту (передачу благ від одного суб'єкта до іншого) та символізують рух, обіг товарів, робіт та послуг. А отже, виходячи із загальнофілософського закону єдності та боротьби протилежностей, зобов’язальні та речові правовідносини взаємодоповнюють одне одного та є, так би мовити, «двома сторонами однієї медалі», що не можуть існувати окремо.

Як і будь яке інше правовідношення, зобов’язання може бути проаналізовано з точки зору складових частин: підстав виникнення, суб’єктів, об’єктів та змісту.

1. Підстави виникнення. Зобов'язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають на підставі певних юридичних фактів. Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК, зобов’язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 Кодексу. Відповідно ж до змісту ч. 2 ст. 11 ЦК, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є:

• договори та інші правочини, передбачені актами цивільного законодавства або не передбачені, але такі, що не суперечать загальним принципам цивільного права і призводять до виникнення (зміни, припинення) прав й обов'язків сторін;

• завдання шкоди іншій особі;

• безпідставне набуття або збереження чужого майна;

• дії на користь іншої особи без доручення у зв'язку з порятунком майна, здоров'я і життя;

• інші юридичні факти, зокрема, події та акти органів влади.

Безперечно, основним юридичним фактом, що призводить до виникнення або зміни зобов’язального правовідношення, був та залишається цивільно-правовий договір. Водночас, за ЦК істотно підвищується значення односторонніх правочинів як підстав виникнення правовідносин між сторонами.

2. Суб’єкти зобов’язання. Суб'єктами зобов'язання є принаймні 2 особи – кредитор (від лат. credere – «вірити») або віритель, та боржник. Кредитор наділяється правом вимоги, тоді як у боржника виникає борг – обов’язок здійснити певну дію. Для зобов'язальних відносин характерним є стан пов'язаності однієї особи щодо іншого (для якого в давньоримському праві існувало спеціальне поняття  vinculum juris ). Тоді як через речове право виникає право на панування над річчю, у зобов'язанні у кредитора виникає право на панування над поведінкою боржника.

Як правило, зобов'язання складається між двома сторонами (рідше – більш, ніж з двома (договір про перевезення вантажів, договір про спільну діяльність, договори факторингу, лізингу, тощо).

Багатосторонні зобов'язання слід відрізняти від множинності осіб в зобов'язанні. Множинність присутня, коли на одній із сторін (кредитор або боржник) беруть участь більше ніж одна особи. Залежно від того, на якій стороні присутня множинність осіб, виділяють: зобов'язання з активною множинністю (множинність кредиторів); зобов'язання з пасивною множинністю (множинність боржників); зобов'язання із змішаною множинністю (множинність на обох сторонах).

Залежно від порядку здійснення, всі зобов'язання з множинністю осіб поділяються на:

1. часткові: зобов'язання, в яких права кредиторів та/або обов'язки декількох боржників розподіляються частинами (ст. 540 ГК – «зобов'язані виконати в рівній частці, якщо інше не випливає із закону або договору» –Законодавство містить презумпцію рівності часток сторін у зобов'язанні);

2. солідарні: зобов'язання, в якому будь-який з кредиторів може вимагати належного виконання як всіма боржниками одночасно, так і кількома або навіть одним з них у повному розмірі. Оскільки солідарне зобов’язання (передусім солідарна відповідальність боржників) значно погіршує стан осіб, воно має винятковий характер та визнається тільки у разі, якщо це прямо передбачено законом або договором (наприклад, при неподільності предмету) (ст. 541 ЦК). Може бути як на стороні кредиторів (ст. 542 ЦК), так і на стороні боржників (ст. 543 ЦК). Обов'язок для всіх спів-боржників залишається в силі доти, доки не буде виконаний одним з них. Повне виконання зобов'язання одним з спів-боржників припиняє зобов'язання для всіх них, проте призводить до виникнення у сторони, яка виконала, регресних (зворотних) вимог до інших боржників (ст. 543 ЦК). Інші спів-боржники несуть регресну відповідальність у частковому обсязі;

3. субсидіарні: засіб забезпечення виконання інших, основних зобов'язань. Основне та субсидіарне зобов’язання є завжди пов'язаними. Буквально кажучи, в основному та субсидіарному зобов’язаннях має місце не множинність осіб в одному зобов'язанні, а 2 різних зобов'язання – основне і додаткове (акцесорне). Якщо боржник не виконує за основним договором, то обов'язок з виконання на користь кредитора переходить на третю особу за додатковим зобов'язанням. Таке зобов’язання виникає через закон або договір (відповідальність учасників повного, командитного товариств за боргами товариства, відповідальність основної компанії за боргами дочірньої компанії, відповідальність поручителя за боргами боржника (у разі, якщо це передбачено договором поруки).

У зобов'язанні також можуть брати участь треті особи, які не є ні боржниками, ані кредиторами. Такі зобов'язання включають:

1. зобов'язання на користь третьої особи: зобов'язання, у яких боржник зобов'язаний здійснити виконання не кредиторові, а зазначеній в договорі або законі третій особі, яка має право вимагати таке виконання. В цьому зобов'язанні третя особа по суті стає новим кредитором. Особливістю такого правовідношення є те, що третя особа може мати тільки права вимоги, але в жодному разі не обов'язки (ст. 511 ГК). Прикладами таких зобов’язань є договір банківського вкладу, внесений на користь третьої особи; страхування життя на користь вигодонабувача.

Право вимоги у третьої особи не виникає доти, доки воно прямо не заявить кредиторові про свій намір скористатися даним правом. До цього моменту правочин може бути скасовано або змінено боржником і кредитором без участі третьої особи.

Зобов'язання на користь третьої особи слід відрізняти від зобов'язання, що виконується третій особі (переадресування виконання), при якій у третьої особи право вимоги не виникає (наприклад, поставка товару постачальником роздрібним продавцям за вказівкою покупця – оптової компанії).

2. Регресні зобов'язання, або перекладення виконаного боргу на третю особу в порядку зворотної вимоги. Регресне зобов’язання виникає, коли сторона за основним зобов'язанням виконує його замість третьої особи – боржника або з його вини (ст. 544 ГК). Регресне зобов'язання є новим, самостійним зобов'язанням, що виникає на підставі виконання основного зобов’язання.

3. Передоручення виконання (виконання зобов'язання за боржника третьою особою до дорученням): покладання боржником виконання свого боргу на третю особу. За загальним правилом вважається, що для кредитора не має значення, хто йому виконає обов’язок (крім зобов'язань, тісно пов’язаних із особою боржника). За ст. 528 ЦК кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою, у разі, якщо боржник передоручив виконання цій особі, а неможливість цього не випливає з закону, договору, або сутності зобов’язання.

У цивільному обороті нерідко потрібна заміна учасників зобов'язання, як кредитора, так і боржника (напр.: необхідність термінового отримання коштів за грошовим зобов'язанням до настання строку платежу). Завдяки наявним цивільно-правовим конструкціям майнові права (права вимоги) і обов'язки (борги) стають самостійними об'єктами цивільного обороту.

Право допускає як заміну кредитора, так і заміну боржника. При заміні осіб в зобов'язанні має місце правонаступництво, коли нові учасники стають на місце попередніх, при чому зміст зобов’язання (права та обов’язки сторін) залишаються незмінними.

1. Заміна кредитора.

За загальним правилом (ч. 3 ст. 512 ЦК) кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо інше не передбачено законом або договором. Водночас, закон передбачає принаймні чотири випадки, коли допускається заміна кредитора. Відповідно до ст. 512 ЦК, підставами заміни кредитора є:

1. відступлення права вимоги (цесія);

2. правонаступництво;

3. виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4. виконання обов'язку боржника третьою особою.

1) Цессия (лат. сеssio) – акт відступлення права через укладений між первісним кредитором (цедентом) та новим кредитором (цесіонарієм) правочин, що призводить до заміни кредитора в зобов'язанні. З іншої сторони, цесія – це договір між первісним кредитором (цедентом) та новим кредитором (цесіонарієм) та має вчинятися у такій самій формі, що і первісний правочин, на підставі якого виникло зобов’язання. Це ж правило поширюється і на вимоги щодо державної реєстрації правочинів (ст. 513 ЦК). Водночас, на відміну від ЦК УРСР, за яким недотримання письмової форми угоди про відступлення вимоги тягнуло нікчемність угоди, недодержання форми за новим ЦК України тягне застосування загальних наслідків щодо недодержання форми правочинів: недодержання простої письмової форми тягне, за загальним правилом неможливість посилання на показання свідків, якщо інші наслідки не встановлено законом, а недодержання обов’язкової нотаріальної форми тягне нікчемність правочину.

За загальним правилом, відступлення вимоги (цесія) допускається, якщо це не заборонено законом. Зокрема, цесія не допускається за особистими зобов’язаннями, прив’язаними до особи кредитора (наприклад, щодо вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я – ст. 513 ЦК).

Оскільки вважається, що для боржника немає значення, кому виконувати свій обов’язок, цесія здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом або договором (ст. 514 ЦК). Водночас, первісний кредитор зобов’язаний повідомити (за змістом закону – у письмовій формі) боржника про заміну кредитора, інакше виконання боржником обов’язку первісному кредиторові вважатиметься належним виконанням, а боржник матиме право висунути проти вимоги основного кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред’явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов’язок до пред’явлення йому вимоги новим кредитором, – на момент його виконання (ст. 518). При чому боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання доказів переходу до нього прав первісного кредитора (ч. 2 ст. 517 ЦК).

Новий кредитор за цесією отримує всі права первісного кредитора на умовах, що існували на момент передання цих прав (ст. 514). У зв’язку з цим первісний кредитор повинен передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують права, що передаються за цесією, та розкрити інформацію, важливу для їх здійснення (ст. 517 ЦК). Водночас, боржник має право висувати проти вимог нового кредитора всі заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

При відступленні права колишній кредитор (цедент) відповідає перед новим (цесіонарієм) тільки за дійсність вимог, які передаються за цесією, але не за невиконання своїх обов’язків боржником новому кредиторові (ст. 519 ЦК).

Відступлення вимоги для деяких суб’єктів становить вид підприємницької (ризикової) діяльності: наприклад, для банків, які здійснюють облік векселів за вирахуванням облікової ставки, інші комерційні організації («скупівля боргів»). Для кредитора, що продає вимогу, економічна вигода є безперечною – він негайно отримує гроші та знімає з себе ризик невиконання своїх обов’язків боржником.

2) Правонаступництво – тобто перехід до нового кредитора прав попереднього кредитора після його смерті (для фізичних осіб – в порядку спадкування) або припинення (для юридичних осіб, що припиняються через реорганізацію (злиття, приєднання, тощо). У разі універсального правонаступництва (спадкування) до нових кредиторів переходить весь обсяг прав якими був наділений первісний кредитор. У разі спеціального правонаступництва (реорганізації) новий кредитор набуває прав відповідно до умов реорганізації.

3) Виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Після виконання поручителем (майновим поручителем) обов’язків боржника поручитель стає на місце кредитора і має право висувати проти боржника всі вимоги, які мав проти нього первісний кредитор. Така заміна кредитора в силу закону має назву суброгації.

4) Виконання обов'язку боржника третьою особою. Заміна особи в зобов’язанні можлива і в інших випадках, зокрема, у разі виконання обов’язку боржника третьою особою (див., напр., ст. 27 Закону «Про страхування»: страховик, що виплатив передбачену договором майнового страхування винагороду застрахованій особі, має право вимоги до особи, з вини якої настав страховий випадок, у розмірі фактично виконаного на користь застрахованої особи). Подібно до попереднього випадку, заміна кредитора тут також відбувається у формі суброгації.