3. Принципи і методи юридичної психології.

Методологічними засадами юридичної психології як системи є наступні базисні елементи:

1) принципи – загальнонаукові (фундаментальні), що визначають відправні положення у сфері людинознавства в цілому, та принципи психології;

2) методи, що використовуються для вирішення завдань юридичної психології.

Загальнонаукові принципи можна визначити як сукупність відправних позицій – єдність діалектики, логіки і теорії пізнання, об’єктивності, історизму, гуманізму та ін. Зазначені принципи створюють передумови до використання загальнонаукових методів: системного, структурно-функціонального, логічного тощо.

Основними принципами психології визначено: 1) принцип розвитку – безупинних кількісних та якісних змін психічних явищ; 2) принцип детермінізму (причинної обумовленості) – залежності розвитку психіки від способу життя (подій, життєвих ситуацій) людини; 3) принцип єдності свідомості і діяльності – свідомість є внутрішнім змістом діяльності, а діяльність її зовнішнім відображенням.

Наука не може розвиватися, якщо не буде постiйно поповнюватися новими фактами. Правильний та успішний її поступ можливий лише за умови накопичення фактiв за допомогою науково обгрунтованих методів. Обгрунтування ж конкретних методiв полягає у встановленнi зв’язкiв мiж методологією та методикою науки, а вибiр того чи iншого методу зумовлюється предметом та завданнями дослiдження.

Методи юридичної психологiї можна подiлити на двi основнi групи: 1) методи наукового дослiдження; 2) методи психологiчного впливу на особистiсть.

За допомогою методів наукового дослiдження вивчаються психологiчнi факти, закономiрностi та механізми вiдносин у сферi права, розробляються науково обгрунтовані рекомендацiї для оптимізації професiйної дiяльностi. До них належать, зокрема, психодiагностичнi методики встановлення психологiчних характеристик особистостi правопорушника, визначення рiвня розвитку професiйно важливих якостей працiвникiв та ін.

Основними методами наукового дослідження в юридичній психології є спостереження, експеримент, вивчення продуктів (результатiв) дiяльностi, тестування (анкетування) та експертне оцiнювання.

Спостереження – цілеспрямоване вивчення особистостi на основi сприймання її дiй та вчинкiв за природних умов життєдiяльностi (наприклад, слідчий при проведенні допиту фіксує особливостi поведiнки та проявiв психiки допитуваного, не акцентуючи на цьому уваги, щоб не зникла природність поведiнки).

Експеримент – збирання фактiв за спецiально створених умов, якi забезпечують активний прояв психiчних явищ, що вивчаються. Створюючи певнi умови, юрист чи психолог дiстає можливiсть чітко окреслити чинники, якi дiяли в момент виникнення та перебiгу досліджуваного психiчного явища; встановити його причину; повторювати дослід i, таким чином, накопичувати кількісні показники, на основi чого можна дiйти висновку про випадковість або типовість явища (наприклад, при допитi експериментальною умовою є повiдомлення допитуваному невiдомих йому слiдчих матерiалiв, варіювання тактики допиту).

Бесіда (анкетування, інтерв’ю, тестування) – вивчення особи за допомогою виконання нею певних завдань або вiдповiдей на сукупність запитань.

Вивчення продуктів (результатiв) дiяльностi – одержання інформації фактiв за допомогою аналiзу матерiальних результатiв психiчної активності. Використовуючи цей метод, юрист чи психолог має справу не з самою людиною, а з зафіксованими матерiальними слідами, що дозволяє неодноразово до них повертатись, порівнювати результати, одержані в рiзний час або за рiзних умов дiяльностi (прикладом застосування цього методу може бути аналіз почерку, аудіозапису тощо).

Метод експертних оцiнок полягає в одержанні вiдомостей про людину вiд осiб, якi можуть досить повно та компетентно її характеризувати (наприклад, реалiзацiєю експертного оцiнювання є опитування родичів, друзів, знайомих, спiвробiтникiв).

Методи психологiчного впливу – активна та цілеспрямована дiяльнiсть, метою якої є змiна параметрів психiки чи поведiнки об’єкта спілкування. В контексті професійного спілкування ці методи реалiзуються, зокрема, працівниками правоохоронних органiв у протидії злочинності: для розкриття i розслiдування злочинiв, встановлення їх причин, ресоцiалiзацiї засуджених, адаптацiї їх до вiдповiдного соцiального середовища, а також для формування і розвитку необхідних професiйно важливих властивостей і якостей фахівців.

У найбільш загальному вигляді методи психологічного впливу поділяються залежно від структурних складових психіки, на яку вони спрямовані: вплив на інтелектуальну, емоційну та вольову сфери.

Таким чином, системне уявлення про юридичну психологію, її проблеми (факти, закономірності і механізми), принципи і методи дозволяє розглядати її як єдине ціле у вигляді неподільних психологічних і юридичних аспектів явищ, що вивчаються. Розробка теоретичних і методологічних проблем юридичної психології не є самоціллю. Теорія повинна забезпечувати практичне застосування отриманого знання. Теорія юридичної психології (виходячи з двоєдиного характеру цієї науки) забезпечує приріст наукового знання завдяки саморозвитку юридичної психології як науки, а також завдяки трансформації через неї знань інших галузей психологічної науки. У чистому вигляді теоретичні знання цих наук у правоохоронній та правозастосовній практиці використані бути не можуть. Необхідною ланкою між ними є юридична психологія.