ЗМІСТ
Загальна частина
1. Теоретичні засади юридичної психології
2. Нормативна регуляція соціальної поведінки. Девіантна поведінка особистості
3. Психологія особистості злочинця
3. Психологічні особливості злочинних груп
5. Психологічна характеристика масовидної поведiнки
6. Психологічна характеристика екстремальних ситуацій у правоохоронній діяльності
Спеціальна частина
7. Психологічна характеристика юридичної діяльності
8. Правова психологія
9. Психологія слідчої діяльності
10. Психологічні та організаційно-правові засади судово-психологічної експертизи
11. Психологічні засади адвокатської діяльності
12. Психолого-педагогічні засади діяльності дільничних інспекторів міліції
13. Пенітенціарна психологія
14. Психологія управлінської діяльності
Теоретичні засади юридичної психології
1. Місце юридичної психології в системі наук, її об’єкт і предмет.
2. Історія розвитку та сучасні напрями юридичної психології.
3. Принципи і методи юридичної психології.
Для нашого часу характерними є значний розвиток психологiчної науки, використання психологiчних знань для вирiшення прикладних проблем різних напрямів людської діяльності, у тому числі й юридичної. Нині теорія і практика потребує психологiчного аналiзу значної кількості складних феноменів, що впливають на життєдіяльність людини, визначаючи її місце у суспільстві і, зокрема, соціально корисну чи антисоціальну спрямованість поведінки, дотримання чи порушення правових норм тощо.
Праця iндивiда у будь-якiй галузi дiяльностi визначається психiчними процесами, якi сприяють пiзнанню об’єктивних законiв дiйсностi, взаємин мiж людьми, їх мотивiв та інтересів, структури та особливостей окремої особи. Вивчення психологiчних закономiрностей, у свою чергу, сприяє оптимальному регулюванню людської дiяльностi, становленню такої її наукової органiзацiї, яка має вiдповiдати високому рiвню суспiльних вiдносин.
Кожна галузь професійної діяльності має притаманнi лише їй риси, що впливають на характер та особливості взаємин людей у процесi реалізації конкретних трудових операцiй. Це повною мiрою стосується й юридичної діяльності. Саме ця обставина зумовила вiдокремлення специфiчної галузi наукового знання, що вивчає закономiрностi людської психiки у сферi дiї права. Iнтеграцiя юриспруденцiї та психологiї сприяла становленню нової науки – юридичної психологiї, спрямованої на науково-практичне забезпечення завдань правотворчої, правоохоронної та правозастосовної діяльності.
1. Місце юридичної психологiї в системі наук , її об’єкт і предмет.
Юридична психологiя – самостійна галузь знання, що знаходиться на межi психологiї та юриспруденцiї. Вона вивчає психологічні явища, пов’язані з правом, його виникненням і застосуванням у цілісній системі “людина – суспільство – право”. В центрі її уваги – психологічні аспекти свідомості, особистості та поведінки у сфері права, оскільки саме право – результат людської діяльності, звернений, передусім, до особистості. Особистість – безпосередній учасник реально існуючих суспільних відносин (економічних, виробничих, службових тощо); вона стає стороною правових відносин у всій їх багатоманітності (кримінальних, цивільних та ін.) у зв’язку чи з приводу фактів, що набувають конкретного юридичного значення.
Юридична психологія, як будь-яка прикладна наука, має на меті конкретизацію та поглиблення знань щодо певного виду діяльності, у даному випадку – юридичної. Юридична наука і практика, користуючись психологічними знаннями, не втрачають свого юридичного сенсу. У кримінальному праві, наприклад, знання загальної психології повинні враховуватися при визначенні таких понять, як суб’єкт злочину, суб’єктивна сторона, мотив і мета вчинення злочину та ін.; знання соціальної психології – стосовно групової злочинної діяльності. Але у будь-якій юридичній діяльності і, відповідно, її психологічному забезпеченні, основними є формальні вимоги закону, обов’язковість та необхідність його дотримання, правові поняття і категорії, а не психологічні закономірності психіки і поведінки безвідносно до їх соціального змісту.
Юридична психологія вивчає лише ті психічні факти, закономірності та механізми, що виникають у межах правотворчої, правоохоронної та правозастосовної діяльності на базі чинного законодавства, специфіку психологічного змісту права, його інститутів та категорій. Психологічна предметність юридичної психології невіддільна від предметності юриспруденції, вони інтегративно пов’язані між собою, визначаючи різні аспекти одних і тих же явищ: особистості, свідомості і діяльності.
Iнтеграцiя мiж юриспруденцiєю та психологiєю вiдбувається на трьох рiвнях: 1) безпосереднє застосування психологiчних знань фахівцями-психологами (експертами, спецiалiстами або консультантами) в кримiнальному, цивiльному, адмiнiстративному процесi або на стадії виконання покарання чи реалізації iнших заходiв правового впливу; 2) використання психологічних знань фахівцями-юристами (в оперативно-розшуковій та процесуальнiй дiяльностi, перевихованнi правопорушників і ресоціалізації засуджених тощо); 3) синтез психологiчних та юридичних знань у новій галузі знання – юридичній психології (уточнення та удосконалення юридичних понять та iнститутiв, зокрема, вина, осудність, мотив, мета тощо). Юридична психологiя є наукою водночас i психологiчною, i юридичною, а її виникнення стимулює розвиток i вдосконалення як психологiчного, так i юридичного знання.
Історично склалося так, що острах психологізації при вивченні соціальних явищ, у тому числі – правових, призвів до ігнорування досягнень психології та догматичного застосування юристами певних психологічних реалій. Образно кажучи, утворилась своєрідна порожнина, що заповнювалась довільними трактуваннями психологічних феноменів, термінологічними неточностями і протиріччями (наприклад, “позбавлення волі”, “сильне душевне хвилювання”, “малолітні” та ін.). Межові проблеми права і психології тривалий час залишались поза сферою фундаментальних досліджень. Найбільшого розвитку отримали прикладні аспекти юридичної психології, що стосуються правозастосовної діяльності, зокрема, слідчої практики. Значно пізніше почали розвиватись кримінальна і пенітенціарна психологія та методологічні засади самої науки.
Юридична психологія забезпечує розгляд психологічного змісту сучасних соціальних реалій, які стосуються права та його застосування. Все, що не відноситься до юриспруденції, знаходяться поза її межами. Такий підхід є визначальним, оскільки інакше втрачається предметність науки. Юридична психологія синтезує психологічні знання у даному напрямі, створюючи додаткові можливості для розвитку права і психології, психологічного забезпечення юридичної практики.
Отже, юридична психологiя — науково-практична дисциплiна, що вивчає факти, закономiрностi і механiзми людської психiки у сферi правових вiдносин і правової поведiнки та розробляє рекомендацiї щодо пiдвищення ефективностi правотворчої, правоохоронної і правозастосовної діяльності.
Виходячи з двоєдиного характеру юридичної психологiї, вона включається в систему як психологiчних, так i юридичних наук водночас. Цiлiсна побудова психологiчної науки та безперервний її розвиток із подальшим утворенням нових галузей призводить і до розвитку юридичної психологiї. При цьому зв’язки юридичної психологiї з певними галузями є досить чiткими, з iншими – тiльки окреслюються. Загалом можна вважати, що юридична психологiя як елемент цiлiсної системи психологiчної науки бiльшою або меншою мiрою пов’язана та взаємодiє з усiма її елементами.
Загальна психологiя є для юридичної психологiї теоретичною базою, оскiльки використовується її понятiйний та категорiальний апарат, знання про загальні закономiрності психiчної дiяльностi людини. Має мiсце i зворотний зв’язок, оскiльки розвиток юридичної психологiї збагачує загальну психологiю новим емпiричним та галузевим знанням.
Соцiальна психологiя вивчає психологічні особливості виникнення та функціонування малих і великих соцiальних груп, витоки формування суспiльної думки, проблеми лiдерства та конформiзму тощо. Це сприяє бiльш повному дослiдженню суспiльної та iндивiдуальної правосвiдомостi, специфiки групової делінквентної поведінки. Дослiдження в галузi юридичної психологiї, в свою чергу, активiзують розвиток соцiальної психологiї.
Педагогiчна психологiя дослiджує психологiчнi засади навчання та виховання i забезпечує юридичну психологiю знаннями методiв впливу на правопорушника з метою перевиховання, пiдготовки курсантів, слухачів і студентiв до специфiки майбутньої професiйної дiяльностi. Водночас, набутi юридичною психологiєю знання про особливостi правопорушникiв, методи їх перевиховання можуть використовуватися педагогiчною психологiєю (наприклад, всесвiтньо вiдома система роботи А.С. Макаренка з неповнолiтнiми та молодими злочинцями, безпритульними дiтьми).
Вiкова психологiя вивчає закономiрностi психiчного розвитку людини, на рiзних вiкових етапах її життя: в дитинствi, пiдлiтковому вiцi, юностi, зрiлостi та старостi. Використання юридичною психологiєю даних цiєї науки дозволяє бiльш точно диференцiювати психологiчнi особливостi правопорушника, потерпiлого, свiдка залежно вiд їх вiку, пiдбирати адекватні та необхідні засоби психологічного впливу з метою забезпечення справедливого правосуддя. Відповідно юридична психологiя збагачує вiкову психологію даними щодо особливостей та закономiрностей делінквентної поведiнки осiб рiзновiкових груп, що сприяє цілісному уявленню про особистiсть людини взагалi.
Патопсихологiя дослiджує рiзнi форми порушення нормальної психiчної дiяльностi людей, отже – може забезпечувати юридичну психологiю даними про психологiчнi особливостi правопорушникiв із психiчними аномалiями. Одержанi юридичною психологiєю вiдомостi про суб’єктiв юридичного процесу з психiчними аномалiями, особливості вчинення правопорушень цими особами, специфiку їх поведiнки можуть використовуватися патопсихологiєю для підвищення ефективності соцiальної та психологiчної реабiлiтацiї.
Методологiчною базою для юридичної психологiї, як і для всіх інших наук, є філософія, що обгрунтовує засади процесу пізнання за допомогою визначення сукупності відправних позицій – принципів: єдності логіки, діалектики і теорії пізнання, детермінізму, причинної (каузальної) зумовленості явищ, коли одне з них за певних умов обов’язково призводить до іншого, а також дотримання вимог об’єктивності, цілісності, історизму, динамічності розвитку. Зазначені принципи визначають використання юридичною психологією загальнонаукових методів: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії, порівняння, системно-структурного та функціонального, логічного тощо. Завдяки зв’язку i взаємодiї з фiлософiєю юридична психологiя розглядає державно-правовi явища в динамiцi, iсторичному розвитку, взаємозв’язку з iншими сферами пiзнання.
Виходячи з зазначеного, систему психологiчних наук та мiсце у нiй юридичної психологiї слід розглядати не як механiчну суму психологiчних знань, що належать до рiзноманiтних сфер людської дiяльностi, а як процес – подiл психологiї на галузi або виникнення нових галузей на межi психологiї та iнших сфер науки і практики. Юридична психологiя – це наука, що має “внутрiшню” логiку розвитку, пiд якою розумiють закономiрну динамiку її категорiй, принципiв і методів, єдину для всiх галузей психологiчної науки.
Об’єктом юридичної психологiї є особистiсть як свiдомий iндивiд, що має певний соцiальний статус і виконує конкретнi соцiальнi функцiї в системi “людина – суспільство – право”.
Предмет юридичної психологiї – психологiчнi особливості правового опосередкування поведінки особистостi (групи) у сфері правової дійсності.
Основні категорії юридичної психології є похідними від категорій психологічної науки: свідомість, особистість, діяльність.
Свідомість – вищий рівень психічного відображення дійсності і саморегуляції, притаманний людині як суспільно-історичній істоті, що характеризується наступними ознаками: 1) здатність до оволодіння сукупністю знань, узагальненим досвідом людства; 2) наявність самосвідомості, виділення себе з оточуючого світу, розуміння своїх фізичних і психічних властивостей; 3) здатність до цілепокладання, розуміння мети своєї діяльності. У межах правового опосередкування поведінки особистості категорія “свідомість” представлена “правосвідомістю” як здатністю засвоювати правові знання, визначати своє ставлення до правових норм (категорій, інститутів) та поводитися відповідно до їх вимог.
Особистість – активний носiй свiдомостi, який має iндивiдуально-типову структуру психологiчних властивостей, вибiрково ставиться до оточуючої дiйсностi та виконує певнi соцiальнi ролi, що визначаються включеністю у суспільні відносини та спільну діяльність. Ознаками особистості є активність, наявність певної структури, системи особистісних відносин та рольової поведінки. Основними категоріями юридичної психології у цій площині слід вважати “особистість злочинця” та “особистість юриста”.
Діяльність – вища, притаманна лише людинi форма активностi, у процесi якої досягається усвiдомлена мета, пов’язана з задоволенням певної потреби та детермінована відповідним мотивом (сукупністю мотивів). Відповідно, юридична психологія вивчає психологічні аспекти “злочинної діяльності” та “юридичної (правотворчої, правоохоронної, правозастосовчої тощо) діяльності”.