Міжрегіональна Академія управління персоналом

Інститут соціальних наук та самоврядування

Кафедра загальної психології

Особливості пам’яті молодших школярів

Курсова робота

Студентки II курсу

Групи С-9-09-Б1Пс

Татарчук К.С.

Київ-2011

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………..	3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПАМ’ЯТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ	6
1.1 Уявлення про пам’ять та її природу у вітчизняних та зарубіжних теоріях	6
1.2. Види та процеси пам’яті	11
1.3. Особливості розвитку пам’яті у молодших школярів	25
Висновки до розділу 1	28
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПАМ’ЯТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ	31
2.1. Організація та методи дослідження особливостей пам’яті молодших школярів	31
2.2 Аналіз результатів дослідження особливостей пам’яті молодших школярів	37
Висновки до розділу 2	41
ВИСНОВКИ	43
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ	45
ДОДАТКИ	48

ВСТУП

Актуальність дослідження. Пам’ять є основою психічної діяльності людини і однією з цінних властивостей людського життя. У психології вона вважається одним з основних пізнавальних психічних процесів, оскільки пам’ять є своєрідною основою всякого пізнання.

Факти запам’ятовування, збереження, відтворення, пригадування, пізнавання, забування та інші процеси давно були предметом пильного спостереження і вивчення науковців. Мабуть, серед «психологічних» понять тільки пам’яті вдалося пройти довгий шлях від античності до сучасності, залишаючи за собою ледь не центральне місце в більшості філософських систем і психологічних теорій. Без пам’яті неможливо зрозуміти основи формування поведінки, мислення, свідомості, підсвідомості. Тому, кожній людині необхідно якомога більше знати про свою пам’ять.

«Без пам’яті, - писав С. Л. Рубінштейн, - ми були б істотами миттєвості. Наше минуле було б мертве для майбутнього. Сьогодення, у міру його протікання, безвозповоротно зникало б у минулому».

Пам’ять лежить в основі здібностей людини, є умовою придбання знань, формування умінь і навиків. Без пам’яті неможливе нормальне функціонування. Завдяки пам’яті людина може досягти досить багато, її можна визначити, як здібність до здобуття, зберігання і відтворення життєвого досвіду. Всілякі інстинкти – природжені і придбані механізми поведінки є не що інше, як збережений, передаваний по спадку або такий, що набувається в процесі індивідуального життя досвід. Без постійного оновлення такого досвіду та його відтворення у відповідних умовах – живі організми не змогли б адаптуватися до швидко змінних подій життя. Не пам’ятаючи про те, що з ним було, організм просто не зміг би удосконалюватися далі, оскільки, те що він набуває ні з чим було б порівнювати і все це безповоротно б втрачалось.

Родоначальником наукового психологічного аналізу проблем пам'яті вважається Р. Еббінгауз, який вперше поставив завдання експериментального її дослідження, розробив методи виміру мнемічних процесів і в ході своєї експериментальної роботи встановив закономірності, яким підкоряються процеси запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Дослідження пам'яті людини з точки зору онтогенетичного підходу проводили радянські учені П.П.Блонський, Л.С. Виготський, О.М.Леонтьєв і ін. Іншу групу робіт склали фундаментальні дослідження закономірностей мимовільного запам'ятовування, які проводили такі вчені як П.І. Зінченко, А.А. Смирнов.

Особливо актуальним є дослідження особливостей пам’яті в молодшому шкільному віці, оскільки її розвиток в цей віковий період полягає в зміні співвідношення мимовільного та довільного запам’ятовування, образної та сюжетної-логічної пам’яті. У молодшому шкільному віці значно підвищується здатність заучувати і відтворювати матеріал, зростає продуктивність його запам’ятовування. Не дивлячись достатню кількість досліджень з особливостей пам’яті молодших школярів, вказана проблема залишається актуальною, і особливо з практичної точки зору. Так, практика свідчить, що пріорітетною для практичних психологів, що працюють в системі сучасної освіти, є проблеми діагностики, корекції та розвитку пізнавальної сфери дітей, і особливо у початковій школі.

Отже, тема курсової роботи «Особливості пам’яті в молодшому шкільному віці» є актуальною та практично значущою для сучасної психології та педагогіки.

Об'єкт нашого дослідження – пам'ять як психічний процес особистості.

Предмет нашого дослідження – особливості пам’яті молодших школярів.

Мета нашого дослідження – дослідити особливості пам’яті та її процесів в молодшому шкільному віці.

Відповідно до поставленої мети дослідження були визначені такі завдання:

1. На основі теоретичного аналізу з’ясувати особливості розвитку пам’яті та її видів в молодшому шкільному віці.

2. Емпіричним шляхом виявити особливості запам’ятовування та обсяг короткочасної пам’яті у молодших школярів.

Для реалізації мети і завдань у курсовій роботі були використані такі методи дослідження:

– теоретичний аналіз літературних джерел з питань розвитку пам’яті у молодших школярів, її видів та ознак, особливостей запам’ятовування, відтворення та забування;

– емпіричні: тестування з використанням наступних методик: “Піктограма“, “Дослідження переважаючого типу запам'ятовування”, “Методика для виявлення об’єму пам’яті”.

– методи обробки даних: математична обробка даних з побудовою таблиць, рисунків, якісна інтерпретація отриманих даних.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних літературних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи складає 50 сторінок, робота містить 3 таблиці і 3 рисунка.

Это пример только 1-го пункта 1-го раздела!!!

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ

ПАМ’ЯТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1. Уявлення про пам’ять та її природу у вітчизняних та зарубіжних теоріях

Одна з найголовніших особливостей психіки полягає в тому, що відображення зовнішніх дій постійно використовується людиною в її подальшій поведінці. Поступове ускладнення поведінки здійснюється за рахунок накопичення індивідуального досвіду, формування якого було б неможливе, якби образи зовнішнього світу зникали безслідно. Тому важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять.

Пам´ять – це психічний пізнавальний процес організації та збереження інформації, що робить можливим її багаторазове використання в мисленні та життєдіяльності. В самому широкому сенсі пам’ять – це психічний механізм фіксації інформації, що накопичується нейронними зв’язками синапсичного рівня, а потім використовується при потребі [23].

Радянський психолог А. Р. Лурія говорить про пам'ять: “Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли” [13, с. 42 ].

Факти запам´ятовування, збереження, відтворення, пригадуваня, пізнавання, забування тощо давно були предметом пильного спостереження і вивчення. Пам´ять розуміли як основну характеристику душі, її здатність сприймати, розуміти й орієнтуватися. І в міфології, і на рівні сучасної побутової свідомості втрата пам´яті ототожнюється з божевіллям, з втратою особистості.

І.М. Сєченов вказував на те, що пам'ять є "наріжним каменем психічного розвитку ". Головну особливість людської пам'яті він бачив не в фотографічному відтворенні, не в "дзеркальності" фіксації, а в переробці сприйнятого, у класифікації та сортуванні сприйнятих образів. Саме ця особливість є умовою можливості психічного розвитку. Він писав: "пам’ять переконуює нас у тому, що знання в розумовому складі у дорослого, справді, розподілені не даремно, а в певному порядку, як книги у бібліотеці " [45].

Л.С. Виготський, О.М.Леонтьєв, В.П. Зінченко відмічали, що структура процесу запам'ятовування і відтворення складна, і ті особливості, які властиві будь-якій формі людській діяльності, – опосередкованість, цілеспрямованість, вмотивованість - відносяться і до пам'яті.

І все-таки пам´ять відрізняється від інших психічних функцій. Більшість сучасних монографій про пам´ять починається з опису феноменології - фактів, сукупність яких задає об´єкт дослідження. На нашу думку, ці факти можна розглянути у двох аспектах, які задають предмет дослідження: по-перше, факти, пов´язані з роботою пам´яті в процесі обробки поточної інформації (у тому числі її подальше використання); по-друге, факти участі пам´яті у створенні знань, у процесах розуміння і в побудові ментальних моделей середовища.

Розвиток людини як особистості, ускладнення її поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають в корі головного мозку, безслідно зникали. Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам’яті, бо протікання будь-якого психічного акту передбачає утримання його елементів для скріплення з наступним. Без цього неможливий розвиток людини. Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам’ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.

На думку Арістотеля, - «пам’ять є соціальною спадкоємницею, нашим безцінним багатством і силою. Завдяки їй людина у вигляді знань може присвоювати надбання попередніх поколінь. Пам’ятаючи минуле, вона краще розуміє теперішнє і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам’яті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі і просторі» [ 33 ].

І. П Павлов вважає, що матеріальною основою процесів пам’яті є здатність кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв”язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень, а для розуміння причинного обумовлення процесів пам’яті важливе значення має поняття підкріплення, під яким найчастіше розуміють досягнення безпосередньої мети дії індивіда. Підкріплення, таким чином являє собою співпадання утвореного зв’язку з досягненням мети дії, а як тільки зв’язок співпав з досягненням мети, він залишається і зміцнюється [56].

Коригуюча функція підкріплення в здійсненні дії була переконливо показана і обґрунтована в працях російського фізіолога П.К. Анохіна [73].

Отже, фізіологічне поняття підкріплення співставлене з психологічним поняттям мети дії, є пунктом злиття фізіологічного і психологічного аналізу механізмів запам’ятовування.

В 1961 році Галамбос висловив припущення про роль гліальних клітин головного мозку в процесах пам’яті. Він вказував, що довготривала пам’ять пов’язана саме з функцією гліальних елементів [81]. Інші дослідники показали, що глія бере участь у замиканні умовних рефлексів. Однак переконливих даних про роль глії в процесах пам’яті поки-що не отримано.

За відомостями американської психологічної асоціації серед усіх вищих психічних функцій найбільша кількість публікацій у світі присвячена розв’язанню проблем пам’яті і з’ясуванню її механізмів.

Попри велику кількість публікацій в науці й понині не існує єдиної й довершеної теорії пам'яті. Найпоширенішими є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна, діяльнісна, фізіологічна, фізична й біохімічна теорії.

Асоціативна теорія є найдавнішою, вона грунтується на вченні Арістотеля про три типи асоціацій – за суміжністю, схожістю і контрастом. Найважливішим у цій теорії є поняття «асоціація» – зв'язок, поєднання між явищами. Воно виступає як обов'язковий принцип усіх психічних утворень, за яким, якщо якісь психічні явища виникають у свідомості одночасно або послідовно одне за одним, то між ними утворюється зв'язок. Повторна поява одного з елементів цього зв'язку викликає в свідомості уявлення всіх інших. Ігноруючи активність суб'єкта, який запам'ятовує, вчені, що сповідують цю теорію, механізм запам'ятовування шукали в зовнішніх умовах. Асоціативна теорія виявилась односторонньою. За її допомогою не можна пояснити багатьох важливих особливостей людської пам'яті, зокрема її вибірковості та залежності процесів пам'яті від особливостей організації матеріалу [12; 15].

Гештальтпсихологічна теорія прийшла на зміну асоціативній у другій половині XIX ст. Її основоположники вважали, що механізми пам'яті визначають закон формування гештальту. Особлива увага зверталася на структурованість і цілісність матеріалу, який запам'ятовується. Гештальтисти зауважили, що погано структурований матеріал запам'ятовується важко, а добре структурований – легко. Однак насправді не лише організація матеріалу визначає ефективність пам'яті. Ця теорія ігнорувала активність суб'єкта, а тому теж виявилася однобокою [26; 28].

Представники біхевіористичної теорії пам’яті розвивали погляди асоціоністів щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального досвіду. Асоціації вони тлумачили як елементи досвіду, що ґрунтуються на функціональних зв'язках між вправами, від яких залежали результати научіння. При цьому було встановлено, що на успішність закріплення впливає інтервал між вправами, міра подібності, обсяг матеріалу, рівень научіння, вікові та індивідуальності відмінності між людьми [20; 23].

Згідно з когнітивною теорією пам'ять є сукупністю різних блоків і процесів перероблення інформації, кожен із яких виконує чітко встановлену роль. Одні блоки виділяють і здійснюють розпізнавання характерних рис інформації, Другі — будують когнітивну схему орієнтування в особливостях інформації, треті — тимчасово зберігають інформацію, а четверті — подають її в певній формі. Проте ця концепція має недоліки — не враховує активність суб'єкта в процесі запам'ятовування [30; 33].

Діяльнісна теорія пам’яті сформувалася на основі робіт Л. Виготського, П. Зінченка, А. Смирнова та інших учених. Вони вважали, що закономірності пам'яті визначаються тим, що людина робить із матеріалом для запам'ятовування і яке місце він займає в її діяльності. Ця теорія не ігнорує досягнення інших концепцій, а творчо використовує їх при поясненні природи та закономірностей пам'яті [34; 36].

В основі фізіологічної теорії пам'яті лежить вчення І.П. Павлова про утворення умовних тимчасових зв'язків, на яких базується формування індивідуального досвіду людини. Умовний рефлекс як акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим тлумачиться як фізіологічна основа акту запам'ятовування. Велику роль при цьому відіграє підкріплення [37; 39].

Фізична теорія пам'яті теж орієнтована на виявлення фізіологічних механізмів пам'яті. Згідно з нею проходження нервового імпульсу через групу нейронів залишає після себе певний слід, тобто електричні та механічні зміни у синапсах. Припускається, що відображення об'єкта, наприклад огляд його оком по контуру, приводить до утворення в мозку певної просторово-часової нейронної структури. Тому її ще називають теорією нейронних моделей. Процес утворення нервової моделі та її наступна актуалізація, на думку її авторів, є механізмом запам'ятовування, збереження і відтворення сприйнятого. Проведене на нейронному рівні дослідження механізмів закріплення і збереження слідів показало, що замикання аксона на дендрити інших нейронів або на тіло своєї клітини створює можливість для існування реверберуючих кіл збудження (кіл саможивлення). Нервовий імпульс, циркулюючи по такому колу, здійснює самозарядження клітин. Ці стійкі реверберуючі кола вважають фізіологічним субстратом збереження слідів. Однак, попри наявність багатьох переваг, у цій теорії багато питань ще не з'ясовано [40; 42].

Біохімічні теорії. На основі досліджень вітчизняних, американських і шведських біохіміків виникла гіпотеза про двоступінчастість процесу запам'ятовування. На першій стадії за безпосередньої дії подразника виникає електрохімічна реакція, наслідки якої викликають короткочасні зворотні зміни в клітинах, що вважається фізіологічним механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка ґрунтується на першій, є тривалішою і спричиняє незворотні хімічні зміни у клітинах, а саме, утворення нових білкових речовин. Ця стадія є основою довготривалої пам'яті [43; 45].

Отже проаналізувавши уявлення про пам’ять та її природу можна сказати, що повністю розробленої і завершеної теорії пам’яті не існує і понині. Представники різних психологічних напрямів розробляли „свої” теорії пам’яті. Найбільш поширеними серед них є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна.

ЭТО ПРИМЕР НАПИСАНИЯ ТОЛЬКО 1-ГО ПУНКТА 1-ГО РАЗДЕЛА, ДРУГИЕ Я НЕ ДАЮ!