§ 1. Зміни в суспільно-економічному та політичному ладі

Для України 1929—1941 рр. стали часом важких випро-'бувань, жахливих злочинів тоталітарної системи проти : українського народу. Форсована індустріалізація і су­цільна колективізація сільського господарства означали відмову від нової економічної політики й початок волюн­таристського, авантюристичного курсу Сталіна та його однодумців на здійснення «великого стрибка» в розвитку країни. Реалізація політики «комуністичного штурму» супроводжувалася різким скороченням торгівлі, картковою системою розподілу про­дуктів, конфіскаційним принципом хлібозаготівель та ін.

Великий вплив на економічну та соціальну структури україн­ського суспільства мала індустріалізація країни. З одного боку, пер ший п'ятирічний план розвитку народного господарства щодо про­мислового будівництва був сприятливим для України. Вона отрима­ла близько 20% загальних капіталовкладень, тобто з 1500 нових промислових підприємств, що споруджувались в СРСР, 400 припа­дало на Україну. Як наслідок цього, у 1940_р. промисловий потен­ціал республіки, збільшився з. кілька'ра'зів порівняно з 1913 р. Вод­ночас «стрибок» в індустріалізацію завдав Україні, як і Союзу РСР загалом, багато шкоди. Максимальна концентрація сил на розвитку важкої промисловості негативно відбилася на житловому будівниц­тві, охороні здоров'я, матеріальному добробуті трудящих. Головним же лихом було те, що фінансування індустріалізації здійснювалося за рахунок «ножиць» цін — тримання до кінця п'ятирічки заниже­них цін, за якими держава купувала хліб у селян, тобто за рахунок вилучення селянських коштів.

Форсування індустріалізації, намагання забезпечити надвисо­кі («більшовицькі», «шалені») темпи зростання промисловості при­звели до того, що в економіці склалося надзвичайно скрутне стано­вище.

Ще більш значним та згубним було втручання партійних ор­ганів у соціально-економічні відносини з метою «соціалістичної» перебудови сільського господарства. Так, суцільна колективізація сільського господарства, яка провадилася насильницькими метода­ми, репресії проти заможного селянства в процесі ліквідації кур­кульства як класу призвели до глибокої деградації продуктивних сил села і врешті-решт до голодомору 1932—1933 рр., внаслідок якого в селах і малих містах за найобережнішими оцінками загину­ло 3—5 млн людей¹.

Друга після Леніна спроба вийти за межі «стихії ринку» і по­будувати народногосподарську систему без товарно-грошових від­носин закінчилась так само, як і перша, — економічною катастро­фою. В ній постраждали не структури тоталітарної держави, а сус­пільство, і насамперед селянство.

Наслідком такої політики були докорінні зміни в соціальній структурі українського суспільства. З понад мільйона селян, екс­пропрійованих на початку 30-х років, деяка частина втекла до міст, а близько 850 тис. було депортовано на Північ, де більшість з них загинула..Так було знищено найбільш працездатних і продуктив­них господарів в Україні.

¹ Див.: Крушшіський В. Ю., Лєвенець Ю. А. Історія України: події, факти, дати. К., 1993. С. 142.

Репресії, яким були піддані різні верстви радянського сус­пільства, передусім були спрямовані проти колишніх привілейова­них верств — дворянства, старого офіцерства, духівництва. Роз­почався наступ і на приватновласницькі елементи, які отримали певний розвиток в умовах нової економічної політики. Так, приват­новласницький сектор з кінця 20-х років неухильно зменшувався. Якщо в 1928 — 1929 рр. в Україні налічувалося 595 дрібних приват­новласницьких підприємств, що давали 2% валової продукції, то в 1932 р. їх вже не було зовсім. Майже повністю було витіснено при­ватника з торгівлі. Основна маса ремісників, кустарів об'єдналася в кооперативи, а селяни — в колгоспи.

Щоб обгрунтувати ці зміни, Комуністична партія дедалі з більшою силою проводила пагубну ідею поляризації соціальних сил, невпинного загострення класової боротьби. X з'їзд КП(б)У, на­приклад, цілком і повністю схвалив тези ЦК ВКЩб), у тому числі про «систематичне продовження і посилення курсу на боротьбу з капіталістичними елементами (куркуль, непман і т. п.)»¹.

Коопероване селянство становило відтепер переважну части­ну сільського населення. Селяни-одноосібники й некооперовані кус­тарі та ремісники становили лише 5,5%. робітничого класу на_селі_у вигляді робітників МТС, механізаторів та працівників радгосдів.

Бурхливий розвиток промисловості супроводжувався^ зрос­танням лав рб(51тН!^І(ігсГкласу7 ЯаприкшцГ 30-х ~років_ кількість_*ро-ВІтникпГвже 'досягала.,6,2 млн.² Робітничий клас поповнювався ви­хідцями з "різних верств населення, але основним резервом його зростання було селянство.

Тяжких втрат зазнала українська інтелігенція.. Постраждав насамперед старий інженерний корпус промисловості України, осо­бливо після «шахтинської справи». Багаторічні безжальні пере­слідування фахівців з дореволюційними дипломами, таврування їх як «буржуазних спеціалістів», «гучні» судові процеси над українсь­кими інженерно-технічними працівниками призвели до майже ціл­ковитого знищення цього нечисленного прошарку технічної інте­лігенції.

Місце_досвідчених кадрів зайняли «висуванці» з числа робіт-ників'або спеціалісти, ІюаІІХЦм підготовлені на курсах __іч_ер_воних директорІв>ГГу технікумах І вечірніх університетах.

¹ Історія України: Курс лекцій. Кн. 2. С. 236—237.

² Див.: Рибалка І. К., Довгопол В. М. Історія Української РСР. С. 230, 344.

Не уникнула цієї участі і творча інтелігенція. У 1932 р. Сталін зажадав «припинення українізації» й учинив справжній погром у середовищі творчої інтелігенції республіки. Багато науковців І мит­ців України зазнало утисків, загинуло в таборах або на засланні. Причому репресіям були піддані не тільки митці старої формації, а й представники нової інтелігенції. Більшість їх загинула в 1930— 1934 і 1937—1938 рр., коли жорстока розправа досягала найбільшо­го розмаху.

Докорінні зміни відбувалися в 30-ті роки і в розвитку політич­ної системи, реорганізація якої сприяла утвердженню тоталітарно­го, репресивного режиму.

Опанувавши апаратом влади, Сталін та його прибічники ство­рили таку державну організацію, яка позбавила робітничий клас і основну масу членів партії (крім апарату) реальної політичної вла­ди, насаджувала під виглядом диктатури пролетаріату апаратну диктатуру, систему вождизму. Комуністичною партією, усім меха­нізмом управління СРСР керували Сталін і його найближче оточен­ня, на місцях — місцеві партійні лідери. Відбувалося повне обюрок­рачування політичної системи. За статутом ВКП(б) 1939 р. партко-ми установ, підприємств, МТС, колгоспів здобули право контролю за діяльністю адміністрації. Відбувалося зрощення партійного апа­рату з державним, військовим, господарським, з верхівкою громад­ських, наукових, творчих організацій. Привласнивши право розпо­ділу й перерозподілу кадрів, партійні органи створювали умови для формування нової кадрової «номенклатури», яка у поєднанні зі службою безпеки, армією та засобами масової інформації являла собою головні важелі влади й опору тоталітарної системи.