1 Су усср. 1922. № 49. Ст. 729. 264

професійна освіта молоді до 17 років включно оголошувалися за­гальними, обов'язковими, безплатними і спільними для осіб обох статей. Під терміном «соціальне виховання» розуміли сукупність державних заходів, спрямованих на виховання дітей. Ці заходи реалізовувалися через різноманітні організаційні форми.

Система профтехосвіти мала такі два головні напрями: індус­тріально-технічний та сільскогосподарський. Закінчивши профте­хшколу, підліток продовжував навчання у вищій школі або ставав до практичної роботи. До вищої школи, за кодексом, належали тех­нікуми та інститути. Кодекс закріплював структуру наукових за­кладів: науково-дослідні інститути, кафедри, лабораторії, наукові бібліотеки і товариства, музеї. Виокремлювалися також Українська книжкова палата, книгосховища, архіви.

Кодекс законів про освіту УСРР був важливим законодавчим актом, який значною мірою сприяв розгортанню діяльності держав­них установ республіки з навчання і виховання широких верств на­селення України. Водночас кодекс мав низку недоліків: наявність тавтології у назві (кодекс законів); декларативність окремих параг­рафів і складність сприйняття окремих з них для громадян з то­дішнім рівнем освіти; відсильний характер, повторюваність і розхо­дження низки норм; використання скорочень у словах і термінах без їх розшифрування; відсутність найменування статей¹. Визна­чення у кодексі Головного політико-освітнього комітету органом «державної пропаганди комунізму» й вказівка на його подвійну під­порядкованість Наркомосу УСРР і ЦК КЩб)У створювали міцні за­сади формування командно-адміністративної системи керування культурою в Україні.

Наприкінці 1920-х років було прийнято кілька кодифікацій­них актів. Так, у лютому 1928 р. ухвалили Статут цивільного будів­ництва, який замінив собою Тимчасові будівельні правила. У серпні 1928 р. було прийнято Гірничий кодекс УСРР. У вересні 1929 р. по­бачила світ нова редакція Положення про судоустрій УСРР. Відмо­ва від нової економічної політики призвела, по суті, до припинення кодифікаційних робіт, так як подальша кодифікація видавалася партійному керівництву Країни Рад недоцільною «або просто була неможливою внаслідок зигзагів сталінської політики»².

¹ Див.: Рябошапко Л. Перший Кодекс законів про народну освіту України // Право України. 1992. № 9, С. 37.

² Див.: Усенко І. Б. Україна в роки непу: доля курсу на революційну законність. X., 1995. С. 58.

* * *

Нова економічна політика і деяка демократизація державно-правового життя були обумовлені кризою, спричиненою «воєнним комунізмом». На жаль, ця нова політика тривала недовго. Запекла боротьба за владу, що точилася між вождями правлячої більшови­цької партії та держави після смерті Леніна, закінчилася у 1927 р. перемогою Сталіна. Прихід до керівництва Сталіна та екстремїстсь-ки налаштованої партійної верхівки призвів до згортання непу і де­мократичних елементів у державно-правовому житті.

Натомість формувалася та міцніла командне-адміністративна система управління, яка створювала найсприятливіші умови для зро­стання бюрократизму і посилення позицій його носіїв — партійно-державної номенклатури. Остання ставала своєрідним каркасом усьо­го соціально-економічного і політичного ладу республіки, її представ­ники обіймали усі керівні посади в партійних, державних, господарсь­ких, профспілкових, кооперативних та інших ланках усіх рівнів.

Наслідком таких процесів був тоталітаризм, або просто сталі­нізм, усі негативні та злочинні прояви якого відчула на собі Україна.

Суттєві зміни у політичному розвитку України були виклика­ні в цей період утворенням у 1922 р. СРСР, який дуже скоро, не змінюючи своєї форми «союзу республік», став перетворюватися на жорстко централізовану державу. Вже з моменту підписання Сою­зного договору розпочався процес все більшого обмеження, а по­тім — і ліквідації державного суверенітету УСРР.

Суперечливий характер мав і розвиток українського права. На початку 20-х років було проведено кодифікацію права, поклика­ну передусім забезпечити ефективне здійснення непу. Проте у мі­ру формування командно-адміністративної системи управління все більше й більше стала переважати тенденція до примушування як основного методу регулювання суспільних відносин. Особливо чіт­ко це виявлялося у кримінальному праві. Законодавство України стрімко інтегрувалося в загальносоюзне законодавство, для якого були характерними надмірний централізм і відсутність гуманістич­них начал.

Розділ третій

Держава і право України в період

тоталітарне-репресивного режиму

(1929—1941 рр.)