§ 1. Становище України на початку 20-х років. Нова економічна політика та її законодавче оформлення

Зовнішньоекономічна політика України. Наприкінці 1920 — на початку 1921 рр. стало зрозумілим, що утопічні ідеї більшовиків про перемогу світової пролетарської ре­волюції в реальному житті зазнали повного краху. Радян­ські республіки потрапили у міжнародну ізоляцію з пов­ністю зруйнованими першою світовою і громадянською війнами промисловістю та сільським господарством. Вихід з цього становища більшовики тепер шукали в установленні мирних відно­син з капіталістичними країнами. Деякі зрушення в цьому напрямі мали місце. Так, 7 грудня 1921 р. було підписано угоду між РСФРР і УСРР, з одного боку, та Австрією — з другого, про встановлення економічних та торговельних відносин, а 21 січня 1922 р. укладено договір про дружбу між УСРР і Туреччиною.

На початку 1922 р. було оголошено про ухвалене в Канах рішення Верховної ради Антанти скликати в Генуї конференцію з участю радянської Росії та Німеччини для врегулювання економіч­них і фінансових проблем. З радянських республік західні держави запросили тільки Росію. До складу російської делегації було вклю­чено X. Г. Раковського, Хоча конференція закінчилася безрезульта­тно, під час її роботи російській делегації вдалося укласти в Раппа-ло рівноправний договір з Німеччиною. Головну роль тут відіграли потреби Німеччини знайти союзника, а також дипломатичний хист Раковського. У листопаді того самого року в Берліні було укладено угоду про поширення дії німецько-російського договору на Україну та інші незалежні радянські республіки¹.

Внутрішнє становище України. Зрозуміло, що ці та інші зов­нішньополітичні акції не могли скільки-небудь глибоко змінити внутрішнє становище в Україні. На початку 20-х років воно було дуже складним. Загальні збитки за воєнні роки становили 10 млрд золотих карбованців. Найбільших руйнувань зазнала важка проми­словість. У Донбасі в 1920 р. понад 600 шахт було затоплено. Зане­пав залізничний, річковий, морський транспорт. Значних руйну­вань зазнали легка та харчова промисловість².

У скрутному становищі перебувало сільське господарство ре­спубліки. Його стан ускладнювався продовольчою розверсткою і за­бороною торгувати селянам. У 1921 р. в республіці було вироблено лише 45 млн центнерів зерна, що становило 25% довоєнного збору. Розруха в сільському господарстві призвела до величезного лиха — голоду³.

Незважаючи на кризовий стан у сільському господарстві, повну незаінтересованість хліборобів у розширенні виробництва, більшовицьке керівництво не відмовлялося наприкінці 1920 р. від воєнно-комуністичної доктрини, продовжуючи продрозверстку за допомогою озброєних робітничих і червоноармійських загонів. У відповідь на ці акції властей селяни почали чинити збройний опір. По всій Україні поширювався селянський рух, який офіційна про-

¹ Історія України: нове бачення: У 2 т. / Під ред. В. А. Смолія. К-, 1995. Т. 2. С. 173—174.

² Див.: Рибалка 1 К., Довгопол В. М. Історія Української РСР. С. 163; Історія України:

Курс лекцій, У 2 кн. К., 1992. Кн. 2. С. 202. ^х Див.: Голод 1921—1923 років в Україні: 36. док. і матеріалів. К., 1993. С 5.

паганда оголошувала «політичним бандитизмом». Українське ж се­ло було охоплене антибільшовицьким повстанським рухом¹.

Нова економічна політика (неп). Дедалі гострішою ставала потреба якнайшвидше змінити економічну політику більшовиків, яка грунтувалася на засадах воєнно-комуністичної доктрини. Ре­альний перехід до нової економічної політики (непу) в радянських республіках, у тому числі й в УСРР, розпочався після прийняття X з'їздом РКП(б) (березень 1921 р.) рішення «Про заміну розверст­ки натуральним податком», що стало основою цілої низки законо­давчих актів, прийнятих державними органами РСФРР, а потім продубльованих в УСРР. Так, надзвичайна сесія ВУЦВК V скли­кання ухвалила 27 березня 1921 р. постанову «Про заміну продово­льчої розверстки натуральним податком»². Податок був значно ме­ншим порівняно з продрозверсткою.

29 березня 1921 р. Раднарком УСРР прийняв постанову «Про натуральний податок на зернові продукти», яка заздалегідь визна­чала селянам розмір податку на зернові продукти врожаю 1921/22 р. 28 травня 1921 р. Раднарком УСРР прийняв постанову «Про нату­ральний податок на хліб, картоплю та олійне насіння»³. Відповідно до цієї постанови розмір податку визначався для кожного господар­ства окремо і обчислювався залежно від врожаю в певній місцевос­ті та від кількості ріллі і числа їдців у господарстві. З метою підви­щення заінтересованості селян у швидкому виконанні зобов'язань перед державою та розгортанні товарообміну Раднарком УСРР 19 квітня 1921 р. видав постанову про вільний обмін, купівлю та про­даж сільськогосподарських продуктів, що залишалися у селян піс­ля виконання податку, а також фабрично-заводських і кустарних виробів⁴.

Рішення про скасування продрозверстки і запровадження на­турального податку стимулювало розвиток сільського господарства. Селянин знав заздалегідь, що у нього не будуть вилучатися лишки, а існуватиме певний податок; лишками він зможе розпоряджатися на свій розсуд, зокрема обмінювати їх на необхідні для розвитку свого господарства промислові товари. Згодом уряд прийняв ще ни­зку законодавчих актів, які стимулювали відбудову сільського гос­подарства. Серед них важливе значення мала постанова ВУЦВК

¹ Див.: Історія України / В. Ф, Верстюк, О. В. Гарань, О. І. Гуржій га ік.; Під ред. в.а.смшіія. К, 1997. С. 267.

² СУ УССР. 1921. № 5. Ст. НЗ. ³Там же. № 10, Ст. 265. ⁴ Там же. № 7. Ст. 193.

від 19 квітня 1922 р. «Про відбудову та зміцнення сільського госпо­дарства України»¹. У ній накреслювалася програма деякої допомо­ги селянам.

Провідне місце серед правових актів у галузі сільського госпо­дарства посідав Земельний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК у листопаді 1922 р. Відбудові сільського господарства сприяли захо­ди, передбачені декретом ВУЦВК І Раднаркому УСРР від 19 травня 1923 р. про запровадження єдиного сільськогосподарського податку. Одночасно здійснювався перехід від натурального податку до гро­шового.

Радянський уряд неухильно проводив у законодавстві тверду класову політику, підтримуючи бідноту. Так, захищаючи бідні вер­стви селянства, ВУЦВК 8 липня 1922 р. прийняв постанову «Про визнання недійсними кабальних угод на хліб»², 1 листопада 1922 р. постанову «Про продовження строку для закріплення майна, віді­браного комнезамами»³. Схвалюючи податкове законодавство, уряд перекладав основний тягар податків на заможні верстви сільського населення.

Запровадження засад непу в сільському господарстві України позитивно впливало на його відбудову. У 1925 р. загальна посівна площа в Україні досягла довоєнного рівня. У 1925—1926 рр. вироб­ництво зерна в Україні майже дорівнювало довоєнному рівню⁴.

Розвитку сільського господарства України в період непу сприяли різні види кооперації- У 1928 р. різноманітними видами української кооперації було охоплено близько 85% всіх селянських господарств. Кооперація стала «важливим фактором підвищення продуктивної праці, зміцнення економічної бази держави й підви­щення добробуту народу»⁵.

Складалися сприятливі умови для відбудови і розвитку про­мисловості, у тому числі важкої. Але слід було негайно реорганізу­вати на засадах непу управління націоналізованою промисловістю, надати державним підприємствам господарсько-оперативної само­стійності і перевести їх на господарський розрахунок. Це зумовлю­валося тим, що реальний перехід до нової економічної політики не міг відбутися без функціонування ринку і ринкових відносин- Уже восени 1921 р. радянська держава використовувала товарно-грошо­ві відносини.

¹ СУ УССР. 1922. № 19. Ст. ЗОЇ.

² Там же. № ЗО. Ст. 405.

³ Там же. № 46. Ст. 684.

⁴ Див.: Історія України / Керівник авт, кол. Ю. Зайцев. Львів, 1996. С. 254.

⁵ Див.: Кооперативне право / За ред. чл.-кор НАН України В. І Семчика. К., 1998. С. 53.

Проведення в життя госпрозрахунку вимагало виокремлення певних господарських комплексів — державних трестів і підпри­ємств із загальної маси державного майна і визнання за ними гос­подарської самостійності¹. В Україні трести почали створюватися з осені 1921 р.² Правове становище трестів визначалося в декреті ВУЦВК від 2 липня 1923 р. «Про державні промислові підприємст­ва, які діють на засадах комерційного розрахунку (трести)». Керу­вання трестами здійснювала ВРНГ УСРР. Трести отримали само­стійність в галузі постачання виробництва і збуту виробленої про­дукції і були орієнтовані на ринок³. Одночасно з трестуванням промислових підприємств відбувався процес створення синдикатів — організацій для закупівлі сировини, планування торговельних опе­рацій і збуту однорідної продукції групи трестів.

Під час упровадження непу поруч з розгортанням ринкових відносин відбувався процес організації планового господарства, формувалася система планових органів. 28 вересня 1921 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР створили Українську економічну раду (УЕР). У Положенні про цей орган вказувалося, що він створювався при Ра-днаркомі УСРР для об'єднання, систематичного узгодження, пла­нового керівництва, регулювання і контролю роботи економічних наркоматів УСРР, уповноважених наркоматів РСФРР. УЕР стала найвищим господарським органом на території України⁴. Почали створюватися губернські економічні ради, а 28 вересня 1921 р. було прийнято положення про ці ради.

Одним з найголовніших завдань УЕР було створення єдиного господарського плану. Для реалізації цього завдання при Економіч­ній раді у вересні 1921 р. була заснована Українська державна за-гальнопланова комісія (Укрдержплан). 10 квітня 1925 р. уряд УСРР прийняв нове Положення про державну планову комісію УСРР⁵. На відміну від попереднього положення, згідно з яким Держплан УСРР підпорядковувався Українській економічній раді, за новим Положенням Держплан УСРР переходив до відання Раднаркому УСРР. Це, безумовно, підвищувало роль і значення Держплану ре­спубліки в системі державних органів, посилювало планові засади

¹ Див.: Курицьін В. М. Переход к нзпу й ревопюционная законносте М., 1972. С. 35.

² Див.: Історія України / В- Ф. Верстюк, О. В. Гарань, О. І- Гуржій та ін.; Під ред. В.А.Смолія. К., 1997. С. 271.

³ Див.: Лсіртикян 3. Л. История государственного й рьшочного регулирования зконо-

мики УкраиньІ, X., 1995. С. 33. * Див.: Лортикян З Л. План й рьінок в хозяйственной системе нзпа: исторический опьіт УкраиньІ. X, 1991. С. 29. ⁵ ЗУ УСРР. 1925. № 22. Ст. 161. 202

у керівництві народним господарством. Слід зазначити, що уряд за­лишив за собою контроль не тільки важкої промисловості, а й та­ких «командних висот» в економіці, як банки, транспорт, зовнішня торгівля.

Упровадження засад непу в промисловості України дало змо­гу відбудувати її в короткий строк. Так, у другому піврічні 1925/26 р. обсяг виробництва перевищив довоєнний рівень. Валовий продукт всієї державної промисловості УСРР у 1925 р. становив 90,5% дово­єнного¹.

Щоб прискорити відродження промисловості і налагодити об­мін між нею і сільським господарством, велику кількість дрібних підприємств держава передала в оренду організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), а також приватним особам, у багатьох ви­падках — колишнім власникам цих підприємств. За станом на кінець листопада 1921 р. в Україні в оренду було віддано 5286 дріб­них підприємств харчової, шкіряної, хімічної та інших галузей про­мисловості. Отже, з переходом до непу створювалися умови для ви­никнення в Україні так званої нової буржуазії: орендарів, приват­них торгівців, комісіонерів та ін.

Стосовно підприємців-приватників узагальнюючим став тер­мін «непман»². Але загалом економічні позиції непманів через зас­тосування владою різноманітних обмежень (економічних і адміні­стративних) були слабкими. Тому, на відміну від державної про­мисловості, приватні підприємства у роки відбудовчого періоду занепадали. Хоч у цензовій промисловості України кількість при­ватних заводів і фабрик зросла з 452 у 1922/23 р. до 493 у 1924/25 р., це зростання відбулося повністю за рахунок харчової промисловос­ті, яка налічувала в 1924/25 р. 368 невеликих приватних підпри­ємств. У всіх інших галузях відбувався інтенсивний процес згор­тання приватного сектора. Наприкінці відбудовчого періоду в ка­м'яновугільній, металургійній і цементній галузях промисловості не залишилося жодного приватного підприємства. В продукції цензо­вої промисловості частка приватних підприємств скоротилася у 1924/25 р. до 5,3%; у харчовій промисловості — до 15,8 %³. Таке становище значною мірою пояснюється політикою радянської вла­ди стосовно приватних осіб в економіці. Намагаючись не допустити значної концентрації приватного капіталу, держава активно втру­чалася в приватногосподарський сектор, використовуючи податки. Запроваджуючи й удосконалюючи прибутково-промисловий, по-

¹ Див.: Історія Української РСР: В 8 т., 6 кн. К., 1977. Т. 6. С. 67.

² Див.: Сталінізм на Україні /Даниленко В. М. та ін. 20—30-ті роки. К., 1991. С. 17.

³ Див.: Історія Української РСР. Т. 6. С, 67.

майновий податок, гербовий збір, податки на житло, місцеві подат­ки тощо, держава позбавляла непманів можливості отримувати великі прибутки. Більша частка накопиченого ними вилучалась фінансовими органами. Класова політика в галузі кредитів, заку­півельних І продажних цін, транспортних тарифів, трудового зако­нодавства також стримували розвиток приватного капіталу¹.

Запровадження принципу госпрозрахунку зумовило необхід­ність перегляду низки найважливіших інститутів трудового права, передусім скасування трудової повинності і трудових мобілізацій, а також заміни системи оплати праці. Замість зрівнялівки в поста­чанні, Ідо існувала в роки «воєнного комунізму», поступово впрова­джувався принцип оплати за кількістю і якістю праці. В Україні було прийнято чимало законодавчих актів, спрямованих на вдоско­налення системи заробітної плати.

Одним з найголовніших складових елементів нової економіч­ної політики була торгівля. Тому не випадково держава значну увагу приділяла законодавчому регулюванню торгівлі, як держав­ної і кооперативної, так і приватної. Тільки за період 1923—1924 рр. були прийняті такі правові акти в галузі торговельного законодавс­тва: постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 3 січня 1923 р. «Про купівлю-продаж вроздріб із розстрочкою платежу», яка мала особ­ливе значення для сільського населення, бо давала змогу селянам купувати на пільгових умовах сільськогосподарські машини; Поло­ження Раднаркому УСРР від 23 лютого 1924 р. «Про товарні бір­жі»², котре визначало структуру бірж; резолюція ВУЦВК і Раднар­кому УСРР від 14 березня 1924 р. «Про боротьбу з дорожнечею»³, що мала на мсті зниження цін; Інструкція про торгівлю, яка визна­чала коло осіб, які мали право торгувати; постанова Раднаркому УСРР від 25 вересня 1924 р. «Про фірму»⁴, що встановлювала поря­док функціонування фірм і зміст поняття фірми; постанова Раднар­кому УСРР від 2 жовтня 1924 р. «Про торговельний реєстр», яка вимагала від усіх торговельних і промислових підприємств реєст­руватися в органах НКВТ УСРР⁵.

У той час, коли розвиток державної і кооперативної торгівлі державними органами стимулювався, регулювання приватної тор­гівлі з боку держави було непослідовним і значною мірою зводило-

¹ Див. докладніше: Поляков Ю. А., Дмитренко В. П., Щербань Н. В. Новая зкономиче-ская политика. Разработка й осуществление. М., 1982. С. 105—119.

² ЗУ УСРР. 1924. № 6. Ст. 51.

³ Там же. № 8. Ст. 72.

⁴ Там же. № 39. Ст. 252

⁵ Там же. Ст. 253. 204

ся до її всілякого обмеження і витіснення. Основними методами впливу держави на приватний ринок були: вилучення деяких видів торгівлі з приватної сфери, монополізація в руках держави торгівлі цілою низкою об'єктів; податкове обкладання торгівлі й обмежене кредитування; економічне регулювання торгівлі шляхом виходу державних торговельних органів на вільний ринок й використання методів конкуренції, адміністративне регулювання торгівлі¹.

Для стримання намагань приватних торгівців порушити вста­новлені законодавством межі держава активно використовувала судові й адміністративні органи. Під час непу значну роль у поси­ленні регулюючого впливу на ринок з боку держави відігравало ви­користання такої форми організації обміну, як біржа. Остання об­межувала приватний обіг, сприяла впровадженню планових засад у розвиток товарообігу. В руках урядових установ і держторговель-них організацій біржі ставали одним з найдійовіших важелів з об­ліку й контролю приватної торгівлі². В Україні формування біржо­вого торгу припадає на 1923 р. На початку цього року в Україні дія­ло 7 товарних бірж, у січні 1924 р. — вже 12³. Правовою базою для їх діяльності були: постанова РПО РСФРР від 23 серпня 1922 р. «Про товарні біржі», Інструкція щодо проведення в життя цієї постанови, прийнята Всеукраїнською комісією з внутрішньої тор­гівлі (Комвнуторг), а також Взірцевий статут товарної біржі, розро­блений згаданою комісією. Велике значення у зміцненні товарообігу та господарських зв'язків мала ярмаркова торгівля. У грудні 1922 р. Раднарком УСРР прийняв постанову «Про порядок відкриття яр­марків»⁴.

Дискримінаційні заходи держави стосовно приватної торгівлі негативно впливали на її стан. Так, уже в 1925/26 р. частка приват­ного капіталу в оптовому товарообігу України знизилася до 5,8%. Але в роздрібній торгівлі в перші роки непу приватний капітал мав сильні позиції. Так, за 1922/23 операційний рік 96,3% роздрібної торгівлі перебувало в руках приватного капіталу⁵.

Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміц­ненням таких галузей державного господарства, як фінанси і кре-

¹ Див.: Знциклопедия государства й права / ІІод ред. П. Стучка. М., 1925. Том II С. 1438.

² Див.: Дмитренко В. П, Торговая политика советского государства после перехода к нзпу. 1921—1924 гг. М., 1971. С. 83.

³ Див.; Лантух В. В. Становление й развитие торговли в Украине в 1921—1932 гг. X.,

1992. С. 41.

⁴ СУ УССР. 1922. № 54. Ст. 778.

⁵ Див.: Отчет о деятельности рабоче-крестьянского правительства Украинской Со-циалистической Советской Республики за период с 1 октября 1922 г. по 1 октября 1923 г. Харьков, 1924. С. 73.

дит. Нормалізації економічного становища значною мірою сприяла грошова реформа. У жовтні 1922 р. уряд увів банківські білети (червінці), що забезпечувалися золотом, валютою, «ходовими» то­варами. Але сталий червінець спочатку обслуговував тільки потре­би оптової торгівлі і розрахунки між державними установами та підприємствами. У роздрібній торгівлі і сільському господарстві продовжував функціонувати несталий радзнак, що за відсутності інших ресурсів використовувався державою для покриття бюджет­ного дефіциту¹. Із зміцненням змички між промисловістю і сільсь­ким господарством, з поліпшенням фінансового становища держави з'явилася можливість завершити реформу. У лютому 1924 р. згідно з декретом ЦВК і Раднаркому СРСР в обіг надійшли державні каз­начейські білети вартістю 1, 3, 5 крб. золотом², Радзнак було вилу­чено повністю.

На рубежі 1925-1926 років закінчувався так званий «відбу­довчий період», коли на засадах непу в республіці, як І в цілому в СРСР, були здобуті певні успіхи в усіх галузях народного гос­подарства. Поліпшилося матеріальне становище громадян країни. За рівнем споживання харчових продуктів на душу населення у 1927/28 р. показники дореволюційної Росії були перевищені. Еконо­міка країни Рад вступала в новий етап свого розвитку. Впрова­дження його було насамперед пов'язане з рішеннями XIV з'їзду ВКП(б) (18—31 грудня 1925 р.), котрий взяв курс на індустріаліза­цію країни, і рішеннями XV з'їзду ВКЩб) (2—19 грудня 1927 р.), який проголосив курс на колективізацію. Реалізація накреслених більшовицькими з'їздами програм призвела до згортання непу.

XV з'їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки. У травні 1929 р. проект пер­шого п'ятирічного плану затвердив V Всесоюзний з'їзд Рад³. В УСРР перший п'ятирічний план розвитку народного господарства України затвердив XI Всеукраїнський з'їзд Рад (7—15 травня 1929р.)⁴.

Перший п'ятирічний план розроблявся у двох варіантах — відправному й оптимальному (напруженому). Однак восени 1929 р, за ініціативою Сталіна було взято курс на «великий перелом»,

¹ Див.: Історія Української РСР. Т. 6. С. 57.

² Див.: История советского государства й права: В 3 кн. М., 1968. кн. 2. С. 480.

³ Див.: СьездьІ Советов в документах: Сб. документов в трех томах. 1917—1936 гг. М., 1960. Том III. С. 155.

⁴ Див.: ОьездьІ Советов в документах: Сб. документов в семи томах. 1917—1937 гг. М.. 1964 Том 5. С. 217.

тобто невпинне підвищення показників першого п'ятирічного плану щодо індустріалізації і колективізації сільского господарства¹. От­же, Сталін відкинув ухвалений з'їздом Рад документ, розроблення якого потребувало багато сил і праці². Внесення у прийнятий V Всесоюзним з'їздом Рад перший п'ятирічний план розвитку народ­ного господарства країни суттєвих коректив було організовано вер­хівкою ЦК ВКП(б) на чолі зі Сталіним і здійснено без відповідного рішення верховного органу влади — з'їзду Рад СРСР³. Наслідки цього для народного господарства країни і долі мільйонів її грома­дян виявилися дуже тяжкими⁴. Так, «підхльостування» індустріа­лізації обернулося невиконанням основних завдань п'ятирічки⁵. На початку 30-х років було повністю ліквідовано приватний капітал в економіці країни. Процес витіснення непманів особливо активно відбувався протягом 1928—1929 рр. Тенденцію витіснення приват­ного капіталу, наприклад у промисловості України, можна просте­жити за такою таблицею⁶:

Промисловість	1925/26 р.	1926/27 р.	1927/28 р.
Державна	73,1%	76,5%	77,2%
Кооперативна	9,9%	9,8%	11,9%
Приватна	17,0%	13,7%	10,9%

На початку 30-х років приватник був витіснений і з торгівлі⁷. Одним з основних засобів тиску на приватний капітал в народному господарстві України була жорстка податкова політика радянської влади⁸. Але використовувались і запозичені від епохи «воєнного ко-

¹ Див.: Борисов Ю. С., Курицьш В. М., Хван Ю. С. Политическая система конца 20—30-х годов. О Сталине й сталинизме // Историки спорят. 13 бесед. М. 1988. С. 263.

² Див.: Кондуфор Ю. Ю., Кульчицький С. В., Хміль І. С. Україна: Діалектика історич­ного розвитку // Сторінки історії Української РСР: факти, проблеми, люди. К., 1990. С. 13.

³ Див.: Рибалка І. К. Сталінщина і розселянювання країни // УЇЖ. 1989. № 11. С. 19.

⁴ Див.: «Круглий стол»: Советский Союз в 30-е годш // Вопр. истории. 1988. № 12.

⁵ Див.: Лацис О. Вьшти из квадрата: Заметки зкочомиста. М., 1989. С. 237—239.

⁶ Див.: Два роки роботи уряду УСРР. 1926/27 — 1927/28. Матеріали до звіту одинад­цятому з'їздові Рад. X., 1929. С. 40.

⁷ Див,: Народнеє хозяйство СССР. 1922—1972. М., 1972. С. 388.

⁸ Див.: Документи ЦДАЖР УРСР про здійснення політики обмеження і витіснення капіталістичних елементів на Україні в 1927—1929 рр. // Архіви України. 1972. №2. С. 76; Архипов В. А., Мороз Л. Ф. Борьба против капиталистических злемен-тов в промьішленности й торговле. 20-е — начало 30-х годов. М., 1978; Трифонов Й. Я. Лйквидация зксплуататорских классов в СССР. М., 1975.

мунізму» примусові заходи. Наприклад, під час хлібозаготівельної кампанії 1928 р. до селян — власників хліба, які ухилялися від зда­чі хлібних лишків за державними цінами, органи влади застосову­вали надзвичайні заходи. До кримінальної відповідальності притя­гувалися тисячі хліборобів¹. Все це призводило до ліквідації непу в найважливішій системі економічних відносин — відносинах між містом І селом².

Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві бу­ло проведення суцільної колективізації, яка розпочалася наприкін­ці 1929 р., що фактично означало початок реставрації воєннокому-ністичної політики. Головним її завданням було позбавлення селян приватної власності па засоби виробництва³. З мстою забезпечення успіху цієї небувалої в історії людства акції иартійно-державна верхівка на чолі зі Сталіним протиставила найбідніші верстви села найзаможнішим та експропріювала останніх під гаслом «ліквідації куркульства як класу» й «загострення класової боротьби».

Наслідки сталінської колективізації були жахливими. Накла­дена на колгоспи безрозмірна продрозверстка, жорстка регламен­тація їхньої господарської діяльності тощо призвели до глибокої деградації продуктивних сил села й, зрештою, до голодомору поча­тку 30-х років. Організований ВКЩб) голодомор в Україні знищив мільйони людей⁴.

Таким чином, неп не пішов вглиб економічних відносин. Не склалася найголовніша умова для економічного зростання і розвит­ку села, тобто можливість накопичення капіталу. З'ясувалось, що неп виявився нездатним «нести на собі тягар вирішення тих гігант­ських завдань, які поставило перед собою суспільство — форсова­ної індустріалізації»⁵.

Зі згортанням непу створювалася суворо централізована ко­мандно-адміністративна система керівництва народним господарст­вом України. Новий господарський механізм грунтувався на дирек­тивному плануванні, а не на економічних засадах.

Нова економічна політика справила значний вплив на держа­вний апарат і право України в 1920-ті роки.