50. Основні напрямки макроеволюції.

Макроеволюція - це еволюційні процеси, що приводять до виникнення надвидових таксонів (одиниць): родів, родин і аж до царств. В природі реально існують лише види. Надвидові категорії ввела людина на підставі ступеня споріднених видів. Тому окремих механізмів макроеволюції не існує, а різноманітність видів виникає внаслідок пристосувань їхніх предків до різних умов довкілля. Це явище називається адаптивною радіацією, що вібувається у формі дивергенції - явище розходження ознак у нащадків як наслідок пристосувань особин предкового виду до різних умов довкілля.

Напрямки макроеволюції:

• біологічний прогрес – проявляється такими ознаками як збільшення чисельності популяцій, розширення ареалу, утворенння нових підвидів і видів в межах певної групи. Біологічний прогрес характерний для комах, молюсків, птахів, ссавців, покритонасінних.

• біологічний регрес - зниження пристосованості, чисельності, скорочення ареалу, вимирання певної групи. Прикладом біологічного регресу є вимирання хоботних. Нині їх залишилось лише два види: африканський та індійський слон.

Докази макроеволюції:

• Аналогічні органи – подібні за будовою органи видів різного походження, що виконують однакові функції.

• Гомологічні органи - однакові за будовою органи різних видів, що мають спільне походження (корінь та його видозміни; передні кінцівки - нога, крило, рука у хребетних тощо).

• Рудименти - недорозвинені чи спрощені органи у видів порівняно з предками (очі у крота, апендикс та хвостові хребці у людини).

• Атавізми - поява в окремих представників виду рис, властивих предкам (поява хвоста, волосся по всьому тілу, додаткові молочні залози).

• Палеонтологічні знахідки - викопні рештки живих істот; відбитки, окам'янілості.

• Ембріологічні - біогенетичний закон: "Онтогенез є коротке повторення філогенезу" (Ф.Мюллер і Е.Геккель).

Шляхи реалізації еволюції:

• ароморфози - зміни, що підвищують організацію організмів; стрибки в розвитку. Через них виникають нові класи, типи: поява щелеп у хребетних; квітки у покритонасінних тощо;

• ідіоадаптації - зміни, які не підвищують рівень організації, а пристосовують вид до даних умов життя. До них належать наприклад: різні ротові органи комах, різна будова квіток покритонасінних;

• загальна дегенерація - зміни, які пов'язані із спрощенням організації, але вони сприяють кращій пристосованості. Ці спрощення приводять до біологічного прогресу виду. Наприклад у стьожкових червів втрата травної системи, редукція органів чуття, дихальної системи сприяє їх адаптації до паразитичного способу життя.

51. Вчення про мікроеволюцію. Елементарні фактори мікроеволюції.

Особини одного виду, як правило, розташовуються нерівномірно на за­йнятій ними території. Таким чином, вид у природі підрозділяється наряд по­рівняно ізольованих груп особин-популяцій.

Мікроеволюція – сукупність еволюційних перетворень, які відбуваються в популяціях одного виду, що ведуть до видоутворення. Популяція - група особин, що належать до одного виду і займають чітко обмежену географічну територію. Популяція - елементарна одиниця еволюції.

До елементарних факторів мікроеволюції належать хвилі життя, дрейф генів та ізоляція.

Хвилі життя - це коливання чисельності популяції. Найважливішим чинником, що регулює чисельність популяції, є наявність їжі. Тому, маючи потенційну можливість необмеженого збільшення, вони звичайно включають стільки особин, скільки може прохарчуватися на зайнятій ними території.

Дрейф генів - це випадкова, неспрямована зміна частот зустрічальностей певних алелей у генофондах популяцій, а це призводить часто до загибелі особин, тобто до втрати рідкісних ге­нів, або до зміни генофонду популяції.

Ізоляція - це неможливість схрещування між особинами одного виду через різні чинники. Розрізняють географічну, екологічну, сезонну, етологічну (поведінкову), генетичну ізоляції.