Тема 2* Національно-культурний рух в Україні в другій половині XVI — першій половині XVII ст*

Церковне життя в другій половині XVI ст. Берестейська церковна унія

Становище православної церкви під владою Речі Посполитої в другій половині XVI ст.

Основні засади політики польської влади стосовно православної церкви
Деклароване забезпечення «вольностей, добр і привілеїв» православної церкви і фактичне їх постійне порушення й руйнування через право пат­ронату або «право подавання»
1	г			V
Замість діючої раніше виборності на церковних соборах польські ко­ролі за правом патронату «пода­ють хліби духовні й роздають сто­лиці духовні» тобто призначають на посади єпископів і архімандри­тів (володарів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримує той, хто більше заплатить				Право патронату для магнатів і шляхти означало право власності на засновані ними церкви і монас­тирі у своїх маєтках, селах і міс­тах. Священики в парафіях у при­ватних володіннях не обиралися простим людом, а призначалися за «правом подавання» шляхтича­ми-патронами
'	'			і	'
Королі надають вищі посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави тим людям, різно­манітні вислуги, прохання близь­ких до королівського двору осіб				Магнати і шляхта розпоряджа­ються церквами і монастирями на підставі права власності: заклада­ють, міняють, віддають як посаг за доньками, здають в оренду, продають тощо

96 Друга половина XVI ст. — перша половина XVIII ст.

Вплив польської політики на становище православної церкви

Глибокий занепад внутрішнього життя православної церкви:

• світські особи, що отримували єпископські посади, були здебільшого одруженими і зберігали цей стан надалі;

• деморалізація митрополитів і єпископів, які в гонитві за «столицями і хлібами духовними» фактично зраджували свою церкву і народ. Жо­ден з митрополитів, що перебували на митрополичому престолі в другій половині XVI ст., не обирався соборно — усіх призначав польський король;

• відсутність високої освіти серед духовних осіб;

• патрони іноді протягом років залишали парафії без настоятеля, щоб самим отримувати увесь прибуток із церковних маєтків;

• боротьба за єпархії іноді завершувалася тим, що єпископський замок бра­ли приступом із застосуванням гармат і кількох тисяч озброєних людей єпископа-претендента;

• на парафіяльне духовенство єпископи накладали великі податі й, щоб зібра­ти їх, замикали церкви;

• православні святині приходили в запустіння і тривалий час залишалися без богослужінь; грабувалося і нищилося церковне майно;

• втручання світських осіб і державних інституцій у діяльність церковних судів: патрони і уповноважені ними особи судили священиків, втручалися у справи церковних шлюбів.

Реформаційні рухи в Україні

Основні особливості

• Розгорнулися на українських землях у той час, коли в Польщі вже розпс чалася Контрреформація.

• У ЗО—40-х pp. XVI ст. на території України з'явилися громади калі віністів, які, як правило, виникали у великих панських маєтках ас містах, що належали магнатам. Першими прийняли кальвінізм магна: ські родини Потоцьких і Радзивілів. До них долучилися представник знатних православних родів (Вишневецькі, Фірлеї, Воловичі, Ходкев чі, Сапеги), а потім і дрібніші шляхетські роди. Громади кальвініст виникли також на Закарпатті, Холмщині, Підляшші, Перемишльськ

і Белзькій землях.

• Лютеранство на українських землях поширення не набуло.

• Реформаційний рух не поширювався на широкі верстви українського н селения. На українських землях, за підрахунками М. Грушевського, б\ менше 100 протестантських громад, створених, як правило, шляхтою, і леко не завжди українською.