6. Грошово-Кредитна політика держави

Грошово-кредитна (монетарна) політика – стабілізаційна політика, яка здійснюється за допомогою регулювання грошової маси.

Грошова політика – це політика управління рівнем відсотка, величиною грошової маси й кредитів.

Основними завданнями грошово-кредитної політики є:

• забезпечення стійкості національної валюти з метою ефективного здійснення платежів і розрахунків;

• розробка правил грошового обігу, їх регулювання й контроль над їхнім виконанням;

• вплив на економічну кон'юнктуру шляхом зміни грошей, що перебувають в обігу.

Керування рівнем відсотка здійснюється визначенням рівня облікової ставки відсотка.

Дисконтна ставка відсотка – це норма відсотка, по якій ЦБ надає короткострокові кредити комерційним банкам.

Комерційні банки для здійснення своєї діяльності беруть кредит у ЦБ під певний відсоток, тобто дисконтну ставку (скажемо, 30 %). Банки надають отримані кошти своїм клієнтам під відсоток, який вище облікового (скажемо, 40 %). Якщо ЦБ підвищить дисконтну ставку відсотка, то комерційні банки піднімуть ставку відсотка своїм клієнтам. Якщо ЦБ знизить дисконтну ставку, то ж саме зроблять комерційні банки. Таким чином, ЦБ впливає на економіку, проводячи політикові «дешевих» або «дорогих» грошей, щоб стимулювати або остудити ділову активність.

Управління величиною грошової маси здійснюється шляхом визначення норми обов'язкових резервів. Відповідно до закону комерційні банки частина своїх засобів зобов'язано зберігати у вигляді резерву в ЦБ. Розмір цього резерву встановлює ЦБ. При зменшенні його величини в комерційних банків збільшується можливість розміщати гроші серед своїх клієнтів і грошова маса в країні росте. Зі збільшенням резерву пропозиція грошей зменшується, ціна на них, тобто рівень відсотка, росте, гроші стають «дорогими». Політика резервів, проведена ЦБ, є найбільш твердим інструментом грошово-кредитного регулювання. Вона застосовується як засіб для швидкого стиску або розширення кредитної маси в країні.

Управління кредитами здійснюється методом «операції на відкритому ринку», коли ЦБ проводить купівлю-продаж цінних паперів. Якщо ЦБ продає цінні папери, то він одержує замість них кошти, кількість грошей в обігу падає, відсоток росте, і гроші знову стають «дорогими». Якщо ж ЦБ купує цінні папери, то це приводить до падіння норми відсотка й «подешевлению» грошей. Цей метод застосовується для проведення або експансивної (покупка), або рестрикционной (продаж) політики ЦБ відносно грошової маси.

Держава за допомогою Центрального (Національного) банка проводить грошово-кредитну політику, пов'язану зі зміною грошової маси, використовуючи наступні інструменти:

Таблиця 13.1 – Інструменти кредитно-грошової політики

Грошова емісія	Ріст готівки в обігу
Валютна політика	Надання безпосереднього впливу на величину грошової пропозиції в країні. Продаючи валюту, Центральний банк скорочує кількість грошей, купуючи – збільшує
Резервна політика	Установлення Центральним банком нормативів обов'язкового відрахування в резерви частини засобів, що надходять на депозитні рахунки комерційних банків (і інших фінансових інститутів). Обов'язкові резерви виконують функцію страхового фонду для депозитів
Облікова політика	Установлення Центральним банком певного відсотка, називаного дисконтною ставкою або ставкою рефінансування, за надання позички комерційному банку для поповнення резервів
Політика відкритого ринку	Продаж і покупка Центральним банком коштовних державних паперів на загальнодоступних інституціональних майданчиках купівлі-продажу цінних паперів, а не в порядку приватних угод. Є на сьогоднішній день основним інструментом кредитно-грошової політики

При проведенні грошово-кредитної політики Центральний банк виходить із завдань стабілізації економічного розвитку країни. У загальному виді це виглядає в такий спосіб: у період економічного спаду Центральний банк проводить експансіоністську політику, розширюючи пропозицію грошей для заохочення витрат (політика «дешевих грошей»); у періоди «перегріву» економічної кон'юнктури й під час інфляції, навпаки, стримує ріст грошової маси або зовсім скорочує пропозиція грошей (політика «дорогих грошей»).