2. Державний бюджет. Доходи й видатки державного бюджету. Дефіцит державного бюджету. Сучасні концептуальні підходи до збалансування бюджету.

Державний бюджет є провідною ланкою державних фінансів. З його допомогою здійснюється розподіл і перерозподіл ВНП між територіями й галузями.

Державний бюджет – форма державних фінансів, це співвідношення, кошторис (баланс) державних доходів і витрат.

Дохідні статті бюджету:

• податок на прибуток підприємств,

• податок із продажів,

• місцеві податки,

• доходи від зовнішньоекономічної діяльності,

• рентні платежі,

• неподаткові доходи,

• прибутковий податок,

• засоби позичкового фонду й інше.

Видаткові статті бюджету:

• фінансування економіки,

• соціально-культурні програми, науково-дослідні та дослідно – конструкторські, науково-технічні програми,

• оборона,

• державне регулювання та адміністрування,

• цільові програми,

• кредити й допомога іншим державам.

В організації фінансової системи існує два принципи:

Перший називається демократичним централізмом і властивий адміністративно-командній системі (у минулому – СРСР і країнам Східної Європи). Він зобов'язував нижчестоящі фінансові установи виконувати директивні вказівки центральних фінансових органів.

Другий принцип називається фіскальним федералізмом. Він ствердився в країнах з розвиненою ринковою економікою й припускає, що місцеві бюджети не входять своїми доходами й витратами в державний бюджет. Місцеві органі влади зі свого бюджету фінансують охорону громадського порядку, школи, лікарні тощо.

Розрізняють три стани держбюджету.

1. Нормальне, якщо видаткова частина держбюджету рівна дохідної.

2. Дефіцитне, якщо витрати перевищують доходи.

3. Профіцитне, якщо доходи перевищують витрати.

Причини дефіциту держбюджету:

1. Падіння доходів в умовах кризового стану економіки й зменшення приросту національного доходу.

2. Зменшення акцизних податків, що надходять у держбюджет.

3. Збільшення бюджетних витрат.

4. Непослідовна фінансово-економічна політика.

Заходи щодо зниження бюджетного дефіциту:

1. Конверсія.

2. Перехід від фінансування до кредитування.

3. Поступова ліквідація дотацій збитковим підприємствам.

4. Зниження витрат на управління державою.

5. Зміна системи оподатковування.

6. Підвищення ролі місцевих бюджетів.

Існує три традиційні способи покриття дефіциту бюджету:

1. Випуск госзаймов.

2. Жорсткість оподатковування.

3. Виробництво грошей, або «сеньораж», тобто друкування грошей.

Однак у цей час «сеньораж» не є простим друкуванням грошей, тому що це викликає інфляцію. Сучасний «сеньораж» виражається в створенні резервів комерційних банків, які концентруються в ЦБ і можуть бути використані для покриття дефіциту бюджету. Однак політика ЦБ, спрямована на зростання величини резервів коштів, що надходять до нього з комерційних банків, викликає невдоволення останніх, послабляє їхнє фінансове становище й підсилює протиріччя усередині фінансової системи країни.

В економічній теорії є кілька підходів до розв'язку проблеми бюджетного дефіциту.

Перша концепція: бюджет повинен бути збалансований щорічно. Але така політика зв'язує державі руки при вирішенні перспективних завдань антициклічного регулювання. Наприклад, якщо економіка знаходиться в стані тривалого безробіття, доходи населення знижуються, а податкові надходження в бюджет скорочуються. Прагнучи збалансувати бюджет, уряд може або, по-перше, підвищити ставки податків, або, по-друге, скоротити державні витрати, або, по-третє, використовувати комбінацію цих двох заходів. Однак наслідком цих заходів буде не збільшення, а скорочення сукупного попиту.

Інший приклад: у країні інфляція. Наслідком цього є підвищені грошові доходи й ріст податкових надходжень. Щоб ліквідувати бюджетні надлишки, уряд повинний або, по-перше, знизити ставки податків, або, по-друге, збільшити урядові витрати, або, по-третє, використовувати комбінацію обох підходів. Усе це підсилить інфляцію.

Висновок: Щорічно балансируемый бюджет є не антициклічним, а проциклическим.

Друга концепція: бюджет повинен збалансуватися не щорічно, а в ході економічного циклу. Наприклад, у країні – економічний спад. Щоб йому протистояти, уряд знижує податки й збільшує витрати, тобто свідомо викликає дефіцит. Потім наступає підйом, тоді уряд підвищує податки й знижує витрати. Виникле позитивне сальдо бюджету покриє державний борг, що з'явився в період спаду.

Висновок: Бюджет збалансується не за 1 рік, а в період циклу.

Третя концепція: метою державних фінансів є забезпечення збалансованості не бюджету, а економіки. Головне для уряду – підтримувати макроекономічну стабільність. Для досягнення цієї мети можна вводити будь-який дефіцит.

Кожна із цих концепцій має сильні й слабкі сторони. Фінансова політика в нашій країні переважно орієнтується на першу концепцію.

Бюджетна політика – сукупність економічних заходів держави, ориентируемых в основному на досягнення врівноваженого бюджету, збалансованого по державних доходах і витратам протягом усього бюджетного періоду.

Наростання бюджетного дефіциту приводять до появи й росту державного боргу.

Державний борг – це сума накопичених за певний період часу бюджетних дефіцитів. Державний борг може бути зовнішнім і внутрішнім.

Зовнішній державний борг – це борг іноземним державам, організаціям і особам. Він має негативне значення, тому що країна віддає за рубіж свої цінні папери й перекладає вантаж боргу на наступні покоління.

Внутрішній борг – це заборгованість уряду даної країни її громадянам.

Наявність державного боргу має реальні негативні наслідки.

1. Погашення внутрішнього боргу шляхом виплати відсотків населенню збільшує нерівність у доходах різних соціальних груп, оскільки значна частина державних зобов'язань сконцентрована в найбільш заможної частини населення. Отже, ті, хто мають коштовні державні папери, при їхньому погашенні стануть ще багатше.

2. Підвищення податків з метою виплати відсотків по державному боргу або їх зниження може підірвати дію економічних стимулів розвитку виробництва.

3. Негативно позначається на економіці ситуація, коли уряд змушений брати позики на ринку капіталів для сплати відсотків по державному боргу, тому що ця обставина призводить до скорочення капіталовкладень усередині країни.

4. Наявність державного боргу створює психологічну напругу в країні, породжуючи непевність у діловій активності економіки в цілому й кожного громадянина окремо.