5. Банківська система та її структура. Створення банками грошів. Грошовий мультиплікатор.

Перші банки "ділові будинки" з'явилися ще на прадавньому Сході. Подальший розвиток банківський справа одержала в античну епоху. На початку 15 століття виник перший банк сучасного типу в Генуї. Спочатку банки виконують 4 основні функції:

1) посередництво в кредиті;

2) посередництво в платежах;

3) мобілізація заощаджень і грошових доходів з їхнім наступним перетворенням у капітал;

4) створення кредитних знарядь обігу, що полегшують оборот і здешевлюють витрати обігу.

Із часом ці функції перейшли до спеціалізованих кредитно-грошових інститутів, які у своїй сукупності утворюють банківську систему. У ній виділяються 3 основних ланки:

а) емісійні банки,

б) комерційні банки,

в) спеціальні кредитні інститути.

Центральний банк та його кредитно-грошова політика

Центральний банк має безсумнівний зв'язок з урядом, але з іншої сторони він повинен бути незалежний в проведенні економічної політики.

Основні функції Центрального банку:

1) емісійний центр;

2) банкір уряду;

3) "банк банків";

4) орган регулювання економіки країни кредитно-грошовими методами.

Банк має монопольне право випуску банкнот, що забезпечує йому постійну ліквідність.

Головною клієнтурою центрального банку виступають комерційні банки. Він зосереджує в себе мінімальні резерви комерційних банків і виявляє їм кредитну підтримку. У цей час практикується державне страхування банківських депозитів.

Головними знаряддями кредитної політики центрального банку є:

а) облікова (дисконтна) політика;

б) операції на відкритому ринку;

в) регулювання банківських резервів.

а) Облікова політика – це умови, по яких центральний банк купує векселя в комерційних банків. Векселя виникають так: нерідко підприємці розплачуються з постачальниками не відразу після відвантаження товару, а через певний строк. Для підтвердження відстрочки платежу виставляється вексель. Постачальник товару може: а) дочекатися зазначеного строку оплати, б) оплатити ними свої грошові зобов'язання, в) реалізувати комерційному банку ( тобто врахувати), а комерційний банк у свою чергу може переврахувати вексель у центральному банку. При цьому центральний банк одержує певний відсоток – дисконтну ставку.

Призначаючи єдину дисконтну ставку центральний банк тим самим визначає нижню границю облікової ставки комерційних банків.

Змінюючи дисконтну ставку центральний банк регулює активність комерційних банків на вторинному ринку казначейських зобов'язань.

Центральний банк має право в будь-який час змінити дисконтну ставку. Маніпулюючи офіційною дисконтною ставкою, Центральний банк регулює попит та пропозиція на ринку капіталів.

При збільшенні ставки скорочуються ресурси комерційних банків, а значить і позички пропоновані клієнтам комерційних банків. Якщо все-таки при високій ставці беруться кредити, то вони обслуговують найбільш ефективні проекти, тобто з погляду ринку нові товари, що найбільше швидко представляють на ринку, а значить знижується тиск на ринку надлишкового попиту.

б) Іншим знаряддям кредитної політики є операції на відкритому ринку. Політика відкритого ринку виражається в купівлі продажу цінних паперів Центральним банком. У період високої кон'юнктури центральний банк нав'язує комерційним банкам покупку коштовних бумах. При цьому скорочуються ресурси комерційних банків, а значить скорочуються можливості кредитування клієнтів.

У період кризи, коли комерційні банки маємо гостру потребу в ліквідних коштах центральний банк скуповує в них цінні папери, полегшуючи їх фінансове становище.

Як бачимо, у відмінності від облікової політики операції на відкритому ринку є знаряддям швидкого й гнучкого впливу.

Однак у цього методу є недоліки. До них відносяться:

а) обмежені тимчасові рамки – строк випуску цінних паперів;

б) обмеженість ресурсів цінних паперів центрального банку.

Третім найважливішим знаряддям кредитної політики є регулювання банківських резервів. Мінімальні резерви - це обов'язкова норма внесків комерційних банків у центральний. Ця мінімальна норма встановлюється в законодавчому порядку. При необхідності зміни грошової маси в макроекономіці змінюється норма резервів. Так, підвищуючи величину обов'язкового резерву, Центральний банк стримує ділову активність комерційних банків, знижуючи – стимулює.

Цей метод є "грубим" методом втручання, тому звичайно він використовується в комбінації з іншими заходами кредитного регулювання.

Можливо також висновок добровільних угод між Центральним і комерційними банками. При цьому останні добровільно ставлять свою діяльність у певні рамки. Наприклад, зобов'язуються розширювати кредити до певної межі. Центральний же банк бере на себе зобов'язання інформувати кредитний сектор про тенденції в здійсненні тих або інших операцій. Можливо ще здійснення так званого "морального впливу" за допомогою рекомендацій, роз'яснення можливих наслідків проведених акцій.

Грошовий ринок має власне інституціональне оформлення: комерційні банки й спеціалізовані кредитні інститути.

Банк – комерційне підприємство, метою якого є максимізація прибутку власний капітал, що збільшує. Процес збагачення можна розглянути на основі аналізу операцій комерційного банку.

1. Кредитні операції

а) пасивні – мобілізація заощаджень і доходів, одержання кредитів від інших банків, емісія власних цінних паперів. Ці засоби є основою безпосередньої банківської діяльності;

б) активні операції – операції по розміщенню засобів, за що банк отримує дебітові відсотки.

Кредитні операції комерційних банків призводять до росту грошової маси. Розмір її розширення визначається банківським мультиплікатором. Для його розуміння розглянемо приклад.

Банк А має актив 100 грошових одиниць. Норма обов'язкового резерву = 10%. Тоді банк може пред'явити позичку на 90 грошових одиниць, а 10 грошових одиниць залишаються в резервному фонді. Якщо 90 грошових одиниць видаються готівкою або переводяться на поточний рахунок, то з'являються на цю суму нові гроші. Коли вони вертаються в банк, грошова маса змінюється. Гроші включаються до складу грошової маси, коли їх тримають за межами грошової системи.

Але як же виникає мультиплікаційний ефект? Допустимо, що клієнти банку А сплатили гроші своїм постачальникам, а останні розмістили їх на депозиті банку В. Це дозволить банку У видати позичку, але не на 90 грошових одиниць, а на 81 грошових одиниць, тому що 10% обов'язковий резерв. Тепер загальний приріст грошової маси 171 грошових одиниць, 81 грошова одиниця може бути поміщена на депозит банку С, який може розширити обсяг виданих позичок на 81 – 8,1 = 72,9 грош. од. Тоді загальне розміщення нових грошей складе 243,9 грош. од. Цей процес може тривати до певної межі: 100+90+81+72,9+... Це убутна геометрична прогресія – 100грош.од.*(1+0.9+0.9*0.9+0.9*0.9*0.9+...). Її сума буде рівна 100 грош. од. /(1-0,9)=100/0,1=1000 грош. од.

Таким чином, мультиплікатор розширення банківських депозитів рівний 1000/100=10.

10% – це норма обов'язкового резерву, позначимо її r.

Тоді банківський мультиплікатор рівний

m=1/r,

де r – обов'язкова норма резерву в %

або

m = M/R,

де М – приріст депозитів, R – приріст резервів, тобто величина мультиплікатора обернено пропорційна нормі обов'язкових резервів. При визначенні мультиплікаційного ефекту слід ураховувати відтік грошей у систему наявного обігу.

2. Комісійні операції:

а) переказні – рух грошових коштів у безготівковій формі;

б) акредитивні – виконання доручення клієнта здійснити платіж на місці знаходження товарно-матеріальних цінностей;

в) інкасові – на прохання клієнта одержання грошей з іншого клієнта на основі розрахункових документів;

г) довірчі – розпорядження майном з доручення клієнта;

д) комісійні та торгово-комісійні;

е) лізингові – операції по розміщенню майна, що купується для здачі в оренду;

ж) факторингові – операції по покупці на договірній основі вимог по товарних поставках. Продавець вимог одержує 70-90% суми у вигляді авансу;

з) ф'ючерсні операції – купівля-продаж умов майбутніх контрактів з фіксацією їх строків.

Банківський прибуток визначається як співвідношення доходів і витрат банку.

До доходів відносяться:

а) відсотки й збори по позичках ( до 2-3%);

б) прибуток від інвестицій;

в) комісійна винагорода та інші.

До витрат відносяться:

а) відсоток по вкладах;

б) заробітна плата;

в) витрати по утриманню будинку і експлуатації устаткування.

Норма банківського прибутку =

= (Доходи – витрати) / власний капітал*100%.

Банківська система України містить у собі близько 220 комерційних банків. Високий ступінь концентрації банківського капіталу: 11 банків акумулюють 56% загального обсягу статутного капіталу. Низька ефективність банківської сфери проявляється в збільшенні частки прострочених кредитів за останній період з 10 до 30%.