3. Фіскальна політика держави. Урядові витрати й податки. Крива Лафера.

Основним джерелом доходів держави є податки.

Податок – це вилучення на користь держави заздалегідь з’ясованої й установленої в законодавчому порядку частини доходу господарюючого суб'єкта.

Оподатковування – це спосіб регулювання доходів і джерел поповнення державних засобів.

Історично податки виникають із появою держави. Скільки століть існують податки, стільки економічна теорія шукає принципи оптимального оподатковування, перші з яких сформулював А. Смит. На основі його поглядів до теперішнього часу зложилися дві великі концепції оподатковування.

1. Перша заснована на ідеї, що податок повинен бути пропорційний тій вигоді, яку одержує платник податків від послуги, зробленої йому державою (приклад А. Смита: ремонт доріг повинен оплачувати той, хто ними користується). (2) Друга концепція припускає залежність податку від розміру одержуваного доходу.

Податкова система – сукупність податків, що стягуються в державі, зборів, мит й інших платежів, а також форм і методів їх побудови.

Сучасні податкові системи використовують цілий ряд принципів.

Загальність, тобто охоплення всіх економічних суб'єктів, що одержують доходи.

Стабільність, тобто стійкість видів податків і податкових ставок у часі.

Рівнонапруженість, тобто стягнення податків по ідентичних для всіх платників податків ставкам.

Обов'язковість, тобто примусовість податку, неминучість його виплати, самостійність суб'єкта у вирахуванні й сплаті податку.

Соціальна справедливість, тобто встановлення податкових ставок і податкових пільг, що виявляють щадний вплив на низкодоходні підприємства й групи населення.

Податкова система базується на законодавчих актах держави, якими встановлюються елементи податкової системи. До них відносяться:

Суб'єкт податку, або платник податків, тобто особа, на яку покладений обов'язок сплачувати податок; їм може бути юридичне або фізична особа.

Об'єкт податку, тобто дохід або майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, прибуток, цінні папери, нерухоме майно тощо).

Джерело податку – це, незалежно від об'єкта оподатковування, чистий дохід суспільства.

Податкова база – сума, з якої стягується податок.

Ставка податку – це важливий елемент податкової системи, що визначає величину податку на одиницю оподаткування (скажемо з однієї сотки землі, з однієї тисячі грошових одиниць); частина податкової бази, яку платник податків зобов'язано виплатити у вигляді того або іншого податку. Розрізняють граничну податкову ставку, середню, нульову й пільгову.

Гранична податкова ставка є приріст виплачуваних податків, поділений на приріст доходу.

Середня податкова ставка – це загальний податок, поділений на величину оподатковуваного доходу.

Податкові пільги – це зменшення податкових ставок або повне звільнення від податків окремих фізичних або юридичних осіб залежно від профілю виробництва, характеру виробленої продукції й інших характеристик.

Пільги в силу їх різноманітного характеру й великого охоплення платників податків можуть приводити до відчутного зниження реальної ставки оподатковування в порівнянні з номінальної.

Тому за ознакою співвідношення між ставкою податку й доходом податки діляться на:

• прогресивні, при яких середня ставка підвищується в міру зростання доходу;

• регресивні, при яких середня ставка знижується в міру зростання доходу;

• пропорційні, при яких середня ставка залишається незмінної, незалежно від розмірів доходу.

По механізму формування податки діляться на дві основні групи: прямі й непрямі.

Прямі податки стягуються безпосередньо із власників майна, одержувачів доходів.

Непрямі податки стягуються в сфері реалізації або споживання товарів і послуг, тобто в остаточному підсумку перекладаються на споживачів продукції.

До прямих податків відносяться:

• прибутковий з населення;

• на прибуток корпорації;

• на приріст капіталу;

• зі спадщини й дарувань;

• майновий податок.

До непрямих податків відносяться:

• податок з обігу;

• на додану вартість (ПДВ);

• на окремі види товарів (акцизи);

• мита.

Податкові реформи України наблизили її систему оподатковування до міжнародних норм.

Податки в Україні розділені на дві групи: загальнодержавні й місцеві.

Загальнодержавні податки загальнообов'язкові. При цьому сума платежів по податкам зараховується рівними частками в регіональний бюджет й у бюджет міста або району, де зареєстрований платник податків.

Місцеві податки лише частково є загальнообов'язковими. Частина податків може встановлюватися й вилучатися за рішенням місцевих органів управління на відповідній території.

Питання про те, яким бути податку (високим або низьким), – предмет постійних дискусій економістів. Державне втручання в економіку завжди пов'язане з підвищенням податків, ослаблення втручання – з їхнім зниженням.

Податкова політика – політика держави в сфері оподатковування, що передбачає маніпулювання податками таким чином, щоб надходження коштів за рахунок сплати податків забезпечувало фінансування державного бюджету.

Послідовники Кейнса орієнтовані на «економіку попиту». Вони вважають, що високий рівень податку знижує купівельну спроможність суспільства, тобто сукупний попит. Виходить, ціни знижуються, інфляція загасає. Напроти, скорочення податків сприяє росту сукупного попиту, збільшенню цін і прискоренню темпу інфляції.

Прихильники «економіки пропозиції» переконані в протилежному: вони вважають, що високі податки збільшують витрати підприємців, які перекладаються на споживачів у формі більш високих цін і викликають інфляцію. Вони – за зниження податків.

Однозначної відповіді на запитання про те, хто з них прав, економічна наука поки що не знайшла. Але здійснена спроба встановити зв'язок між ставкою податку й діловою активністю. Американський професор А. Лаффер (прихильник теорії пропозиції) довів, що при ставці прибуткового податку вище певного рівня різко знижується ділова активність, тому що підприємницька діяльність стає невигідною. А більш низькі ставки податків створюють стимули до роботи, заощаджень та інвестицій, прийняттю ділових ризиків, розширенню національного виробництва й доходу. У результаті розширюється податкова база, яка зможе підтримати податкові вступи на високому рівні навіть за умови, що ставки податку будуть нижче. Зв'язок між ставками податків і податковими вступами одержала назву крива Лаффера (Рисунок 12.1).

Рисунок 12.1 – Крива Лаффера

Якщо податкова ставка дорівнює нулю (точка 0), то держава нічого не одержить. Якщо податкова ставка r₁=100 %, то ніхто не буде зацікавлено працювати й держава теж нічого не одержить. При якійсь ставці (скажемо, r₀=50 %) сума, що стягується державою у вигляді прибуткового податку, досягнеться максимуму R₁ (точка М). Спроби підвищити податкові ставки приведуть до зниження R (точка N).

Крива Лаффера не дає відповіді на запитання, при якій ставці податків вступу податків максимальний.

З державним бюджетом зв'язаний такий інструмент державного регулювання економіки як фіскальна політика

Фіскальна політика – це сукупність заходів уряду по зміні державних витрат і оподатковування зі зміною економічної ситуації.

Фіскальна політика буває дискреційна й автоматична (політика вбудованих стабілізаторів).

Дискреційна політика – це свідома зміна державою витрат і податків.

У періоди спаду виробництва держава збільшує витрати й скорочує їх під час підйому у виробництві.

Політика вбудованих стабілізаторів (автоматична) заснована на тих механізмах, які працюють у режимі саморегулювання й автоматично реагує на зміну стану економіки. До них відносяться, наприклад, зміна податкових надходжень, допомоги у зв'язку з безробіттям залежно від економічної кон'юнктури.

При проведенні фіскальної політики необхідно враховувати різноспрямовані економічні процеси й лаг часу.

4. Грошовий ринок. Грошові агрегати Рівновага на грошовому ринку. Норма відсотка.

Грошова маса - сукупність готівки й безготівкових платіжних засобів, що забезпечують обіг товарів і послуг у макроекономіці.

Як відомо, до грошей ставляться різноманітні платіжні засоби. Від купівельної спроможності грошей та їх кількості залежать не тільки ціни, але й добробут націй, життєвий рівень. Тому питання про структуру грошової пропозиції становить істотний інтерес для економічного аналізу.

Залежно від цілей ЦБ змінюється конфігурація кривої пропозиції грошей (МS). Якщо постає завдання збереження на певному рівні ставки відсотка незалежно від кількості грошей, то крива пропозиції грошей горизонтальна (Рисунок 12.2).

Рисунок 12.2 Крива пропозиції грошей за умови стабільної ставки відсотка

Якщо відбувається збільшення грошей незалежно від росту ставки відсотка, то пропозиція грошей буде у вигляді вертикальної лінії. (Рисунок 12.3)

Рисунок 12.3 Крива стабільної пропозиції грошей зі зростанням ставки відсотка

Попит на гроші випливає з їхніх функцій. Попит на гроші для угод визначається грошовим доходом суспільства, не залежить від ставки відсотка й змінюється пропорційно номінальному ВНП (ДМ_т) (Рисунок 12.4).

Рисунок 12.4 - Крива попиту на гроші для угод купівлі – продажу

Попит на гроші для придбання інших фінансових активів (ДМ_а) визначається прагненням одержати дохід у формі дивідендів або відсотків і змінюється назад пропорційно рівню процентної ставки (Рисунок 12.5).

Рисунок 12.5 - Крива попиту на гроші як на активи ( як на капітал)

Сукупний попит на гроші являє собою суму двох видів попиту – на гроші для угод і на гроші для спекуляцій. Ця залежність відбивається загальної кривій попиту на гроші (Рисунок 12.6).

Рисунок 12.6 - Загальна крива попиту на гроші

Існує кілька підходів до визначення моделі попиту на гроші:

А. Кількісна теорія виводить обсяг попиту на гроші зі швидкості обігу грошей:

V=P*Q/M

де V – швидкість обігу грошей;

Q – реальний обсяг виробництва;

P – абсолютний рівень цін;

M – кількість грошей в обігу.

Із цієї формули:

M=P*Q/V

Величина попиту залежить від:

- рівня цін (Р) – пряма залежність;

- реального обсягу виробництва (Q). При його росту ростуть доходи, а отже попит на гроші для угод;

- швидкість обігу грошей (V) – зворотна залежність.

В. Кейнсианская теорія

У її основу покладена властивість ліквідності грошей. Дж.М.Кейнс уважав, що попит на гроші визначається:

а) необхідністю грошей як засобу платежу;

б) мотивом обережності забезпеченням можливості розпоряджатися частиною ресурсів;

в) спекулятивним моментом – мотивом уникнути втрати від підвищення норми позичкового відсотка.

С. Сучасна теорія попиту на гроші.

1. Розглядає більш широкий діапазон активів;

2. Відсоток альтернативна вартість зберігання грошей;

3. Основний фактор попиту на гроші багатство;

4. Враховується ефект очікування;

5. Розрізняє реальну й номінальну величини грошової маси.

Грошовий ринок є взаємодія попиту та пропозиції грошей. На грошовому ринку товар не продається й не купується, відбувається обмін одних ліквідних засобів на інші по альтернативній вартості, обмірюваної в номінальній нормі відсотка.

Типова картина рівноваги на ринку грошей представлено на малюнку 12.7. У точці рівноваги попиту та пропозиції встановлюється рівноважний рівень ставки відсотка i₀.

Рисунок 12.7 - Модель рівноваги грошового ринку

Залежно від ступеня ліквідності в ринковій економіці застосовується великий набір показників грошової маси. Приєднуючи поступово до найбільш ліквідних засобів менш ліквідні, одержують відповідно показники М1, М2...Мn.

Основні грошові агрегати:

М₀ – готівка (гроші поза банками);

М₁ = М₀ + гроші на поточних і розрахункових рахунках;

М₂ = М₁ + термінові депозити;

М₃ = М₂ + засоби клієнтів по трастових операціях.

Розглянемо грошову масу в обороті України:

У сучасних умовах грошова маса не є однорідної, використовується такий їх різновид, який економічна думка визначає як агрегати М (moneу):

– М₀ – готівка;

– М₁ – гроші на поточних рахунках комерційних банків;

– М₂ – термінові й ощадні вклади комерційних банків;

– М₃ – внески в небанківські установи (пенсійні фонди й інші), це гроші, що мають меншу ліквідність.

Розрізняють близько десяти грошових агрегатів. Рішення про те, у яких формах тримати кошти ухвалює індивід ( чи мати наявні гроші або внески в банки, або в акціях, облігаціях, чеках, у депозитних сертифікатах тощо). Кожна з форм має свої переваги й різний ступінь ризикованості.