Тема 2. Основні види міжнародних операцій купівлі-продажу товарів

План

2.1 Вплив процесу інтернаціоналізації світової економіки на характеристики зовнішньоторговельних операцій.

2.2. Комісійні та консигнаційні операції: суть, схема проведення, переваги та недоліки для господарських суб'єктів України

2.3. Міжнародні організації, які здійснюють уніфікацію умов операцій.

Питання для самостійного опрацювання

1. Інтернаціоналізація світової економіки

2. Зовнішньоторговельні операції

3. Загальна характеристика міжнародних організацій

Теми рефератів

1. Глобалізація світового господарства

2. Види зовнішньо торгівельних операцій

3. Комісійні операції

4. Консигнаційні операції

Питання самоконтролю

1. Суть процесу інтернаціоналізації світової економіки

2. Специфіка зовнішньоторговельних операцій.

3. Порівняйте комісійні та консигнаційні операції

4. Які міжнародні організації здійснюють уніфікацію умов операцій.

Практичні завдання

На основі наведеної нижче інформації скласти умовний договір консигнації.

УМОВИ Й ФОРМА ДОГОВОРУ

Розглянемо детальніше характерні ознаки договору консигнації, порядок його укладання, сферу застосування, особливості виконання договору, укладеного між резидентами й нерезидентами України.

Консигнація (англ. “consignment”) – це операція з реалізації товарів, відповідно до якої одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням другої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу (терміну угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту. Відповідно до цього визначення виконання договору консигнації здійснюється двома особами: консигнантом, який поставляє товар на склад для продажу, і консигнатором, який здійснює його продаж зі складу.

За загальними правилами юридичної практики договір консигнації застосовується при продажу машин, обладнання, запасних частин і вузлів, товарів широкого вжитку в тих випадках, коли важливо не пропустити оптимальний момент для продажу з точки зору ефективності угоди або коли важливе значення має фактор миттєвої поставки (наприклад, термінова поставка запасних частин для обладнання, яке вже знаходиться в експлуатації). Доречно також консигнаційним договором оформляти продаж товарів, які потребують попереднього огляду, ознайомлення потенційних покупців з правилами їх користування та застосування. На сучасному ринку машин і обладнання велику увагу приділяють технічному обслуговуванню, тому використання консигнаційних угод у таких випадках є досить ефективним, оскільки з консигнаційних складів продаються запчастини, й консигнатор нерідко організовує станції техобслуговування, ремонтні майстерні, консультації спеціалістів з експлуатації проданих машин, обладнання й засобів транспорту.

Як правило, за договором консигнації, крім зобов’язання реалізувати товар консигнанта, на консигнатора покладаються й інші обов’язки:

– проводити демонстрації й покази товару консигнанта;

– – якщо товаром є обладнання, то проводити його монтаж, наладку, організацію експлуатації;

– – надавати технічну допомогу особам, які придбали обладнання;

– – надавати консультації з питань експлуатації;

– – забезпечувати ремонт, заміну частин і вузлів проданої техніки;

– – систематично рекламувати товар;

– – інформувати консигнанта про стан і кон’юнктуру ринку.

– Консигнант же забезпечує консигнатора технічною та іншою документацією (перелік документів фіксується в договорі), рекламними матеріалами, надає кваліфікованих спеціалістів, а також проводить навчання.

В консигнаційній угоді сторони обов’язково мають вказати два строки:

1) строк дії договору;

2) 3) строк самої консигнації.

4) В господарській практиці термін безпосередньо самої консигнації складає 1-2 роки. Термін же дії договору в цілому має бути більшим, ніж строк консигнації, щоб мати можливість здійснити всі необхідні розрахунки з консигнантом і (якщо необхідно) повернути нереалізований товар.

Суттєвою ознакою договору консигнації є те, що товар, отриманий консигнатором для реалізації від комітента, є власністю останнього й залишається його власністю до моменту реалізації консигнатором цього товару покупцям. До консигнатора право власності на товар ніколи не переходить (за винятком, якщо він сам його не викупить у консигнанта). Цю умову договору сторони самостійно змінювати не можуть. Будь-які відхилення від цієї умови, зафіксовані в договорі, як то: “Товари, передані консигнатору, є власністю консигнатора до моменту знаходження покупця”, є недійсними.

Оскільки договір консигнації, як зазначалося раніше, є різновидом договору комісії, то, як і в реалізації товару на комісії, в договорі консигнації всі витрати, пов’язані з такою реалізацією, несе власник товару (консигнант). Тому зберігання товару на складі до моменту його реалізації третім особам (покупцям) і його передпродажна підготовка здійснюється за рахунок консигнанта. Якщо консигнатор проводить рекламну компанію або інші заходи, що сприяють збуту товару, вони також здійснюються за рахунок консигнанта.

Укладення консигнаційного договору пов’язано з певним ризиком для консигнанта, оскільки консигнатору відправляється ще непроданий товар, і немає впевненості в тому, що він буде проданий. Тому важливою частиною консигнаційного договору є стаття, яка регулює операції з товаром, що не був проданий протягом строку консигнації. Залежно від цього виділяють 3 види консигнації:

– безповоротна (після закінчення строку консигнації залишки нереалізованого товару викупає консигнатор);

– – частково поворотна (після закінчення строку консигнації консигнатор викупає визначену частину нереалізованого товару, а іншу частину повертає консигнанту);

– – поворотна (після закінчення строку консигнації вся нереалізована продукція повертається консигнанту).

– З метою підвищення ефективності використання консигнаційних угод консигнантом вигідно використовувати безповоротну консигнацію, коли консигнатор вимушений викупити непроданий товар. Це дозволить консигнанту виключити додаткові витрати на транспортування непроданого товару й підвищити зацікавленість консигнатора в забезпеченні продажу всієї кількості поставленого на консигнацію товару.

Зважаючи на те, що договори купівлі-продажу з покупцями консигнатор укладає від свого імені, то він має права й несе обов’язки, які витікають з таких договорів, в тому числі й тих, що стосуються розрахунків за товар. З цієї причини всі розрахунки за реалізовану покупцям продукцію здійснюються лише через консигнатора. Перерахування ж виручки консигнанту проводиться в міру реалізації товару третім особам. При цьому важливо (особливо консигнанту) обумовити терміни, протягом яких консигнатор зобов’язаний перерахувати виручку зі свого банківського рахунку консигнанту. Без визначення цих строків консигнатор може тривалий час користуватися чужими коштами, доки консигнант не вимагатиме здійснити перерахування. Тому у включенні цієї умови до договору консигнації в першу чергу має бути зацікавлений консигнант.

Консигнатор за надані послуги з реалізації товару отримує від консигнанта винагороду, вказану в договорі. Існують декілька способів нарахування й виплати винагороди за таку посередницьку діяльність:

а) консигнатор отримує визначений процент від суми угоди з реалізації товару. Такий спосіб винагороди стимулює розширення обсягів збуту. При такій схемі в договорі слід обумовити на підставі чого і яким документом підтверджуватиметься ціна на окремі партії товару при виконанні договорів поставки (купівлі-продажу) з третіми особами, а також передбачити необхідність надання цих документів консигнанту для правильного нарахування с процентів;

б) консигнант може віддавати частину товару, переданого на консигнацію, в рахунок оплати посередницьких послуг консигнатора. В цьому випадку товар необхідно відразу розділити на той, що буде реалізовано покупцям, і той, який призначено консигнатору як оплата послуг. Оскільки оплата послуг товарами підпадає під визначення бартерної (товарообмінної) операції, її облік і оподаткування здійснюватиметься за іншими правилами, ніж реалізація консигнаційного товару;

в) консигнатор може отримувати як винагороду різницю між ціною реалізації товару на ринку й ціною, встановленою консигнантом. Цей спосіб оплати на сьогоднішній день є найбільш поширеним. Але при цьому існує небезпека, що консигнатор сильно завищуватиме ціну товару, а це створить перепони для його продажу. В цій ситуації доцільно в договорі визначити остаточну ціну на товар, яку встановлює консигнант. Можливий також інший варіант: товар користується великим попитом; при цьому консигнант замість встановлення остаточної ціни обумовлює в договорі умови отримання частини доходу від реалізації товару за ціною, що перевищує ціну, встановлену консигнантом. Так, наприклад, у договорі консигнації визначено, що винагороду консигнатору складає різниця між ціною реалізації й ціною консигнанта при умові, що ця різниця не перевищує 50% ціни консигнанта. Якщо ця різниця перевищує 50%, всі кошти, отримані понад вказану суму, діляться між консигнатором і консигнантом порівну. При цьому доля консигнанта перераховується одночасно з оплатою товару.

Слід відзначити, що розміри вказаних процентів, як і розмір посередницької винагороди, в Україні взагалі нормативно не закріплені. Тому сторони договору консигнації мають право встановлювати їх самостійно, виходячи з інтересів фірми, умов та кон’юнктури ринку, а також економічної доцільності.

В договорі консигнації зазначається не тільки розмір винагороди, а й спосіб її виплати. Як правило, застосовуються два способи виплати винагороди консигнатору. При першому консигнатор самостійно здійснює відрахування суми винагороди з платежів від третіх осіб (покупців) за поставлений товар, які надходять на його банківський рахунок. При другому – здійснюється зворотній переказ консигнантом винагороди з отриманих від консигнатора платежів за товар. У цьому випадку консигнант здійснює контроль і регулює виплату винагороди залежно від виконання консигнатором своїх зобов’язань.

У договорах консигнації сторони часто обумовлюють територію, на якій консигнатор має право реалізовувати товар. Якщо консигнатор бажає продати товар покупцеві за межами обумовленої території, він має отримати письмову згоду консигнанта на здійснення такої операції. В деяких випадках консигнатор, укладаючи договори купівлі-продажу консигнаційних товарів з покупцями, включає до них умови про те, що покупці не перепродаватимуть товар за межами обумовленої території без його письмової згоди. Слід відзначити, що сторони консигнаційної угоди можуть вказати в ній, яке саме право реалізації має консигнатор – лише правомочне чи виключне, коли інші суб’єкти господарювання на даній території продавати аналогічний товар консигнанта не мають права. Якщо в договорі про територію нічого не сказано, консигнатор, як правило, реалізує товар у своєму національному колі.

Сторони договору консигнації можуть включити до нього умову про надання консигнанту банківської гарантії на повну вартість товарів, що поставляються на консигнацію. Така гарантія надається для забезпечення виконання консигнатором своїх зобов’язань і досить часто застосовується на практиці, коли ділові відносини між консигнантом і консигнатором не є довготривалими.

Враховуючи, що передані на консигнацію товари до моменту їх реалізації залишаються власністю консигнанта, а відповідальність за загибель або пошкодження до їх реалізації покупцям, як правило, покладається на консигнатора, для обох сторін договору важливим є погодження умов страхування товару, що знаходиться на консигнаційному складі. В цьому зацікавлені обидві сторони. Застрахувати товар може консигнатор за свій рахунок, але на користь консигнанта, якому передається страховий поліс. Сторони можуть дійти згоди й про іншу схему розподілу обов’язків зі страхування товару.

Відповідно до положень ЦК договір комісії (а значить і договір консигнації) має укладатися в письмовій формі. Недотримання цієї вимоги тягне за собою недійсність консигнаційної угоди. І як наслідок недійсності – повернення сторонами всього, що кожен отримав за цим договором. Таким чином, консигнант отримує назад свій товар або його грошову компенсацію, а консигнатор при виконанні ним зобов’язань з реалізації товару третім особам буде вимушений повернути комісійну винагороду консигнанту.

В договорі консигнації крім специфічних умов необхідно зазначити й умови, загальні для будь-яких угод, пов’язаних з поставкою товару. До таких умов належать, зокрема, терміни (графіки) поставки товару на склад, якість товару, його упаковка й маркування, прийняття товару на складі за кількістю та якістю, порядок подання рекламацій і вирішення всіх спорів, пов’язаних з цим договором. Також детально слід описати товар, який поставлятиметься на склад, вказати його номенклатуру й кількість.

КОНСИГНАЦІЯ В ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Договір консигнації широко застосовується в зовнішньоекономічній діяльності, зокрема при імпорті товару. Стаття 4 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. № 959-XII консигнаційні послуги визначає як один з видів зовнішньоекономічної діяльності. Але сторонам договору при його укладенні й виконанні необхідно враховувати деякі особливості, зокрема митного та валютного законодавства.

Варто сказати, що реалізація зовнішньоекономічної консигнаційної угоди при імпорті в так би мовити “класичному” варіанті, тобто реалізація консигнатором товару покупцям від свого імені й за рахунок консигнанта (без права переходу права власності до консигнатора), в умовах чинного митного законодавства України є неможливою. Причиною тому є вимога митних органів надати при митному оформленні консигнаційного товару у вільний обіг (при продажу покупцям) зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу, де сторонами були б резидент і нерезидент. А якщо посередник-консигнатор є резидентом, і товар реалізується на території України, то й покупці є резидентами. В даній ситуації існують два виходи:

а) зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу укладається між консигнантом – власником товару й покупцями напряму. Але тоді втрачає сенс укладання договору консигнації, бо покупці мають прямий вихід на іноземного постачальника. Крім того, покупцю як імпортеру необхідно виконати всі митні формальності на товар. Не кожного покупця таке задовольнить;

б) зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу укладається між консигнантом-власником товару й консигнатором-посередником. Таким чином, посередник, знайшовши на території України покупців на певну частину консигнаційного товару, спочатку викуповує його у іноземного постачальника, здійснює як імпортер всі митні формальності щодо товару, й право власності переходить до консигнатора. І лише після цього продає товар покупцям як їх власник.

По суті здійснюються дві самостійні операції: купівля товару у іноземного постачальника (зовнішньоекономічна операція) й продаж імпортного товару покупцеві-резиденту (не зовнішньоекономічна операція).

Для реалізації консигнатором імпортного товару на території України зі складу необхідно виконати такі дії:

– укласти договір консигнації між резидентом України (консигнатор) і нерезидентом (консигнант);

– – укласти договір зберігання між консигнатором і власником МЛС (або ж отримати ліцензію Держмиткому на право відкриття МЛС);

– – фактично поставити товар на МЛС;

– – укласти договір поставки між консигнатором і третіми особами (покупцями).

– Підставою для розміщення товару на МЛС за договорами консигнації є вантажна митна декларація, оформлена відповідно до режиму “Митний склад”. При митному оформлені товару, який продається покупцям зі складу, оформляється вантажна митна декларація відповідно до режиму “Імпорт товару”, сплачуються всі необхідні митні платежі й товар випускається у вільне використання.

Товари, завезені на реалізацію за консигнацією, можуть зберігатися в режимі “Митний склад” не більше трьох років. Тому строк консигнації не має перевищувати цей термін. Після закінчення 3-річного строку зберігання товарів на МЛС вони мають бути заявлені в інший митний режим або мають бути переданими на зберігання митниці.

СПЕЦИФІКА РОЗРАХУНКІВ

Виконання зовнішньоекономічної консигнаційної угоди консигнатором в Україні має передбачати й особливості національного валютного законодавства. Так, якщо умови договору передбачають, що консигнатор, реалізуючи товар на території України на більш вигідних умовах, ніж передбачено договором консигнації, зобов’язаний всю виручку перерахувати консигнанту, то резиденту не можна випустити з поля зору таку деталь: від нерезидента надійшов товар на певну суму (наприклад, на 20 000 дол. США), а проданий був на більшу суму – 22 000 дол. США. Всю виручку (при умові, що про це сказано в договорі), тобто 22 000 дол. США, консигнатор перераховує консигнанту. Ця сума на 2 000 дол. США перевищує суму, заявлену в вантажній митній декларації. В цьому випадку слід або оформити вантажну митну декларацію на додаткову суму (2 000 дол. США) або скласти акт на збільшення суми зобов’язань за договором. Якщо цього не зробити, то через 90 днів з моменту перерахування вказаної суми консигнанту почнуть діяти норми Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР, згідно з якими за порушення встановлених строків нараховуватиметься пеня в розмірі 0,3% від митної вартості недопоставленого товару (в нашому прикладі на 2 000 дол. США) за кожен день прострочення.

Крім того, умови платежу в договорі консигнації мають чітко визначати, в якій валюті здійснюються розрахунки між консигнатором і покупцями та між консигнатором і консигнантом. Якщо передбачається перерахунок однієї валюти в іншу, слід зазначати за яким курсом це здійснюватиметься.

ЗВІТ ПРО ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ

Слід відзначити, що, з одного боку, товар на консигнацію завозиться не однією партією, а окремими партіями протягом всього строку консигнації, виходячи із заявок консигнатора. Останній, у свою чергу, вивчаючи ринок збуту, володіє інформацією щодо потреб ринку в конкретних видах товару. З іншого боку, консигнаційний товар періодично вивозиться зі складу для покупців. Тому, щоб мати уяву про наявність товару на складі й ефективність його реалізації, консигнатор періодично (в строки, встановлені договором) звітує про це консигнанту-власнику товару. Єдиної форми такого звіту не існує, сторони самі встановлюють перелік і обсяг інформації, яка має наводитися в звіті. Зокрема, до нього можуть входити такі дані:

– дата завезення на склад і кількість товару із зазначенням його цін;

– – кількість реалізованого товару за звітний період (наприклад, за місяць) із

– – зазначенням ціни;

– – залишок товару на складі на конкретну дату (кінець звітного періоду);

– – сума коштів, отримана на банківський рахунок консигнатора, як оплата (попередня оплата) за товар;

– – сума комісійної винагороди, яка підлягає виплаті консигнатору за звітний період.

– У звіті може наводитися й інша інформація, якщо сторони вважатимуть за потрібне включити її до нього. Форму звіту доцільно розробити ще під час укладання договору консигнації, щоб у подальшому уникнути будь-яких непорозумінь з цього приводу.

Головні поняття з заданої теми

Під інтернаціоналізацією розуміють зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообороту, руху капіталів робочої с між країнами. З середини 70-х років ХІХ ст. поряд з товарним експортом важливого значення набуває вивіз капіталу. Переливи капіталу із країни в країну стали одним із головних факторів світового економічного розвитку. В останній чверті ХІХ ст. обороти міжнародної торгівлі збільшсь у 2,1 рази, а іноземні капіталовкладення – у 2,3 рази. В 1900 – 1913 рр. світове виробництво зросло більше ніж на 40%, фізичні обороти світової торгівлі – на 62%, а обсяги іноземних капіталовкладень подвоїлися. Виділяють три основні етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя. Перший етап (кінець ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) –  інтернаціоналізація виробництва ґрунтується переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації.  Головним каналом взаємного “обміну речовин” були найпростіші форми міжнародних економічних зв’язків і передусім зовнішня торгівля.  Інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства. Другий етап (кінець ХІХ – середина ХХ ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, яка пов’язана з розвитком складної кооперації. Характерною ознакою складної кооперації є її базування на міжнародному поділі праці. МПП стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства. Третій етап (розпочався із середини ХХ ст.) характеризується комплексністю інтернаціоналізації виробництва (охоплює усі підсистеми господарства, поширюючись практично на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер). Саме завдяки інтернаціоналізації виконуються головні умові збалансованого економічного розвитку: реалізація у матеріально-речовій та вартісній формах валового національного продукту (ВНП), піднесення якості людського розвитку тощо. Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля (точніше, торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировині товари). У подальшому основною формою стає інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституційною формою якої  виступають міжнародні фірми (компанії, корпорації, альянси). Транснаціоналізація є ключовою тенденцію сучасної інтернаціоналізації, яка виявляє себе у зростанні кількості міжнародних фірм і у розширенні масштабів їх діяльності, а якісно – у формуванні внутрішньо-корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої с. Тому транснаціоналізація може розглядатися як друга домінанта світового економічного розвитку. На сьогоднішньому етапі набуває подальшого зростання рівень інтернаціоналізації, який вимірюють співвідношенням обсягу експорту товарів до матеріального виробництва. Цей процес привів до того, що в рамках всієї світової капіталістичної системи сформувались окремі світові ринки як сировини і палива, так і з промислових виробів (наприклад, машин, сталі, текстильних товарів і т. д.). Центр ваги процесу інтернаціоналізації при цьому усе більше переміщується зі сфери традиційної зовнішньої торгівлі в сферу інших економічних відносин між міжнародними фірмами. Це приводить до того, що процес інтернаціоналізації зі сфери обігу переміщується у виробничу сферу. У результаті інтернаціоналізації світової економіки посилюється боротьба за привласнення і використання досягнень науково-технічного прогресу, що посилює тенденцію до вирівнювання умов розвитку продуктивних сил у промислово розвинених країнах. Глобалізація – це новий, вищий ступінь інтернаціоналізації, на який вона почала підніматися з кінця ХІХ століття. Це категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів. Передумовами процесу глобалізації у теперішній час виступають: міжнародна спеціалізація виробництва і торгівля товарами та послугами; об’єднання сукупностей технологічно сполучених виробництв за допомогою однотипних технологічних ланцюгів; конкурентна боротьба за ринки збуту в умовах надвиробництва в розвинених країнах; виснаження природних ресурсів планети і загострення боротьби за  їх використання; збільшення ризику загальноекологічної катастрофи; інтернаціоналізація капіталу; інформаційна революція, що забезпечує технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж. Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на все сучасне світове господарство. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого – глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими і інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низьким і середнім доходами. Посилюється нерівномірність розвитку країн, що обумовлено поділом світу на багатий “центр” і бідні “периферійні” країни; домінування наднаціональних утворень, що характеризується встановленням ТНК контролю над стратегічно важливими сферами, фінансами, постачаннями сировини та комплектуючих, збутом; загострення конфлікту між економікою й екологією, зумовлене появою проблем пов’язаних зі збільшенням обсягу відходів виробництва і витрат на їхню ліквідацію тощо. Важливим елементом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої ієрархічної системи. Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів. Глобалізація на рівні окремої країни характеризується такими показниками, як відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного обороту чи експорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП), обсяг зарубіжних інвестиційних проектів, міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз глобалізації характеризується співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, а також коефіцієнтами спеціалізації галузі, розрахованими на основі співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі. Глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки ефективно вона диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах з метою збільшення експорту товарів та послуг і використання місцевих переваг, пов’язаних з ширшим доступом до природних ресурсів та відносно дешевшої робочої с. Загальною передумовою глобалізації компанії є рівень використання комп’ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати обмін ідеями та інформацією між різними країнами. Такими є головні особливості глобалізації на сучасному етапі. Внаслідок цього поступово формуються нові підходи до світового розвитку як процесу

КОНСИГНАЦІЙНА ОПЕРАЦІЯ - різновид комісійних операцій. При консигнаційной операції одна зі сторін (консигнант) доручає іншій стороні (консигнатору) продаж товару зі складу від свого імені і за рахунок консигнанта. Консигнаційні оперції здійснюються на основі договору консигнації, до якого застосовуються норми законодавства про договір комісії. Під договором консигнації розуміють такий договір, відповідно до якого одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом певного часу (терміну договору консигнації) за певну винагороду продавати від свого імені і за рахунок консигнанта поставлені на склад у країні консигнанта товари. Ці товари залишаються власністю консигнанта до моменту їх продажу третім особам.

Суб’єкти та об’єкти консигнаційних операцій

Консигнаційні операції можуть бути як прямими, так і непрямими, тобто здійснюватися як самими власниками товарів, так і посредниками. В ролі останніх можуть виступати брокери, дилери, комиссіонери, консигнатори, оптові покупці, промислові агенти. Посередники беруть на себе численні функції по реалізації товарів. Наприклад, вони можуть здійснювати пошук іноземних партнерів, підготовку документів і здійснення операції, транспортний-експедиторські операції, кредитно-фінансове обслуговування і страхування товарів, післяпродажне обслуговування, вивчення ринків збуту, рекламування, виконання митних формальностей і інші дії. Крім експортно-імпортних операцій в практиці міжнародних економічних відносин для реалізації товарів використовуються і такі спеціальні форми зовнішньої торгівлі, як торги, аукціони і біржі.

Види консигнаційних операцій

КОМІСІЙНІ ОПЕРАЦІЇ. Це укладення однією стороною (місіонером), за дорученням другої сторони (комітента), угод від свого імені, але за рахунок комітента. Взаємовідносини регулюються договором. Комітент залишається до кінця власником товару. Комісіонер же не купує товару (він залишається в руках експортера). Але для третьої сторони (покупця) стороною договору є комісіонер, а комітента він може і не знати. Комісіонер одержує винагороду або як відсоток, або як різницю між ціною, установленою комітентом, і ціною продажу.

А якщо покупець не може розплатитися з комісіонером? Звичайно комісіонер не відповідає за кредитоспроможність третіх осіб. Проте іноді в комісійний договір включається умова про поруку комісіонера за виконання угоди покупцем, тобто гарантії комітента від несплати. Така умова називається делькредере (del credere). У договорі вказується при цьому ціна (максимальна або мінімальна), а також термін передання грошей комісіонером комітентові.

Таблиця 1. Міжнародні організації загальної компетенції

Назва організації	Кількість країн-членів	Рік створення
Рада Європи	40	1949
Співдружність націй	53	1931
Північна співдружність	5	1971
Ліга арабських держав (ЛАД)	22	1945
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЕ)	55	1975
Організація Ісламська конференція (ОІК)	50	1969

Рада Європи є міжурядовою організацією широкого профілю. Її членами є 40 країн Європи, включаючи Росію (з 1996 р.). Основними сферами діяльності Ради Європи є: · права людини; · засоби масової інформації; · співробітництво в правовій області; · соціальні та економічні питання; · охорона здоров’я, освіта, культура, спорт і регіональне управління; · зовнішнє середовище. Керівним органом Ради є Комітет міністрів, що складається з міністрів іноземних справ 40 країн, а дорадчим – Парламентська асамблея. Рада Європи виробляє конвенції з питань міждержавного правового співробітництва, які набувають обов’язкову силу для ратифікуючих їх держав. Співдружність націй – добровільне об'єднання 53 незалежних держав, історично пов'язаних з Великобританією (колишні колонії та домініони). Главою співдружності визнається монарх Великобританії. Співдружність сприяє соціально-економічному розвитку країн-учасниць, проводить наукові, культурні та екологічні програми. Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) створена у 1975р. як форум для ведення діалогу і налагодження співробітництва між країнами-учасницями. Членами ОБСЄ є 55 країн. На форумах ОБСЄ збираються разом всі європейські країни, а також США і Канада, які мають спільні норми в області прав людини, основних свобод, демократії та законності. Крім вищеназваних організацій до цієї групи належать: Ліга арабських держав, що об'єднує 22 близькосхідні та північноафриканські країни, Організація Ісламська конференція, яка ставить за мету посилення мусульманської солідарності та об'єднує 50 мусульманських держав, включаючи Азербайджан, Казахстан, Киргизію, Таджикистан; і Північне співробітництво, яке організує взаємодію Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії та Ісландії. Міжнародні фінансові організації Центральне місце серед міжнародних фінансових організації займає група Світового банку (World Bank). До групи Світового банку входять: 1. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), створений в 1944 р. з метою надання кредитів відносно багатим країнам, що розвиваються. 2. Міжнародна асоціація розвитку (МАР), заснована в 1960 р. з метою надання кредитів на особливо пільгових умовах країнам, що розвиваються. 3. Міжнародна фінансова корпорація (МФК), створена у 1956 р. з метою сприяння економічному розвитку в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки приватному сектору. 4. Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (МАІГ), основане у 1988 р. з метою заохочення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від втрат, викликаних комерційними ризиками. 5. Міжнародний центр з урегулювання іноземних спорів (МЦУІС), створений у 1966 р. з метою сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг по арбітражному провадженню та врегулюванню спорів між урядами й іноземними інвесторами. Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) створена у 1964 р. і займається проблемами міжнародної торгівлі, транспортування товарів і фінансування торговельних операцій. Членами ЮНКТАД є 185 держав-членів ООН. Основними напрямками діяльності ЮНКТАД є: 1. Регулювання торговельних операцій і економічних відносин між державами, розробка концепцій і принципів світової торгівлі. 2. Розробка заходів з регулювання міжнародної торгівлі сировинними товарами. Кінцевою метою є стабілізація цін на світових ринках. 3. Розробка заходів і засобів політики й економічного співробітництва. 4. Сприяння розвитку економічного співробітництва між країнами, що розвиваються. 5. Ведення інформаційної та аналітичної роботи з широкого кола проблем. ЮНКТАД випускає щорічні доповіді про стан світової торгівлі та пов'язані з нею питання, що представляють безперечний інтерес для всіх цікавих до розвитку світової економіки (www.unctad.org).  Найвищим органом ЮНКТАД є Конференція (слід розрізняти два поняття конференція як найменування самої організації та Конференція як назва найвищого органу). Конференція збирається на сесії, що проводяться один раз на чотири роки на рівні міністрів з метою визначення головних напрямків політики та вирішення питань, пов'язаних з програмою роботи. Всього було проведено 10 сесій. Сесії ЮНКТАД представляють собою багатосторонні економічні форуми, що проводяться в рамках системи ООН. Більшість рішень ЮНКТАД по суті питань, які розглядаються, не мають обов'язкової сили і носять рекомендаційних характер. Міжнародний торгівельний центр ЮНКТАД/СОТ є допоміжним органом ООН і СОТ, які діють через ЮНКТАД. Основна його функція – координація. Він дозволяє підвищити ефективність використання коштів фондів ПРОООН. Крім вищеназваних комплексних торгівельних організацій існують ще багато спеціальних організацій, котрі регулюють окремі товарні ринки.

Література 3,6,7,9,53

Заняття №3 (4 години)