У структурі управлінської діяльності керівника-бізнесмена можна виділити кілька найважливіших функцій:

• цілепокладання,

• прогнозування,

• планування,

• організація,

• мотивування,

• контроль,

• найбільш істотний елемент – функція прийняття управлінських рішень.

Більшість інших функцій керівник

може делегувати своїм підлеглим,

але якщо він делегує

функцію прийняття рішень,

то відразу втрачає кермо влади

і можливість керувати ситуацією,

автоматично перестаючи бути керівником.

Хоча всі розуміють, що ефективна робота керівника немислима без уміння приймати якісні рішення, цьому вмінню підприємці, як правило, не навчені, і змушені навчатися цьому вмінню самостійно методом спроб і помилок.

Відмітною особливістю функції прийняття рішення є те, що її набагато важче стандартизувати і звести до обмеженого набору алгоритмів, в зв'язку з цим в ній дуже велика роль суб'єктивних власне психологічних факторів.

Існують, звичайно, численні правила, процедури та методи прийняття рішення, який полегшитьють цей процес, однак кожен бізнесмен за своїм особистим досвідом знає, як велика роль суб'єктивних і інтуїтивних факторів у цьому процесі.

В силу цього функція прийняття рішення є предметом вивчення двох наук – теорії управління, і психології. Це в рівній мірі і організаційно-економічна проблема і психологічна. Саме функція прийняття рішення з найбільшою виразністю змушує відчути, що управління – це не тільки наука, але й мистецтво.

Тривалий час теорія управління базувалася на постулаті раціональності поведінки в цілому та прийняття рішення зокрема:

керівник повинен і може будувати свою поведінку і приймати рішення, ориентуючись на максимальне врахування всіх факторів ситуації.

Це обумовило розвиток так званих жорстких схем управління, що виходять з уявлення про «людину раціональну». Проте надалі було доведено, що об'єктивно притаманні людині псіхофізіологічні обмеження роблять неможливими строго раціональну поведінку і прийняття рішення, а повний облік всіх об'єктивних факторів при цьому також в принципі неможливий.

У результаті була розроблена концепція «обмеженої раціональності»:

Суб'єктивні, психологічні особливості – це об'єктивні обмежувальні фактори поведінки.

Ці фактори чинять важливий, а часто – визначальний вплив і на процеси прийняття рішень, і на управління.

В результаті виникла «школа прийняття рішення», яка обгрунтувала необхідність переходу від жорстко-раціоналістичних уявлень до «м'яких» схем управління.

Вид рішення	«Добре»	« Погане»
Ознаки рішення	Ефективність, Обгрунтованість, Своєчасність, Реалізація, Конкретність, Поєднання жорсткості та гнучкості	Рішення, прийняті на безальтернативній основі; Рішення, засновані на помилковому прогнозі розвитку ринку; Рішення, засновані на помилково вибраних критеріях.

Незважаючи на різноманіття умов і підходів, що роблять неповторним кожне управлінське рішення, можна виділити ряд універсальних критеріїв «хорошого» і «поганого» управлінського рішення: