Запитання для самоконтролю знань

1. Назвіть основні форми коопераційних зв’язків у підприємництві.

2. Поясніть сутність субпідрядної системи.

3. Чому субпідряд є вигідним для малих підприємств?

4. Що таке франчайзинг?

Ризики у підприємницькій діяльності

1. Сутність та види ризиків.

2. Управління ризиком.

3. Страхування як економічна категорія.

1. Ринкова система господарювання базується на економічній свободі підприємця. Регулювання підприємницької діяльності відбувається через встановлення норм її здійснення, дією системи оподаткування. Все інше визначається інтересами виробників і споживачів, дією ринкових конкурентних сил. За таких умов вигода для одних може обернутися збитками для інших. Це означає, що підприємець постійно стикається з невизначеністю, неповнотою інформації, а, отже, – з підвищеним ризиком.

Підприємницький ризик – непередбачена суб’єктом господарської діяльності небезпека, яка спричиняє можливість втрат, загрожує реалізації поставленої мети і зумовлена випадковим характером прийнятих рішень.

Підприємницьким ризиком вважають ризик, який виникає в усіх сферах діяльності бізнесмена: виробництві, реалізації товарів та послуг, фінансовому та торговельному посередництві, здійсненні науково-технічних і комерційних проектів. У кожній сфері підприємницької діяльності ризик пов’язується з можливою втратою (повною або частковою) ресурсів, що є у розпорядженні підприємця. Це можуть бути матеріальні, фінансові, інтелектуальні та інші ресурси.

Крім того, ризик пов’язується з можливою втратою доходів або їх недоодержанням порівняно з очікуваним результатом. Як правило, втрата або недоотримання доходів знаходяться у прямій залежності від раціонального використання ресурсів.

Отже, ризик – це небезпека втрати повністю або частково ресурсів або доходів. Якщо відбувається та чи інша подія в ринковому середовищі, то можливими можуть стати три економічні результати: негативний (програш, збитки), нульовий і позитивний (виграш, вигода).

У підприємницькій діяльності можуть виникнути такі види втрат: матеріальні, трудові, фінансові, часу.

Матеріальні види втрат проявляються в непередбачених підприємницькими планами додаткових витратах або прямих втратах устаткування, сировини, транспортних засобах тощо. Ці види втрат можуть мати як натуральний вимір, так і вартісний.

Трудові втрати пов’язані з втратою робочого часу, викликаною непередбаченими обставинами, наприклад, простоєм устаткування, несвоєчасним надходженням сировини для виробництва тощо. Їх виміром є години робочого часу.

Фінансові втрати – найбільш поширений вид втрат у підприємницькій діяльності. Вони поділяються на ризики, пов’язані з купівельною спроможністю грошей (інфляція), втрати від зниження цін на продукцію, що реалізується, або підвищенням цін на сировину, та ризики, пов’язані з вкладанням капіталу (інвестиційні ризики).

Втрати часу зумовлені затримками у підприємницькій діяльності, викликаними несвоєчасним виконанням договорів, робіт, доставки товару. Випадкові втрати часу здатні суттєво вплинути на величину доходу, передбаченого бізнес-планом. Вимірюються у натуральному і вартісному вигляді.

Крім названих видів втрат існують втрати, які важко піддаються класифікації. Формами прояву цих втрат можуть бути збитки морального плану: втрата престижу підприємця, його фірми. Ці види втрат не завжди піддаються чіткому кількісному виміру.

Основними видами ризиків є:

Матеріально-технічний ризик – ризик, пов’язаний з недостатнім або низьким рівнем матеріально-технічної бази підприємства, яка може не забезпечити випуск високоякісної конкурентоспроможної продукції.

Профільно-технологічний ризик – ризик, зумовлений переходом основних традиційних постачальників до випуску іншої продукції, неможливістю закупівлі найважливіших комплектуючих виробів (через відмову постачальників від укладення угод).

Постачальницько-збутовий ризик – ризик, зумовлений постачанням неякісних матеріалів або зривом укладених угод; несвоєчасним постачанням товарів споживачу.

Виробничий ризик – ризик, пов’язаний з процесом виробничої діяльності, зокрема, з можливістю аварій, технічних неполадок.

Кредитний ризик – ризик, пов’язаний з небезпекою неповернення або несвоєчасного повернення кредитів.

Політичний ризик – ризик, пов’язаний з революціями, переворотами, які змінюють природу економічної системи.

Економічно-правовий ризик – ризик, зумовлений змінами в законодавстві (або його недосконалістю) щодо економічної діяльності, неправильним застосуванням державою чинного законодавства тощо.

Управлінський ризик – ризик, пов’язаний з нераціональним характером прийнятих менеджерами рішень.

Маркетинговий ризик – ризик, спричинений неточним прогнозуванням обсягів досліджуваного ринку.

Таким чином, ризики і втрати доцільно класифікувати, виявити найбільш вагомі за величиною та ймовірністю їх виникнення. Це дозволить заздалегідь передбачити втрати, неминучі витрати і послабити їх негативний вплив.

За ступенем ризику розрізняють: допустимий , критичний і катастрофічний рівень.

Зона допустимого ризику – загроза втрати більшої частини прибутку від певного виду діяльності підприємства.

Зона критичного ризику – загроза втрати всього прибутку й усієї очікуваної виручки.

Зона катастрофічного (абсолютного) ризику – загроза банкрутства і втрати всього майна.

Для визначення ступеня ризику необхідно ретельно стежити за динамікою витрат і отримуваного прибутку, вивчати досвід підприємців і менеджерів з найактуальніших для підприємства проблем.

2. Оскільки ризики об’єктивно неминучі, то першою умовою управління ними є вміння їх передбачити і знизити до максимально можливого рівня. Для цього потрібно знати загальні та конкретні причини певного виду ризику, оцінити його ступінь, визначити обставини, за яких він виникає, з’ясувати альтернативні напрями діяльності підприємства, зіставити вигоду і ризик, притаманні кожному з них.

З’ясування причин та обставин ризиків передбачає розмежування об’єктивних факторів, які не залежать від діяльності підприємця (наявність конкурентів, інфляції, якість чинного законодавства), і суб’єктивних (рівень організації виробництва і праці, якість форм і систем оплати праці). Лише після цього можна обрати найоптимальніші напрями діяльності, а отже раціонально контролювати ризик.

Управління ризиком – це діяльність підприємства, установи чи організації, спрямована на подолання невизначеності альтернативного вибору, скорочення можливих втрат, зумовлених ризиком.

Таким чином, на підприємстві формується ризикова політика. Ризикова політика – це комплекс заходів проти основних форм ризиків (передусім проти критичного та абсолютного).

Враховуючи неминучість ризиків, підприємство повинно створювати спеціальні резерви для їх часткового покриття, здійснювати активний пошук додаткових джерел та інші заходи.

З метою зниження матеріально-технічних ризиків необхідно створювати спільні підприємства із зарубіжними фірмами, об’єднуватися з потужними і передовими вітчизняними підприємствами, домагатися державної підтримки (у разі стабільного попиту на певний вид продукції), перетворюватись на філії крупних підприємств.

Для зниження та унеможливлення профільно-технологічних ризиків необхідно: здійснювати диверсифікацію виробництва шляхом розширення нових технологій і видів продукції; проводити диверсифікацію постачання; постійно збирати економічну інформацію про можливих постачальників, про освоєння нової техніки і технології; встановлювати некомерційні зв’язки із постачальниками, розширювати та підтримувати особисті контакти з ними; купувати акції підприємств-постачальників.

З метою усунення постачальницько-збутових ризиків необхідно: здійснювати диверсифікацію постачання; розширювати склад постачальників; створювати страхові запаси найважливіших матеріалів; активно використовувати всі види і форми маркетингу; поліпшувати якість продукції; освоювати гнучкі технології виробництва, що допускають швидку переорієнтацію на випуск інших видів продукції; отримувати часткову або повну передоплату.

З метою зниження виробничого ризику необхідно постійно вдосконалювати технологічну базу, технологічну культуру та культуру праці, проводити науково-дослідні роботи.

Одним з найважливіших видів ризиків є кредитні. Механізм зменшення або унеможливлення кредитних ризиків включає вивчення кредитоспроможності позичальника за минулі роки і поточний стан, його репутацію, рівень відповідальності, наявність заборгованості, а також дослідження конкурентоспроможності його продукції, рівень технічної оснащеності, результативність діяльності, платоспроможність, джерела погашення заборгованості.

3. Страхування і підприємництво тісно пов’язані між собою. Для підприємництва характерні організаційно-господарське новаторство, пошук нових ефективних способів використання ресурсів, готовність ризикувати. Вони орієнтують підприємництво на відкриття нових сфер вкладення капіталу.

Як економічна категорія, страхування – це система економічних відносин, яка включає в себе утворення і використання цільових фондів для відшкодування збитків при різноманітних непередбачених та несприятливих явищах, а також для надання допомоги громадянам у випадку настання в їх житті певних подій.

У ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу і добробуту людей, а з другого – це комерційна діяльність, яка дає прибуток. Джерелами прибутку страхувальника є доходи від власної страхової діяльності, від інвестування тимчасово вільних грошових засобів у матеріальне виробництво, невиробничу сферу, акції підприємств, банківські депозити тощо.

Страховий ринок – це соціально-економічна структура у сфері грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист. Страховий ринок ще можна визначити, як форму організації грошових відносин з утворення та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту населення. Обов’язковою умовою існування страхового ринку є суспільна потреба на страхові послуги та страхувальників, здатних задовольнити ці потреби.

Страховий ринок є складною, розгалуженою системою. Первинна ланка страхового ринку – страхове товариство або страхова компанія. Саме тут відбувається утворення і використання страхового фонду, формуються економічні відносини, переплітаються особистості, групові та колективні інтереси. Страхова компанія – це суспільна форма функціонування страхового фонду, яка здійснює укладення договорів страхування та їх обслуговування. Страхувальник виступає у ролі підприємця, оскільки несе відповідальність перед власником підприємства за стан справ згідно з чинними законодавчими актами.

Специфічний товар, який пропонується на страховому ринку – це страхова послуга. Ціна страхової послуги виражена у страховому тарифі. Страхова послуга може надаватися на підставі угоди (при добровільному страхуванні) чи закону (при обов’язковому страхуванні).

Основу страхової справи становить страховий поліс. Це контракт, за яким страхова компанія бере на себе зобов’язання сплатити компенсацію, якщо станеться непередбачена, випадкова подія, що завдасть збитків. В обмін на цю послугу підприємець зобов’язується сплачувати страховій компанії певні суми грошей (страхові внески). У страховому полісі зазначається, який вид ризику підприємець страхує, на які терміни і на яку суму. Тут також наводиться порядок здійснення процедур, пов’язаних з виконанням контракту, зокрема, як оформити страхову вимогу, як припинити дію контракту, як визначити суму страхової винагороди, як збільшити обсяг страхового відшкодування.

Пакетний поліс містить страхування різних видів ризиків в одному комплексному контракті.