Запитання для самоконтролю знань

1. Що таке ліцензія?

2. Хто такий ліцензіат?

3. Що таке ліцензійні умови?

4. Які дані містяться у заяві на видачу ліцензії?

5. У якому випадку заява про видачу ліцензії залишається без розгляду?

6. Що може бути підставою для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії?

7. Який строк дії ліцензії?

Припинення підприємницької діяльності

1. Ліквідація і реорганізація підприємства.

2. Банкрутство і санація суб’єктів підприємництва.

1.Підприємства можуть припинити свою діяльність не тільки з причини нерентабельності, а й тому, що змінюють форму функціонування, об’єднуються з іншими підприємствами, відокремлюються з розподілом майна та ін. Проте в усіх цих випадках порушуються інтереси як власників, так і найманих працівників, які потребують допомоги, захисту і можуть розраховувати в цих випадках на державу.

Припинення діяльності суб’єкта підприємництва здійснюється двома шляхами – реорганізацією та ліквідацією.

Підприємство реорганізується у випадках:

• злиття з іншим підприємством та утворення в результаті нового підприємства, до якого переходять усі майнові права та обов’язки обох підприємств;

• приєднання одного підприємства до іншого. В результаті до останнього переходять усі майнові права та обов’язки підприємства, що приєднуються;

• поділу підприємства. Новим підприємствам, що виникли, переходять за домовленістю сторін, у відповідних частинах (частках) майнові права і обов’язки розділеного підприємства;

• виділення з підприємства одного або кількох нових, яким переходять за актом (балансом) у відповідних частинах (частках) майнові права і обов’язки реорганізованого підприємства;

• перетворення одного підприємства в інше. До нового підприємства переходять усі майнові права і обов’язки реорганізованого.

Ліквідація підприємства (фірми) здійснюється:

• з власної ініціативи підприємця;

• у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання;

• за рішенням вищого органу підприємства (фірми);

• на підставі рішення суду або арбітражного суду: за клопотанням банківських органів у разі неплатоспроможності та визнання його банкрутом; контролюючих органів за систематичне або грубе порушення чинного законодавства;

• за іншими підставами, передбаченими засновницькими документами та законодавчими актами України.

Ліквідація підприємства (фірми) здійснюється ліквідаційною комісією, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, а у випадку банкрутства – судом або арбітражним судом. За рішенням судових органів ліквідація може проводитися й орга­ном управління підприємством (фірмою).

Ліквідаційна комісія або орган, який проводить ліквідацію, публікує в офіційній пресі інформацію про ліквідацію підприємства (фірми); повідомляє порядок і строк прийняття претензій; оцінює наявне майно підприємства; виявляє дебіторів і кредиторів (розраховується з ними); вживає заходів щодо сплати боргів третім особам; складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Майно підприємства (фірми), його кошти після розрахунків з бюджетом, кредиторами, оплатою праці працівників розподіляються між засновниками (учасниками) пропорційно до частки їх у майні підприємства, у порядку та за умов, передбачених засновницькими документами і законодавчими актами України. Претензії, не задоволені у зв’язку з відсутністю майна, а також не визначені ліквідаційною комісією, вважаються погашеними. Суперечки, що виникають у процесі ліквідації між фізичними і юридичними особами, розглядаються в судовому порядку.

З моменту внесення запису про ліквідацію підприємства до державного реєстру його ліквідація вважається завершеною. Підприємство припиняє свою діяльність і ніякі претензії кредиторів та інших осіб не приймаються.

«Плюси» ліквідації:

• усі претензії, які не можна задовольнити (крім бюджетно-податкових) через відсутність коштів, вважаються погашеними;

• наявність непогашених боргів (крім бюджетно-податкових) не є підставою для відмови в ліквідації;

• претензії, які можуть виникнути в майбутньому після ліквідації, пред’являти вже нема кому.

«Мінуси» ліквідації:

• непогашені податкові борги можуть стати перешкодою для ліквідації підприємства у звичайному порядку;

• до початку ліквідації є клопітка і довготривала процедура створення ліквідаційної комісії, публікація відповідного оголошення в пресі для кредиторів;

• усе майно підприємства може піти на оплату боргів.

2.В умовах нестабільної економіки, грошового дефіциту, несталості цінової політики, законодавства, що часто змінюється, багато підприємств стають неплатоспроможними і не можуть себе захистити. Часто такі суб’єкти господарювання стають банкрутами.

Відповідно до чинного в Україні законодавства підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява будь-якого з кредиторів, самого боржника, органів державної податкової адміністрації або державної контрольно-ревізійної служби.

Кредитор може звернутися із заявою про банкрутство підприємства, коли боржник упродовж місяця не може задовольнити його претензійні вимоги або сплатити борг. При зверненні до суду з власної ініціативи суб’єкт підприємництва має додати до заяви список своїх кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та іншу інформацію про своє фінансово-матеріальне становище.

Процедура банкрутства передбачає вирішення не тільки економічних, але й соціальних питань, тому законодавством передбачається процедура оздоровлення підприємства – санація, тобто система заходів, спрямованих на попередження банкрутства підприємства.

В такому випадку громадяни і фізичні особи, які хочуть взяти участь у санації боржника, протягом місяця з дня опублікування оголошення мають подати до арбітражного суду заяву з письмовим зобов’язанням про переведення до них боргу і запропонувати умови санації боржника. Умовами санації можуть бути: збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості на довгострокову; ліквідація нерентабельного підприємства і створення на його основі нового; зміна форми власності підприємства; злиття, створення дочірніх підприємств; зміна стратегії діяльності підприємства тощо.

Після закінчення місячного строку з дня опублікування оголошення про банкрутство арбітражний суд може винести ухвалу про проведення санації.

У чинному законодавстві існує поняття «досудова санація». Досудова санація – це система заходів щодо відновлення платоспроможності підприємства-боржника, які здійснюються органом, уповноваженим управляти майном боржника (банк або Фонд державного майна), з метою запобігання його банкрутству до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

Рішення про проведення санації підприємства чи його ліквідації приймається на основі підсумків санаційного аудиту. Основна мета санаційного аудиту полягає у проведенні санаційної здатності підприємства, тобто визначенні глибини фінансової кризи і виявлення можливостей її ліквідації.

Санаційна здатність – це сукупність фінансових, організаційно-технічних і правових можливостей підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, які визначають його здатність для успішного проведення фінансової санації.

Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система взаємопов’язаних заходів, спрямована на вихід підприємства з кризи.

У програмі санації пропонуються такі головні заходи:

• реструктуризація підприємства;

• перепрофілювання виробництва;

• закриття нерентабельних виробництв;

• відстрочка, розстрочка або погашення частини боргів, про що укладається мирова угода;

• ліквідація дебіторської заборгованості;

• продаж частини майна боржника;

• удосконалення організації праці;

• інші спроби відновлення платоспроможності боржника.

Кошти, отримані від продажу майна банкрута, спрямовуються передусім на відшкодування витрат, пов’язаних із веденням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, а також з функціонуванням розпорядника майна і задоволенням вимог кредиторів, забезпечених заставою.

Насамперед виконуються зобов’язання перед співробітниками підприємства-банкрута (крім повернення внесків до статутного фонду). Потім задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, а також органів державного страхування і соціального забезпечення. Після цього задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечених заставою. Наступним кроком є задоволення вимог щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства і виплат за акціями членів трудового колективу. І насамкінець гасяться всі інші боргові вимоги.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається вільним від боргів і продовжує свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд може винести рішення про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи, що звільнилася від боргів, тільки в тому випадку, коли у неї залишилося майна менше, ніж потрібно для функціонування згідно із законодавством, або за клопотання власників його майна.

Основна мета банкрутства – не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів шляхом визнання боржника банкрутом. Тобто банкрутство є не самоціллю, а лише засобом для позбавлення боргів.

Проте, процедура банкрутства не завжди є доцільною, її небажано застосовувати до підприємств, стратегічно важливих для держави, або підприємств із сучасним обладнанням. У такому випадку краще продати частину майна, погасити борги, а кошти, що залишилися спрямувати на реструктуризацію підприємства чи перепрофілювання виробництва.