Запитання для самоконтролю знань

1. Хто такий підприємець?

2. Які функції виконує підприємець?

3. Які найважливіші риси виділяють у підприємця?

4. Що включає правовий статус підприємця?

5. Поясніть суть і назвіть основні права підприємця.

6. Що таке обов’язки підприємця? Які вони є?

7. До чого зводиться відповідальність підприємця?

Заснування власної справи

1. Суб’єкти підприємницької діяльності.

2. Сутність підприємницької ідеї.

3. Статутний капітал та його формування.

4. Засновницькі документи та їх структура.

5. Державна реєстрація підприємництва.

1. Перш ніж створити власну справу, необхідно знати, хто може здійснювати підприємницьку діяльність, хто не допускається до заняття підприємницькою діяльністю, які існують обмеження у здійсненні такої діяльності.

Підприємницька діяльність здійснюється від імені й під майнову відповідальність певними суб’єктами. Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) в Україні можуть бути:

• громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

• юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність»;

• об’єднання юридичних осіб, що займаються в Україні діяльністю на умовах угоди про розподіл продукції.

Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян: військовослужбовців, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємств, а також займати в підприємницьких товариствах та їх об’єднаннях керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

2.Відкриття власної справи – це завжди великий ризик і подолання опору. Підприємець-початківець повинен розуміти, що він буде не тільки користуватися певними благами, але й нести відповідальність за розвиток своєї справи. Для цього, насамперед, повинно бути рішення людини змінити своє життя і стати підприємцем. Рішення про заснування своєї справи приймається тоді, коли є бажання. Але бажання і рішення мало, необхідно, щоб були відповідні можливості.

Відправною точкою, з якої починається власна справа, є підприємницька ідея – конкретне цілісне знання про доцільність та можливість займатися певним видом підприємницької діяльності, а також чітке усвідомлення мети такої діяльності, шляхів та засобів її досягнення.

Існує багато джерел ідеї підприємницької діяльності. Серед них: отримані знання у навчальному закладі; інформація, отримана із засобів масової інформації; досвід у цій сфері батьків, родичів та знайомих; думка споживачів про доцільність мати нові товари, отримувати нові послуги; відвідування ярмарків і виставок передового досвіду; побажання працівників торгівлі та осіб, зайнятих рекламою; публікації у професійних виданнях, в тому числі про наявні патенти та ліцензії.

3.Необхідною умовою започаткування підприємницької діяльності підприємства для більшості суб’єктів господарювання є наявність початкового капіталу, який називають статутним капіталом. Статутний капітал – це сукупність грошових коштів та майна, необхідних для організації та початку функціонування підприємства (фірми).

Статутний капітал створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби також додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути: всі види майна – будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі й у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав – на користування землею, природними ресурсами, різними майновими об’єк­тами, а також на використання винаходів, ноу-хау, інших об’єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засновника (учасника) до статутного фонду обумовлюються в засновницьких документах. Вартість майна, яку вносять учасники до статутного фонду, визначають за цінами, що діють на період створення підприємства або за домовленістю учасників.

Кошти статутного фонду спрямовуються на розвиток виробництва. Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, заохочення та інші потреби забороняється.

Статутний фонд є власністю засновників (учасників) у межах їхніх вкладів. При виході засновника (учасника) зі складу підприємства або в разі ліквідації підприємства засновнику сплачується вартість частини майна, пропорційна до його частки у статутному фонді. Майно, передане у користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Крім статутного фонду, підприємства можуть створювати інші фонди, наприклад, резервний, страховий, споживання, соціально-економічного розвитку та ін., що передбачені чинним законодавством України або відповідним рішенням Зборів учасників підприємства.

4.До засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб, без яких неможливо заснувати фірму, належить статут та установчий договір. Створення малих підприємств, товариств, асоціацій, об’єднань підприємств та інших підприємницьких структур неможливе без цих основних документів. Для тих, хто створює приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу, необхідним документом є статут підприємства, а для підприємств із колективною формою організації бізнесу необхідні статут та установчий договір.

Статут підприємства – це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства та розподілу прибутку, порядок реорганізації та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи. Статут підприємства — це його мала конституція, його основний закон.

Завдання статуту – дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб’єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи. У структурі статуту є такі розділи (статті):

• Найменування та місцезнаходження фірми.

• Загальні положення.

• Предмет, цілі та напрями діяльності фірми.

• Юридичний статус фірми.

• Майно фірми.

• Фонди фірми.

• Виробничо-господарська діяльність.

• Зовнішньоекономічна діяльність.

• Прибуток фірми та його розподіл.

• Відшкодування збитків.

• Органи управління та контролю фірми.

• Організація та оплата праці.

• Компетенція та повноваження органів трудового колективу.

• Облік та звітність.

• Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація).

Всі ці розділи мають бути у статутах усіх підприємств, незалежно від їх організаційної форми власності. Деякі розділи можна об’єднати, а їх «наповнення» конкретними положеннями залежить від виду підприємства, вимог та бажань власників-засновників.

Організація підприємства починається з розробки та прийняття установчого договору, якщо є два або більше засновників. Установчий договір – це угода (договір), яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом.

Головним для установчого договору є визначення всіх сторін взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та організаційного характеру. Все це визначає відповідну структуру установчого договору, який містить такі розділи:

• Загальні положення договору.

• Предмет договору.

• Назва та місцезнаходження фірми.

• Юридичний статус фірми.

• Статутний фонд. Вклади учасників (засновників).

• Права і обов’язки учасників (засновників).

• Управління фірмою.

• Майно фірми. Розподіл прибутку.

• Порядок виходу зі складу учасників.

• Розв’язання суперечок.

• Умови припинення (розірвання) договору.

• Умови та строки набуття договором чинності.

• Інші умови.

Установчий договір набирає сили з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) фірми.

Засновницькі документи – важливий атрибут підприємницького бізнесу. Вони підтверджують юридичний статус підприємства, тому потребують професійного підходу до укладання. Таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам).

5. Початок підприємницької діяльності настає в момент державної реєстрації суб’єктів підприємництва та набуття ними прав юридичної особи. Державна реєстрація суб’єктів підприємництва включає такі стадії.

• Проводяться збори засновників, на яких приймається рішення про створення підприємства і оформляється протокол про рішення зборів, який є першим необхідним документом.

• Формуються засновницькі документи (статут і засновницький договір).

• В установі банку відкривається тимчасовий рахунок для внесення статутного капіталу, а у філії Ощадбанку вноситься плата за державну реєстрацію, підтверджена відповідною квитанцією.

• Нотаріально засвідчуються підписи засновників на засновницьких документах.

• Проводиться державна реєстрація майбутнього суб’єкта у виконавчому комітеті міської ради за принципом «одного вікна», роль якого виконує державний реєстратор. Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності подають такі документи:

• заповнену реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

• засновницькі документи у двох примірниках (статут, засновницький договір і протокол зборів);

• документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

• довідку з Єдиного державного реєстру про резервування найменування, якщо таке проводилося;

• паспорт засновника або документ, що засвідчує довірену особу.

Строк державної реєстрації не повинен перевищувати трьох робочих днів, після чого підприємцю видається свідоцтво про державну реєстрацію (оригінал і три копії) і один примірник оригіналу засновницьких документів з відміткою про проведення державної реєстрації. Реєстратор зобов’язаний сформувати реєстраційну справу, в якій зберігаються всі подані документи. Відомості про підприємця вносяться з реєстраційної картки до Єдиного державного реєстру.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації зобов’язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації.