7. Роль медичної сестри в лікувальному процесі. Догляд за пацієнтами як лікувальний чинник. Права та обов’язки медичної сестри.

При значних позитивних зрушеннях в медицині одночасно збільшуються небезпеки, яким піддається людина, потрапляючи в сферу медичних дій.

При швидкому зростанні населення, поширеності бідності серед жителів нашої планети актуальними стають принципи надання медичної допомоги

• ефективність

• рівність

• безпека.

Це ще одна з причин високих вимог до професії медичної сестри. Таким чином, місія сестринської справи полягає в задоволенні потреб пацієнтів у висококваліфікованій та спеціалізованій медичній допомозі.

При цьому основними цілями медичної сестри є:

1. Пояснення населенню важливості та пріоритетності сестринської справи в даний час;

2. Залучення, розвиток і ефективне використання сестринського потенціалу шляхом розширення професійних обов'язків та надання сестринських послуг, що максимально задовольняють потребам населення;

3. Забезпечення і проведення навчального процесу для підготовки висококваліфікованих медичних сестер і менеджерів сестринської справи, а також проведення післядипломної підготовки фахівців середньої та вищої сестринської ланки;

4. Вироблення в медичних сестер певного стилю мислення.

Однією з основних рис характеру медичної сестри має бути чесність. Ні в якому разі не можна приховувати допущені помилки. М.І. Пирогов говорив з цього приводу:

«Необхідно мати мужність обнародувати свої помилки, щоб застерегти від них інших працівників».

Вимоги до особистості медичної сестри

1. Молода людина, яка вирішила присвятити себе медицині, повинна усвідомити, що професія медика покладає на неї обов’язок стати в майбутньому духівником, учителем і цілителем хворих та немічних людей, а також їх родичів і близьких. Медична сестра, яка під час виконання своїх професійних обов’язків найбільше контактує із хворим і його родичами, повинна вміти професійно і делікатно підтримувати належний душевний стан пацієнта та його близьких, а також своїми словами, інструкціями і, що важливо, діями й особистим прикладом постійно вчити хворих і їх родичів боротись з недугами, дотримуватись вимог режиму, впроваджувати в життя принципи реабілітації, реадаптації і профілактики. І, нарешті, вона повинна стати цілителем хворих, а не механічним виконавцем призначень лікаря. Медична сестра повинна завжди пам’ятати, що лікують не медикаменти і маніпуляції, а саме медики як особистості, які за допомогою медикаментів, маніпуляцій, оперативних втручань відіграють головну роль у лікувальному процесі.

2. Однією з найважливіших складових особистості медичної сестри є внутрішня потреба допомогти хворим, немічним, калікам, а також їх родичам і близьким. Без наявності цієї внутрішньої потреби вона не стане духівником, учителем і цілителем, а у кращому випадку буде “людиною у футлярі”, ”живим роботом”, що автоматично виконує призначення і вказівки лікаря.

3. Якісне й осмислене виконання медичною сестрою своїх професійних обов’язків передбачає високий професіоналізм, складовими частинами якого є глибокі знання, вміння і володіння практичними навичками. Під час навчання в училищі або на сестринському факультеті вузу майбутні медичні сестри здобувають лише базову освіту. Після отримання сестринської освіти необхідно вдосконалювати свої знання і вміння протягом усієї своєї професійної діяльності. Медицина як наука і практика постійно розвивається та ускладнюється, постійно з’являються нові методи діагностики і лікування, а тому медична сестра повинна йти в ногу з часом і новими вимогами. Медик, який не дбає про постійне підвищення свого професійного рівня, обов’язково відстає від життя.

4. Високий професіоналізм медичної сестри органічно включає в себе дисциплінованість і організованість. її робота пов’язана з великим навантаженням. Необхідно своєчасно та якісно виконувати безліч призначень лікаря, приділяти хворим належну увагу. Саме такі якості особистості, як дисциплінованість і організованість допомагають медичній сестрі впоратись із своїми обов’язками.

5. Високий професіоналізм у поєднанні з дисциплінованістю й організованістю повинен органічно поєднуватись із душевністю, емпатією і ввічливістю. Важливо, щоб належні задатки цих душевних якостей були уродженими, імітація їх рано чи пізно обов’язково виявиться. Проте медична сестра не повинна надіятись лише на уроджені задатки цих якостей, їх необхідно постійно розвивати й удосконалювати. їй потрібно пам’ятати, що між емоціями, які виникають до об’єкта, і діями щодо нього завжди є взаємозв’язок. Психологи встановили, що ми любимо того, кому робимо добро, і ненавидимо того, кому робимо зло. Отже, душевність, співпереживання, ввічливість та інші чесноти необхідно постійно розвивати й активно ними користуватись.

6. Високий професіоналізм “омертвіє”, якщо не буде поєднуватись з умінням належного ділового і, разом із тим, душевного спілкування з хворими та їх родичами. Уміння розпочати мовне і невербальне спілкування, вислухати хворого, підбадьорити його, посилити надію на сприятливий вихід із ситуації є не від’ємною частиною професіограми медичної сестри. Пігулка, яку медична сестра подасть із підбадьорливою посмішкою, подіє значно краще, ніж коли її тицьнуть хворому з холодним або, ще гірше, презирливим поглядом. Медична сестра завжди повинна пам’ятати, що тепле, підбадьорливе слово діє не менше, а, нерідко, більше, ніж призначені ліки.

7. Медична сестра є членом медичного колективу і контактує з хворими. Усі люди мають різний характер, а нервова система хворих ще й виснажена недугою. Ось чому під час виконання медичною сестрою професійних обов’язків інколи можуть виникати конфлікти з хворими. Уміння вдало розрядити обстановку, не допустити і своєчасно погасити конфлікт є невід’ємною складовою професіограми медичної сестри. За цих умов медичній сестрі потрібно проявити, з однієї сторони, делікатність і душевність, а з іншої – принциповість і рішучість. У будь-якій ситуації вона повинна продемонструвати вихованість, витримку, повагу до опонента і самоповагу. Медична сестра не повинна надмірно реагувати на примхи і несуттєві зауваження хворого, які свідчать про астенізацію його нервової системи, але, разом із тим, їй необхідно вміти відстояти свою гідність, пам’ятаючи, що вона як медик є духівником, учителем і цілителем, а не безсловесним і безправним попихачем.

8. Важливою складовою частиною професіограми медичної сестри є володіння принципами медичної етики, деонтології, психогігієни і психопрофілактики.

9. Мають велике значення довіра хворого до медика і психологічна сторона взаємостосунків. Кваліфікація медика є лише інструментом, застосування якого з більшим або меншим ефектом залежить від інших сторін особистості працівника.

10. Для прояву довіри велике значення має перше враження, яке необхідно підтримувати. Тут важливе не лише вербальне, а і, більшою мірою, невербальне спілкування (відповідна міміка, жестикуляція, тон голосу). Відіграє свою роль і зовнішній вигляд: якщо хворий бачить медика неохайним, або невиспаним тощо, то віра в нього знижується. Хворий підсвідомо розуміє: якщо людина не турбується про себе, то вона не може турбуватись і про інших.

11. Внутрішня культура, етика і тактовність медика. Наприклад,бувають ситуації, коли можна проявити почуття гумору, але без тіні іронії і цинізму, згідно з принципом: “Сміятись разом із хворим, але ніколи над ним”. Потрібно пам’ятати, що є хворі, які не переносять гумору навіть з добрими намірами і розуміють його як неповагу та приниження.

12. Почуття відповідальності. Приймаючи кожного разу серйозне рішення, медик повинен уявити і критично оцінити його результати для здоров’я і життя хворого.

13. Гармонійність особистості медика. Врівноваженість і самоконтроль. Медик повинен бути особистістю: спостерігати за реакцією на свою поведінку безпосередньо (за розмовою, оцінкою міміки, жестів хворих) і опосередковано, коли поведінку оцінюють колеги (з боку видніше).

14. Турбота про своє добре ім’я. Медичний працівник втрачає авторитет, коли створюється враження, що він є тим, кого називають “поганою або важкою людиною”. Наприклад, зверхня поведінка, недоречна іронія, підлабузництво до начальства, несприймання критики, пустослів’я, злорадство, ігнорування порад освідчених колег.