Лекція №5. Типи лікувально – профілактичних закладів. Безпечне лікарняне середовище.

Медична сестра має право працювати в найрізноманітніших установах системи охорони здоров'я. Для кращої орієнтації та визначення ролі медичної сестри. Сьогодні ми зупинимося на ти­пах лікувально-профілактичних закладів, які існують в Україні. Організацію медичної допомоги можна розглядати як медико-санітарну допомогу.

Медико-санітарна допомога сьогодні надається на трьох рівнях:

• первинному;

• вторинному(спеціалізована);

• тре­тинному (висококваліфікована).

Первинна медико-санітарна допомога є основною найважливішою ланкою в організації охорони здоров'я людини. Вона надається переважно за територіальним принципом, тобто медичний працівник обслуговує певну кількість людей,що проживають на території, яка за ним закріплена.

В "Основах законодавства України про охорону здоров'я, прийнятих Верховною Радою у 1992 р., первинна медико-санітар­на допомога трактується як основна частина медико-санітарної допомоги громадянам, яка передбачає: консультацію лікаря, про­сту діагностику та лікування основних найпоширеніших захво­рювань, травм та отруєнь; профілактичні заходи; направлення пацієнта для надання спеціалізованої і висококваліфікованої до­помоги.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) дає таке виз­начення первинної медико-санітарної допомоги, в яке входить основна лікувальна допомога - проста діагностика та лікування, направлення у складних випадках на консультацію на більш високий рівень, профілактична допомога та основні санітарно-освітні заходи

У розвинутих країнах світу основними працівниками первинної медико-санітарної допомоги є сімейний лікар і сімейна медична сестра

Своїми коренями сімейна медицина сягає громадської (земсь­кої) медицини. Вперше земські лікарі запропонували проводити на своїх дільницях породинну реєстрацію хвороб для виявлення причин їх розповсюдженості.

Оскільки сімейний лікар обслуговував певну територію (дільницю), він отримав назву дільничного. Пізніше цей термін став основним.

У роки нестримної спеціалізації медичної допомоги, яка була проголошена основним засобом її поліпшення, радянська медици­на докорінно змінила суть родинного лікаря, розподілила його функції серед дільничних терапевта, педіатра, акушер-гінеколога, цехового та підліткового лікаря, які й зараз поки що здійсню­ють первинне медико-санітарне обслуговування.

Спеціалізація медичної допомоги призвела до збільшення кількості вузьких фахівців і чим більше їх ставало, тим важче хворому було отримати необхідну допомогу. За здоров'я пацієнта формально почали відповідати багато лікарів, а фактично не відпо­відав ніхто.

Відчуваючи, що спеціалізація веде охорону здоров'я у без­вихідь, соціальна медицина та організація охорони здоров'я знову повернулась до ідеї сімейної медицини.

Тривалий історичний досвід та практична реалізація ідеї сімей­ної медицини в багатьох країнах світу показала її переваги. По-перше, сімейний лікар уособив всю відповідальність за здоров'я кожної родини. Він зосередив у своїх руках до 90 % всієї необхідної медичної допомоги, яку здійснює разом із ме­дичною сестрою високої кваліфікації.

По-друге, інститут сімейного лікаря виявився найбільш вда­лою організаційною формою, яка забезпечила економічну ефек­тивність усієї системи охорони здоров'я. Відпала потреба подаль­шого нарощування кількості лікарів, значно скоротились допоміжні служби. Значну частину обов'язків у цій роботі взяли на себе медичні сестри (бакалаври).

У системі медичної допомоги різних країн частка сімейних лікарів коливається від 15 % у США до 50 % у Канаді.

Сімейний лікар вільно обирається своїми пацієнтами. Він разом з медичною сестрою надає допомогу цілодобово. Амбулаторія родинного лікаря, як правило, складається з 3-х кабінетів: приймального, оглядового та кабінету для проведення допоміж­них обстежень.

Основні розділи роботи м/с сімейного типу:

• Профілактична робота. Спостерігаючи за усіма членами родини, медична сестра під керівництвом лікаря визначає фак­тори ризику хронічних захворювань, проводить профілактичні обстеження на предмет раннього виявлення артеріальної гіпер­тензії, цукрового діабету, глаукоми, ішемічної хвороби серця, виразкової хвороби, новоутворень. Кожному пацієнту вона дає інди­відуальні поради стосовно режиму та характеру харчування, заняття фізичною культурою та іншими видами відпочинку.

• Лікувально-діагностична робота. Готує хворих до прове­дення найрізноманітніших діагностичних обстежень, виконує лабораторні та клінічні дослідження, допомагає сімейному ліка­реві в проведенні діагностичних обстежень.

• Санітарно-освітня робота. Проводить бесіди стосовно дот­римання своїми підлеглим здорового способу життя, шкідливого впливу на організм: куріння, зловживання алкогольними напоя­ми, про охорону довкілля, турботу кожного пацієнта про власне здоров'я.

У більшості країн родинна медицина має автономний статус, тобто виведена із загальної структури медичних закладів і підпо­рядкована безпосередньо місцевим органам влади. Не розлогий управлінський апарат контролює дії сімейного лікаря, а пере­дусім пацієнт, який його вільно обирає, або місцевий орган вла­ди, який його фінансує. Проте у всіх випадках (прямо або через страхову компанію) кошти виділяє держава.

В Україні в містах первинна медична допомога дорослим на­дається у поліклініках. Територія, яку обслуговує поліклініка, розділена на терапевтичні дільниці Середня кількість мешканців на такій дільниці - 1700 осіб. За кожною дільницею закріплені дільничні лікар-терапевт і медична сестра.

Робота медичних сестер у поліклініці.

Медичні сестри в поліклініці працюють у різних спеціалізованих кабінетах, а також допомагають лікарям у їхній роботі .Функції медичних сестер різнобічні, вони охоплюють широке коло лікувально-профілактичних заходів.

Поряд із веденням медичної документації, підготовкою кабінетів до прийому хворих, медичні сестри виконують обов'язки ,які залежать від спеціальності лікаря, з яким вони ведуть прийом хворих.