Інфекційна безпека, інфекційний контроль. Санітарно-протиепідемічний режим.

Причинами швидкого поширення внутрішньолікарняної інфекції є:

• порушення правил асептики та санітарно-протиепідемічного режиму;

• збільшення кількості госпіталізованих недоношених дітей і людей старе­чого віку;

• зниження імунного бар'єра у населення, у тому числі і у медичних пра­цівників;

• стійкість мікрофлори до дезінфектантів та антисептиків;

• упровадження великої кількості лікувальних і діагностичних втручань тощо.

Внурішньолікарняна інфекція — небезпека, яку не можна побачити і від­чути одразу, має тенденцію бути проігнорованою, зменшеною або забутою. Здоров'я можна втратити навіть унаслідок одноразового нехтування елемен­тарними, відомими нині заходами безпеки:

• використання захисних засобів: окулярів, масок (респіраторів), рукави­чок, фартухів під час роботи з дезінфекційними і стерилізуючими засоба­ми;

• використання універсальних заходів застереження: рукавичок, масок, халатів, фартухів, окулярів під час роботи із біологічними рідинами пацієнтів;

• додержання особливої ретельності та дбайливості, правил техніки безпе­ки під час роботи з біологічними рідинами, які можуть спричинити шкідли­вий вплив.

Найпоширенішими внутрішньолікарняними інфекціями є:

• інфекції сечової системи;

• гнійно-запальні інфекції;

• інфекції дихальних шляхів;

• бактеріємії;

• інфекції шкіри та слизових оболонок.

Зараження відбувається за наявності епідемічного процесу:

• Збудник інфекції (джерело) - бактерії, віруси, гриби, найпростіші.

• Шляхи і фактори передачі :

• повітряно-краплинний,

• повітряно-пиловий (від об'єктів навколишнього середовища),

• контактний - прямий, непрямий,

• опосередкований (руки медперсоналу, інструментарій, перев'язувальний ма­теріал),

• предметно-побутовий (через апаратуру, інструментарій, білизну),

• гемоконтактний (вертикальний, перинатальний — від матері до дитини), харчо­вий,

• водний,

• трансмісивний (через укуси комарів, комах, кліщів) та інш.

• Сприйнятливість населення до певної інфекції :

• пацієнти (новонаро­джені недоношені діти, хворі після оперативних втручань, хворі, яким прово­дили інвазивні лікувальні і діагностичні процедури: ін'єкції, інтубація, кате­теризація, узяття крові),

• пацієнти зі зниженою резистентністю (хворі на цукровий діабет, хворі, які одержують променеву терапію, імунодепресанти, "опікові" хворі, особи літнього віку, хворі, яким проведена нераціональна ан-тибіотикотерапія), медичний персонал.

Механізми передачі внутрішньолікарняних інфекцій

Природний	Штучний (артифіціальний)
Аерогенний (повітряно-краплинний, повітряно-пиловий)	Контактний (недостатньо оброблені руки медперсоналу, використання неякісно простерилізованих або продезінфіко­ваних приборів, апаратури, предметів догляду та інших виробів медичного призначення)
Контактний (опосе­редкований контакт або через предмети догляду)	Гемоконтактний (переливання крові, використання інстру­ментарію, приладів та апаратури, які забруднені кров'ю)
Трансмісивний (через переносника)
Фекально-пероральний (харчо­вий, водний, контактно-побутовий)	Пересадження органів і тканин (штучне запліднення від недостатньо обстежених донорів)

Місце зараження: стаціонар, поліклініка, лабораторія, донорський пункт.

Причини зараження: контакт із хворими, носієм, порушення санітарно-гігієнічного, протиепідемічного режимів, незнезаражений інструментарій, фахова діяльність, аварії в лабораторії.

Первинна локалізація збудників інфекційних хвороб в організмі: травний тракт, дихальні шляхи, кров, зовнішні покриви.

Розвиток інфекції та тяжкість клінічних проявів залежать не тільки від влас­тивостей збудника, а й від деяких чинників, що властиві організмові хазяїна: вік, наявність супутніх захворювань, генетично зумовлений імунний статус, на­явність імунодефіциту, неадекватне харчування (дефіцит вітамінів, мінералів), зміна нормальної мікрофлори людини, психологічний стан. Сприйнятливість людського організму збільшується за наявності відкритих ран, інвазійних при­строїв (катетери, трахеостоми тощо), основного хронічного захворювання (цу­кровий діабет, імунодефіцит, лейкоз), певного терапевтичного втручання (імунопригнічувальна терапія, опромінення, антибіотикотерапія).

Інфекція може бути:

• екзогенною, коли інфекційний агент потрапляє в організм з навколиш­нього середовища;

• ендогенною, коли інфекційний агент первинно присутній в організмі.

Наслідки внутрішньолікарняної інфекції:

• додаткова захворюваність;

• збільшення тривалості госпіталізації;

• довготривалі фізичні й неврологічні ускладнення, порушення розвитку;

• зростання витрат на госпіталізацію;

• загибель пацієнтів.

Профілактика внутрішньолікарняного зараження в стаціонарі включає широке коло профілактичних заходів:

І. Санітарно-гігієнічні заходи

1. Режим провітрювання: вентиляція, кондиціонери, переносні повітро-очищувачі, роздільні вентиляційні канали.

2. Прибирання помешкань: регулярність проведення, використання дезін­фектантів, дезінфекція збирального інвентарю.

3. Дезінфекція постільних речей: дезінфекційна камера.

4. Разові комплекти.