Тема 11. Правове регулювання господарсько-торговельної діяльності

Відповідно до ст. 263 ГК України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля. Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб’єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Торговельна діяльність в Україні регулююється Законами України «Про захист прав споживачів», «Про споживчу кооперацію», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби», «Про якість і безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини», іншими актами законодавства. Детально правила здійснення торговельної діяльності регулює підзаконний нормативно-правовий акт – «Порядок заняття торговою діяльністю» і «Правила торгового обслуговування населення».

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

Ч. 1 ст. 264 ГК України встановлює два види господарських договорів, за допомогою яких опосередковується така форма господарсько-торговельної діяльності, як матеріально-технічне постачання і збут, – поставка і купівля-продаж. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом цього договору також можуть бути майнові права; право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить тільки його власникові. Основними обов’язками продавця за договором купівлі-продажу є такі:

1) попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо);

2) передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Одночасно з товаром продавець повинен передати покупцеві Його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або закону;

3) передати покупцеві товар у кількості, асортименті, якості, комплектності, тарі та (або) упаковці відповідно до умов договору купівлі-продажу.

На покупця за договором купівлі-продажу покладаються такі основні обов'язки: 1) прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу; 2) оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, – за ціною, що визначається відповідно до закону.

Законодавець виділяє кілька видів договорів купівлі-продажу: 1) договір роздрібної купівлі-продажу. За цим договором продавець, який здійснює підприємницьку діяльність із продажу товару, зобов’язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його; 2) договір поставки; 3) договір контрактації сільськогосподарської продукції; 4) договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу; 5) договір міни (бартеру).

Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для задоволення пріоритетних державних потреб. За договором поставки одна сторона – постачальник зобов᾽язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов᾽язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. За загальним правилом предметом поставки є продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання, визначені родовими ознаками. Для позначення найменування продукції виробів застосовуються їх найменування, зазначені у стандартах, технічних умовах, документації до зразків, прейскурантів чи товарознавчих довідниках. Договори поставки за строком поділяються на: 1) разові; 2) короткострокові (на один рік); 3) довгострокові (на строк більше одного року). У разі якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Реалізація суб’єктами господарювання товарів негосподарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. Контрактація сільськогосподарської продукції – це державна закупка зазначеної продукції, що здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов’язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов᾽язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її. У договорах контрактації повинні передбачатися:

1. види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;

2. кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

3. ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

4. обов'язки контрактанта щодо дання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

5. взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

6. інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Студентам варто засвоїти, що енергопостачання – одна з форм, у яких здійснюється господарсько-торговельна діяльність суб єктів господарювання. За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Сторонами договору є суб’єкти господарської діяльності, пов’язаної з: диспечерським (оперативно-технологічним) управлінням об’єднаною енергетичною системою України; виробництвом електричної енергії на електростанціях; передачею електрмчної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами; постачанням електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; оптовим постачанням електричної енергії. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. За погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству. Не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов’язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання. До договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 278 ГК України здійснення торговельно-біржової діяльності має на меті організацію та регулювання торгівлі шляхом надання послуг суб'єктам господарювання у здійсненні ними торговельних операцій спеціально утвореною господарською організацією − товарною біржею. Правові умови створення та діяльності товарних бірж, а також основні правила здійснення торговельно-біржової діяльності визначаються ГК України, прийнятими відповідно до нього законами та іншими нормативно-правовими актами. Товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов'язаним з ним торговельним операціям. Товарна біржа є юридичною особою, діє на засадах самоврядування і господарської самостійності, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням. Товарна біржа створюється на основі добровільного об'єднання заінтересованих суб'єктів господарювання. Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів. Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок її створення, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків. Засновники сплачують пайовий внесок. Товарна біржа діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі. Державна реєстрація товарної біржі провадиться відповідно до вимог ст. 58 ГК України. Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку. Товарна біржа здійснює свою діяльність за принципами рівноправності учасників біржових торгів, публічного проведення біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін. Правила біржової торгівлі розробляються відповідно до законодавства і є основним документом, що регламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі та розв'язання спорів з цих питань. Правила біржової торгівлі затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або органом, ними уповноваженим. Біржовими торгами є торги, що публічно і гласно проводяться в торговельних залах біржі за участі членів біржі по товарах, допущених до реалізації на біржі в порядку, встановленому

правилами біржової торгівлі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам − громадянам, зареєстрованим на біржі відповідно до її статуту для виконання доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій.

Дериватив – стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством. До деривативів належать: 1) форвардний контракт; 2) ф’ючерсний контракт; 3) опціон. Відповідно до виду цінностей деривативи розподіляються на: 1) фондовий дериватив; 2) валютний дериватив; 3) товарний дериватив.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об’єктом оренди можуть бути:

1. державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об’єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

2. нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

3. інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Окремо студентам слід розглянути питання про оренду державного та комунального майна. Орендодавцями щодо державного та комунального майна є: 1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення – щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом; 2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, – відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;3) державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом; 4) державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства.

Лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною у виключне користування другій стороні на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об’єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.

Нерідко здійснення господарсько-торговельної діяльності вимагає надання певних супутніх послуг, які оформлюються відповідними договорами. Зокрема, до таких послуг можна віднести доручення, комісію та зберігання.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. Договір доручення є універсальною підставою виникнення відносин договірного представництва. За договором доручення повірений, вчиняючи юридичні дії, створює, змінює та припиняє права та обов'язки для іншої сторони (довірителя). Функція договору доручення полягає в тому, що він покликаний врегулювати відношення між представником і тим, кого представляють, як внутрішню сторону представництва. Зовнішня ж сторона відносин представництва відображається в повноваженнях представника, зазначених у довіреності та /або договорі. Предметом договору доручення є надання нематеріальних посередницьких послуг. Повірений зобов’язується здійснити зазначені дії, що є юридично значущими, тобто тягнуть виникнення, зміну або зупинення прав і обов’язків у довірителя. Однак ці дії повинні бути правомірними, а також не пов’язаними з діями суто особистого характеру. Доручені дії можуть бути як разовими одночасними, так і періодичними. Фактичні дії не включені законодавцем у предмет договору, оскільки вони не є його основною метою та носять супутній характер. Спеціальних норм стосовно форми договору доручення ЦК не встановлює, тому застосовуються загальні положення щодо форми. На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність, у якій зазначено обсяг повноважень повіреного, і тим самим повірений легалізується як представник перед третіми особами.

Студентам необхідно зважати на той факт, що інститут комісії не знайшов відображення в ГК України; лише у ст. 350 вказується на те, що факторинг є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі. Тому регулювання відносин комісії у господарській діяльності здійснюється на підставі положень ЦК України, у якому їм присвячено гл. 69. Згідно зі ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити одну або кілька угод від свого імені, але за рахунок комітента. Подібне визначення міститься і в ст. 26 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», за якою комісійною діяльністю (щодо цінних паперів) визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи. Предметом договору комісії є вчинення однієї чи декількох угод. В силу своєї правової природи комісія традиційно застосовується у сфері торгівлі. Сторонами договору комісії є комісіонер і комітент. ЦК України не містить вказівок ані щодо правової форми сторін (юридичні чи фізичні особи), ані щодо їх правового статусу (суб’єкти господарської (підприємницької) діяльності чи ні. Проте оскільки предметом розгляду цього посібника є саме господарська (підприємницька) діяльність, в межах якої здійснюються угоди, укладення яких, в свою чергу, є предметом договору комісії, сторонами господарського договору комісії є суб'єкти господарювання або суб'єкти господарювання і не господарюючі суб'єкти – юридичні особи (ст. 179 ГК України). Комісіонер зобов'язується вчиняти угоди від свого імені. Це є чи не найголовнішою відмінністю договору комісії від агентського договору (договору доручення), за яким агент (повірений) зобов'язується вчинити дії від імені клієнта (довірителя). Комісіонер вчиняє угоди за рахунок комітента, що є спільною рисою договору комісії із агентським договором (договором доручення). Згідно зі ст. 1024 ЦК України комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії. Комісіонер вчиняє угоди за винагороду. За змістом ст. 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги. Якщо ж договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. Згідно зі ст. 1020 ЦК України комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, Що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові. Крім того, ст. 1019 ЦК України дозволяє комісіонеру для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітентові.

Договір комісії є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов (найчастіше таким моментом виступає момент підписання його сторонами). Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. ЦК України передбачає можливість сторін відмовитись від договору комісії. У разі відмови комітента від договору комісії він повинен у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, – негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера. У разі невиконання комітентом цього обов’язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною. У разі такої відмови комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням договору.

Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. Відповідно до ст. 294 ГК України товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов’язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування у разі якщо із закону, інших правових актів або виданого суб'єкту господарювання дозволу (ліцензії) випливає, що він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якого товароволодільця. Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення ЦК України.

Лекційне заняття

Питання для обговорення

1.Поняття, ознаки та види господарсько-торговельної діяльності.

2.Договір купівлі-продажу, його види.

3.Правове регулювання матеріально-технічного постачання та збуту. Договір поставки.

4.Забезпечення прав споживачів за договором купівлі-продажу як зобов’язання суб’єктів підприємницької діяльності. Права споживачів на придбання товарів належної якості та інформації про товари та послуги.

4.Контрактація сільськогосподарської продукції. Договірні відносини контрактації.

Семінарське заняття

Питання для обговорення

1. Правове регулювання біржової торгівлі. Поняття, юридичні ознаки та види бірж.

2. Відносини міни (бартеру) у сфері господарювання.

3. Договір оренди. Договір лізингу: види та зміст.

4. Регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання.

5. Договір доручення. Договір комісії. Договір консигнації.

Питання для самостійного опрацювання

1. Загальна характеристика порядку здійснення державних закупівель.

2. Основні процедури закупівлі.

3. Правове регулювання енергопостачання.

4. Деривативи.

Глосарій: біржові торги, гарантійний строк, господарсько-торгівельна діяльність, дериватив, договір енергопостачання, договір зберігання, договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір купівлі-продажу, договір лізингу, договір міни ( бартеру), договір оренди, договір поставки, договір роздрібної купівлі-продажу, договір складського зберігання, продавець, рента, роздрібна торгівля, сертифікація, споживач, стандартизація, строк (термін) придатності, строк служби, стандарт, товарна біржа, товарний склад, фальсифікована продукція, фондова біржа, якість продукції.

Питання та завдання для самоперевірки і контролю засвоєння знань:

1. Дати відповідь на контрольні питання.

1.1. Дайте визначення поняття «господарсько-торговельна діяльність» та її видам.

1.2. Якими договорами регулюється господарсько-торговельна діяльність в Україні?

1.3. Перелічіть договори, якими опосередковується господарсько-торговельна діяльність.

1.4. Які види договору купівлі-продажу існують відповідно до законодавства?

1.5. За якими договорами здійснюється державна закупка сільськогосподарської продукції?

1.6. Дайте характеристику договору енергопостачання?

1.7. Яка мета здійснення торговельно-біржової діяльності?

1.8. Що таке дериватив?

1.9. Що не може бути об’єктом договору лізингу?

1.10. За яким договором здійснюється зберігання у товарному складі?

2. Скласти термінологічний словник до теми.

3. Скласти опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.

4. Виконати завдання:

4.1. Здійснити юридичний аналіз ситуації.

1. ТОВ «Альянс» (товарний склад) уклав із АТ «Вінс» договір складського зберігання партії кави. Різке подорожчання високосортної кави призвело до зниження обсягів його продажу і, як наслідок, до збільшення строків зберігання вказаного товару. Коли представник АТ «Вінс» прибув для отримання зі складу партії кави, зберігач відмовив у видачі товару, мотивуючи свою поведінку відсутністю оплати за зберігання. Не погоджуючись з такими діями, представник поклажодавця вказав, що вартість кави, яка перебуває на складі значно иперещує суму заборгованості. Тоді зберігач запропонував АТ «Вінс» отримати товар у повному обсязі, залишивши у розпорядженні зберігача лише ту частину, яка за вартістю дорівнює сумі заборгованості.

Як повинна бути вирішена справа?

2. Між рибоконсервним заводом і торгівельним підприємством було укладено договір поставки рибних консервів. Рибоконсервний завод свої зобов’язання не виконав протягом осіннього сезону, в зв’язку з чим торгівельне підприємство пред'явило позов про сплату неустойки. В господарському суді відповідач пояснював, що недопоставка продукції пов’язана з невиконанням зобов’язань постачальників самого заводу – риболовецьких об'єднань, які через штормову погоду на тривалий час змушені припинити рибний лов. Торгівельне підприємство відкинуло аргументи постачальника, вважаючи, що вони мають значення у відносинах між консервним заводом і риболовецькими об'єднаннями.

Яка загальна характеристика договору поставки?Чи може завод перекласти відповідальність на своїх контрагентів? Яке рішення має прийняти господарський суд?

3. Між двома підприємствами було укладено договір оренди нежилого приміщення строком на 1 рік. Плату за користування приміщенням передбачалося вносити щомісячно. Оскільки протягом шести місяців орендар не сплачував орендних платежів, орендодавець надіслав йому листа, в якому повідомляв про дострокове розірвання договору і вимагав забрати товари, які зберігалися у приміщенні. У своїй відповіді орендар повідомляв, що одностороння відмова від виконання зобов’язань заборонена і погрожував звернутися до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні приміщенням.

Чи передбачає законодавство випадки дострокового розірвання договору оренди? Чи може таке розірвання відбуватися в односторонньому порядку? Що можна порадити орендодавцеві у цій ситуації?

5. Розв’язати тести:

1. Договір поставки є різновидом договору:

1. лізингу;

2. купівлі-продажу;

3. оренди;

4. концесії.

2. За договором купівлі-продажу:

1. господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг);

2. кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар;

3. одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму;

4. одна сторона − постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні − покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

3. Господарсько-торговельною є діяльність :

1. що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг;

2. це діяльність з купівлі-продажу паперів, що здійснюється банком-торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок;

3. добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності;

4. діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

4. Договір поставки – це:

1. договір відповідно до якого одна сторона зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язаний прийняти та оплатити виконану роботу;

2. договір відповідно до якого одна сторона зобов’язується передати у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму;

3. договір відповідно до якого одна сторона передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості;

4. договір відповідно до якого одна сторона зобов’язується за дорученням другої сторони за плату вчинити одну або кілька угод від свого імені, але за рахунок комітента.

5. Коли починає обчислюватися гарантійний строк придатності та зберігання товарів?

1. від дня виготовлення товару;

2. від дня поставки товару;

3. від дня введення товару в експлуатацію;

4. від дня підписання договору поставки.

6. Якщо в договорі поставки не визначений строк, то на який строк він вважається укладеним?

1. 3 роки;

2. 2 роки;

3. договір вважається нікчемним;

4. 1 рік.

7. Сторонами договору оренди є:

1. продавець і покупець;

2. орендар і орендодавець;

3. замовник і постачальник;

4. страховик і страхувальник.

8. Договір оренди – це:

1. договір відповідно до якого одна сторона зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов’язаний прийняти та оплатити виконану роботу;

2. договір відповідно до якого одна сторона зобов’язується передати у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму;

3. договір відповідно до якого одна сторона передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності;

4. договір відповідно до якого одна сторона зобов’язується за дорученням другої сторони за плату вчинити одну або кілька угод від свого імені, але за рахунок комітента.

9. Лізинг – це:

1. господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною у виключне користування другій стороні на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів;

2. стандартний документ, який засвідчує право придбати або продати цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту;

3. частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування;

4. платежі за користування, котрі «ліцензіат» сплачує «ліцензіару» за поточне користування активами, найчастіше правами інтелектуальної власності.

10. Стандарт – це:

1. документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов’язковим;

2. документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів;

3. документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги;

4. загальна згода, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості заінтересованих сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору.

Джерела і література: 5; 13; 36; 86; 113; 116.

***