21. Політико-правові ідеї в київській Русі в хі-хіVст.

Поряд з ідеями самостійності й величі народу в суспільно-політичній думці цього часу на перший план висувається проблема теоретичного обґрунтування необхідності єдиної держави. Надзвичайно загострилася ця проблема в кінці XI – на початку XII ст., коли намітилася тенденція до феодальної роздробленості Київської Русі. Питання про роль держави було порушене творцями – упорядниками славнозвісного літопису “Повість временних літ” Сільвестром та Нестором (близько 1113 р.). Докладно перелічивши племена західних і південних слов‘ян, автори (передусім Нестор) спиняються на характеристиці східнослов‘янських племен, які утворили в Середньому Подніпров‘ї політичний союз, відомий під назвою Русь. Автори “Повісті временних літ” не тільки із захопленням змальовують давню історію свого народу. Вони висловлюють ставлення і до сучас­них їм подій, непокояться майбутнім Русі. Основний зміст заключної частини твору Нестора становить обґрунтування законності й необхідності єдиної і сильної влади Київського князя, прагнення народних мас захищати свою землю. Автори гнівно засуджують ворогів свого народу – зачинателів братовбивчих чвар, і на противагу цим князям, які прагнуть до ізольованості, до роздробленості Київської Русі, оспівують діяльність великих київських правителів, які завжди прагнули до єдності усіх давньоруських земель і мобілізували народ на боротьбу проти іноземних загарбників.

У ХІІ-ХІ1І ст. в умовах натиску ворогів як з Південного Сходу, так і Заходу, ідея єдності давньоруської землі і міцної держави знову яскраво виражається у ряді історичних документів. У цьому відношенні характерним є “Слово о полку Ігоревім”, яке було написане невідомим ав­тором приблизно в 1187 році.

Монголо-татарська навала ХІІІ-ХІV ст. завдала страшного удару нашим пращурам. Але страхітливе лихоліття не спричинилося до остаточного занепаду культури Київської Русі. Її економічне й політичне життя не могли зупинити навіть такі руйнівники, якими були монголо-татарські і орди. Навіть у цей тяжкий період спостерігається дальший розвиток прогресивних напрямів суспільно-політичної думки, тісно пов‘язаний з політичним рухом народу за звільнення Русі від татаро-монгольського іга. Ініціатором цього руху були народні маси, бо феодальні “верхи” занадто часто раболіпно схилялися перед ханською ордою. Лише деякі далекоглядні князі зрозуміли прогресивність цього політичного руху і підтримали його.

22. Політичні і правовів погляди Ніколо Макіавеллі

Важливим вкладом Нікколо Макіавеллі в історію політичної думки стало те, що теологічній теорії держави протиставляє концепцію світської держави, обґрунтовуючи закони держави Розумом і досвідом, а не теологією. Політика є лише автономний бік людської діяльності, є втіленням вільної людської волі в межах необхідності. Політику визначає не Бог і мораль, а сама практика, природні закони життя і людська психологія. Нікколо Макіавеллі приходить до розуміння того, що врешті-решт в основі політичної діяльності лежать реальні інтереси, користь, прагнення до збагачення. Головним у політичних поглядах Нікколо Макіавеллі є висунутий ним принцип політичного реалізму, який передбачає урахування в політиці справжніх умов дійсності, реальності, підкорення політичних дій практичним інтересам і байдуже ставлення до того, що має бути відповідно апріорним схемам або передбаченням релігійної моралі. Одним з перших Нікколо Макіавеллі став розглядати і політику як автономну сферу людської діяльності, в якій існують природні причини і корисні правила, що дозволяють ураховувати свої можливості, щоб передбачати заздалегідь хід подій і вживати необхідні заходи. Раціонально-практичні настанови у сфері політики, політичних відносин рішуче розривали з теологічним моралізаторством Середньовіччя. Нік-коло Макіавеллі твердить, що суспільство розвивається не за волею Бога, а в силу природних причин, підкреслює необхідність вільної, могутньої держави для роздрібненої на князівства Iталії, об' єднання з тим, щоб покласти край міжусобним війнам і чварам.

В основі розвитку історії лежить "матеріальний інтерес і сила". Головний стимул поведінки людини - інтерес, що проявляється в різноманітності, пов' язаний з бажанням людей зберегти своє майно, що забезпечує прагнення до збільшення, прирощення власності. Нікколо Макіавеллі писав, що люди швидше простять смерть батька, аніж втрату майна. Власницький інтерес передує людській турботі про честь, велич і гідність. Невикорінений егоїзм людської природи з усією необхідністю вимагає створення держави - вищої сили, здатної поставити людину в певні межі. Тут випливають передумови диктатури суспільного договору. Звідси і відносність оцінки державних організмів і відносність оцінки діяльності влади. Нема ідеального ладу поза часом і простором, є тільки такий лад, що відповідає ситуації. Нема незмінних рис людського характеру, постійні лише елементи, що складають характер людини і проявляються по-різному в різних суспільствах. I нема незмінно добрих і незмінно поганих методів управління людьми, а є лише методи, що відповідають чи не відповідають ситуації. Протилежність інтересів народу і правлячих верств суспільства приводить до загострення ситуації в державі. Тим-то важливо створення сильної національної держави, вільної від феодальних міжусобиць, здатної підняти народ на її захист та ін.

У політичному змаганні Нікколо Макіавеллі вважав допустимим в ім'я великої мети та ідеї зневажати закони моралі і використовувати будь-які засоби заради їх досягнення, виправдовував навіть жорстокість і віроломство правителів у їх суперництві за владу. Звідси і макіавеллізм - спосіб політичної діяльності, що не зневажає будь-якими засобами заради досягнення поставленої мети. Історична заслуга Нікколо Макіавеллі - погляд на державу як природне утворення, що досягається на основі домовленості людей в інтересах захисту і цілісності країни. Закони ж породжені Розумом і досвідом історії, а не йдуть від самого Бога.