30. Політико-праова концепція ф. Ніцше

Ніцше, поєднавши ідеї природно-правової школи і теорії насильства, в межах започаткованої ним «філософії життя» створив власну аристократичну концепцію права і державності, у якій заперечував ідеї свободи і рівності у відносинах людей, обґрунтовував правомірність привілеїв і нерівності. Його суперечливі правові оцінки у XX ст. помітно вплинули на розвиток як реакційних політико-правових ідей (нігілізм, фашизм), так і прогресивних теорій (М. Вебер, М. Бердяєв та ін.).

У творчості Ніцше тісно переплетені дві лінії: 1) намагання зруйнувати усталені стереотипи щодо розуміння правових і політичних понять, повернувшись до витоків світорозуміння, оголити й показати істинне значення сут-нісних елементів людського буття, таких як справедливість, рівність, демократія та ін.; 2) футуроорієнтованість його ідейно-теоретичних конструкцій та літературно-філософських образів. Підтвердженням цього є своєрідний заклик із Заратустри: «Майбутнє і найвіддаленіше хай буде причиною твого сьогодення... ».

Нестандартним є підхід Ніцше до правової справедливості, яку він виводив із принципу нерівності прагнень різних індивідів, залежно від належності до сильних аристократичних верхів чи ординарних підлеглих низів.

Через категорію справедливості Ніцше розглядав і проблему гармонізації прав і обов´язків людини. Вважаючи обов´язки одних правами інших, Ніцше зауважував, що права інших можуть стосуватися тільки того, що «перебуває в нашій владі», за умови, що таким це вважають обидві сторони. 

Характеризуючи державність, систему соціального управління, Ніцше розрізняв два її типи — аристократичний (здатність певних осіб бути «вище життя», піднестися над буденністю, над традиційною мораллю й культурою, «вміння стояти на власних ногах», до якого покликані лише особистості, наділені волею до влади, до виживання) і демократичний. Демократію він кваліфікував як деградуючу форму держави, був противником принципу народного суверенітету, вважав, що його реалізація веде до руйнації основ людського буття і державності. 

У своєму культі «надлюдини» Ніцше довів до крайнощів індивідуалізм та волюнтаризм, з презирством висловлювався про народ, називаючи його «стадом», «рабами», тлом для самоствердження, панування окремих особистостей. Він навіть виправдовував їхнє право на злочин, вважаючи його природним, невід´ємним і священним. Філософ виокремив фізіологічні типи у суспільстві: 1) геніальні люди; 2) виконавці ідей геніїв — стражі права, порядку і безпеки; 3) посередні люди. Ці ідеї стали основним об´єктом критики, спричинили звинувачення його в антигуманізмі.

26. Політико-правові погляди м. Грушевського

Основні ідеї української політичної думки набули розвитку у творчості видатного вченого, енциклопедиста, історика М.С.Грушевського (1866 - 1934 рр.). Його політичні ідеї базуються на двох принципових моментах: представницькій системі правління та широкій децентралізації держави на грунті національної та регіональної автономії. 

Політичні погляди Грушевського були продовженням демократичних традицій політичної думки України ХІХ ст. Він вважав, що створення держави повинно бути справою самого народу. Держава має захищати інтереси мас, забезпечувати їм свободу, рівноправність, справедливість. Державний устрій має бути принципово новим, без абсолютизму і централізму влади. Майбутнє українського народу та його держави Грушевський бачить як його національне визволення, створення власного демократичного автономного державного самоврядування та об’єднання з такою ж демократичною Росією, якою вона теж має стати внаслідок соціальних перетворень.

Будучи соціалістом за світоглядом, М. С. Грушевський замість реальної нагоди відродження самостійної української державності довгий час відстоював ідею перебудови Росії на федеративних засадах, де б Україна була одним із суб'єктів федерації.

М. Грушевський розкрив бачення народу як дійової сили, яка у своїх змаганнях проносить головну ідею, що проходить крізь віки, крізь різні політичні і культурні обставини. Це ідея «національної самооборони» та «національної смерті»

М. Грушевський розглядав українську націю як виключно «хліборобську», що внаслідок чужоземного панування втратила вищі класи; підкреслював як позитивні риси українського народу (вроджену логічність думки, високі культурні й соціальні інстинкти, високу красу побуту), так і негативні (відсутність національної свідомості, слабкість національного інстинкту, низький рівень освіти, культурного та політичного виховання). У поглядах на державу М. Грушевський дотримувався думки, що національним інтересам України найбільш відповідає статус автономії в складі Російської Федерації. Він вирізняв два шляхи становлення федерації — через об'єднання двох і більше держав з їх ініціативи або з ініціативи зверху, коли унітарна держава стає федерацією, поділивши суверенітет з територіями.