2. Проект ідеальної держави в діалозі Платона «Держава»

Основним принципом ідеального державного устрою Платон вважає справедливість. Кожному громадянинові держави справедливість відводить особливе заняття і особливе положення. Панування справедливості об'єднує всілякі і навіть різнорідні частини держави в ціле, збережене єдністю і гармонією.  Ця найкраща державна система повинна, по Платону, володіти рядом рис етичної і політичної організації, які були б здатні забезпечити державі вирішення найважливіших завдань. Така держава, по-перше, повинна володіти силою власної організації і засобами її захисту, достатніми для стримання і протистояння ворожому оточенню; по-друге, вона повинна здійснювати систематичне постачання всіх членів суспільства необхідними для них матеріальними благами; по-третє, вона повинна керувати і направляти високий розвиток духовної діяльності і творчості. Виконання всіх цих завдань означало б здійснення ідеї блага як вищої "ідеї", правлячої світом. Платон зв'язує ідеальну державу з верховенством закону. Усі громадяни держави  незалежно від стану, який вони займають, повинні однаково підкорятися закону. Ідеальна держава Платона - справедливе правління кращих. Ідеальна держава як правління кращих і благородніших - аристократичний державний устрій. Цей кращий тип державного устрою, по Платону, можна назвати двояко: якщо серед правителів виділиться хто-небудь  один, те правління буде царською владою, якщо декілька правителів, тоді це буде аристократія.  Платон в «Державі» вірить в можливість практичного здійснення свого проекту, хоча і визнає труднощі цієї справи.

3. Вчення Арістотеля про походження держ і пр..

Аналіз походження та розвитку держави дає Аристотелю можливість визначити, що історичними формами спілкування людей стали сім'я, поселення, що складались з кількох сімей, колонії, тобто родові земле господарські общини, з яких потім формується, складається держава — поліс. Держава домінує над індивідом, сім'єю і родом, тому що покликана забезпечити високу моральність всіх мешканців, жителів поліса — держави. Усім громадянам держави забезпечується справедливість тому, що «право, яке служить мірилом справедливості, є регулююча норма політичного спілкування». Критично розглядаючи всі відомі тоді спроби полісної перебудови суспільства, принципово відкидає державоцентричний спосіб вирішення проблеми Платоном. Не бачить виходу Аристотель і в тому, щоб «зробити державу надто єдиною». Тотальній програмі абсолютної єдності, підкорення інтересів частини інтересам цілого, тобто підкорення інтересів індивідів інтересам держави, протиставляє Аристотель і ідею відносної єдності, що ґрунтується на досягненні збалансованого поєднання приватних інтересів. На думку Аристотеля, держава є сформована і певна сукупність громадян. Тут мова йде вже не про первинні елементи держави: індивід, сім'я та ін., а про громадян. Громадянин той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі держави. Держава продукт природного розвитку і подібна до перелитих об'єднань, що природно виникли як сім'я і поселення. Але держава — це і вища форма відносин. У політичному спілкуванні всі інші типи відносин досягають мети: з огляду на те, що природа і різноманітні форми їх спілкування досягають свого завершення тільки в державі, Аристотель вважав, що природа держави стоїть перед природою сім'ї, індивіда, що держава передує індивіду. Але Аристотель виступає захисником права людини, індивіда, насамперед, індивідуального права приватної власності, обґрунтовує необхідність індивідуальної сім'ї і її індивідуальної специфіки порівняно з державою, виділяє в суспільстві класи і верстви вільних людей: землероби, ремісники, торгівці, наймані робітники, заможні люди (знать), воїни, стражі, судді, управлінці. Це люди середнього класу.

Аристотель вважав, що серед неправильних найгіршою формою управління державою є тиранія, а найкращою — демократія

кіфарі, тоді навіть зодчі не потребували в працівників, а панам непотрібні було б раби».

4.Вчення Фоми Аквінського прод ерж і пр..

Теолог, автор праць «Сума проти язичників» та «Сума теології». Особистість він розглядає як найвище з творінь розумної природи. Якщо інтелект у Богові — сутність, то інтелект у люди­ни — потенція сутності. Водночас поділяв людей на вищий клас — прави­телів, середній — воїнів, суддів, чиновників, вчених, священиків і дворян, нижчий — найманців, ремісників, «брудний люд». Природні закони, які водночас визнача­ють і моральні норми, на його думку, поступаються і під­порядковуються законам вічним, божественному розуму, але не суперечать йому. Людські закони (право народів і позитивне право) можуть розходитись з природними, а божественні, відображені у Священному Писанні, випра­вляють недосконалість людських законів. Мета держав­ної влади — забезпечити благо суспільної істоти — людини. Ідеал форми державного правління — влада од­ного (монархія).Обґрунтовує право народу на скинення тирана, який порушує принципи справедливості. Церква має панувати над громадянським суспільством, духовна влада — над світською. Аквінський теоретично обґрунтував необхідність інквізиції і розробив вчення про індульгенції.