1.Чергування голосних звуків.

До специфічних випадків чергування голосних звуків належать:

1. – чергування о, е з і:

в ози- віз

о,е- у відкритому складі, і – у закритому

село- сіл

2. – о, е - з нулем звука:

с адок- садка

при зміні слова о,е в суфіксі випадає

кінець- кінця

Чергування О, Е з нулем звука є результатом давніх фонетичних процесів, пов`язаних зі змінами так званих редукованих, тобто дуже коротких голосних Ъ, Ь (йор, єр). У давньоруській мові редуковані голосні Ъ, Ь наближались до голосних О, Е, але ступінь цієї наближеності був неоднаковий у слабких і сильних позиціях. У XII ст. редуковані голосні, що були в сильній позиції, прояснилися в голосні О, Е, а ті, що були в слабких - занепали. В одній і тій же морфемі редуковані голосні, залежно від форми слова, могли бути то в сильній, то у слабкій позиції. Це привело до виникнення чергування О, Е з нулем звука:

Давньоруська мова: Українська мова:

Замькъ - замъка Замок- замка

Сънъ – съну Сон – сну

3.Чергування е з о після шиплячих:

женити - жонатий; шести- шостий; чотири- четвертий;

4.Чергування о з а: ломити- ламати;

Це чергування відбувається в коренях дієслів, змінюючи їх значення. Дієслова з О позначають одноразову, закінчену дію, дієслова з А- повторювану, багаторазову дію: гонити - ганяти, допомогти - допомагати. Але більшість дієслів має кореневий О, що не чергується з А: вимовити- вимовляти; простити - прощати;

5.Чергування е з і теж відбувається в коренях дієслів, змінюючи їх значення: Е виступає в префіксних морфемах дієслів доконаного виду: вигребти - вигрібати; викоренити - викорінювати; пекти - випікати; І - у словах недоконаного виду;

6.Чергування е з и виникло ще в дослов'янський час і було пов'язане із змінами наголосу: під наголосом було Е, яке в ненаголошеній позиції змінюється на О. У слов'ян це чергування набуло граматичного значення: у дієсловах на означення нетривалої, одноразової дії маємо Е (нести, везти), а в дієсловах на означення тривалої , повторної дії - О. Це чергування спостерігається і в похідних формах: нести - ношу;

Чергування у-в, і-й, з-із-зі(зо), називається позиційним, бо вживаються звуки та відповідні їм літери стосовно позиції, яку займають між іншими.

7. Чергування У-В.

В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах.

У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) Між приголосними: Наш учитель. Десь у хлібах кричав перепел.

б) На початку речення перед приголосним: Увійшли до хати. У лісі стояв гамір, пахло квітами.

в) Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв: Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга.

г) Після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапкою, перед приголосним: Це було …у Києві. Стоїть на видноколі мати - у неї вчись (Б.Олійник).

В вживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

а) Між голосними: Прочитала в оголошенні. Була в Одесі.

б) На початку речення перед голосними: В його очах світилася надія.

в) Після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв): Пішли в парк. Кинулися врозтіч.

У - В не чергуються:

а) У словах, що вживаються тільки з В або У: вдача- удача; вклад- уклад; вступ- уступ.

б) У власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдовенко, Удовиченко, ультиматум, ( в художніх творах поряд із звичайною формою слова Україна іноді вживається Вкраїна).

8. Чергування І-Й.

Сполучник І та початковий ненаголошений І в ряді випадків чергуються з Й у тих же позиціях, що й у-в.

І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) Після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хати. – І я в сивині, як у сні(Павличко).

б) На початку речення: І сьогодні ще стояла спека.

Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

а) Між голосними: Вулицею йшли Ольга й Андрій.

б) Після голосного перед приголосним: На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки(Щоголів).

Так само чергуються початковий ненаголошений І з Й у словах: імення-ймення, імовірний-ймовірний, іти-йти, ітися-йтися(ідеться-йдеться).

І - Й не чергуються:

а) При зіставленні понять: дні і ночі; батьки і діти; війна і мир;

б) Перед словом, що починається на Й, Є, Ї, Ю, Я : Ольга і Йосип - друзі; Куди, для чого, хто і як? ( М.Рильський).

в) На початку речення: І раптом майнула людська тінь.

9. Чергування з – із – зі (зо). Варіанти цих прийменників ґрунтуються на тій же підставі, що й В - У, І – Й.

З – вживається:

а) Перед голосним на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він дуже подружився. (Глібов).

б) Перед приголосними (крім С,Ш), рідше - сполученням приголосних на початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення: Плугатарі з плугами йдуть. (Шевченко). З її приїздом щось змінилося. (Л.Українка).

ІЗ - вживається переважно із шиплячими та свистячими звуками (з,с,ц,ч,ш,щ) та між групами приголосних (… разом із сходом сонця; із шовку; із стріх).

ЗІ - вживається в основному перед з, с, ш, щ (зі столу, зі зброєю, зі Сходу).

ЗО - як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при прислівниках два, три: зо дві сотні; може виступати й при займеннику МНОЮ: зі(зо) мною, але тільки зі Львова.

10. Чергування е з и в коренях слів.

Ненаголошені [е] та [и] у вимові звучать нечітко [се^ило], [ле^игкий], а іноді таке явище спостерігається внаслідок чергування цих звуків. Причому, наголосом перевірити написання таких слів неможливо. Тому слід пам’ятати, що чергування е з и відбувається у небагатьох дієслівних коренях, якщо з’являється суфікс -а-, тоді буквосполучення -ер- переходить в

-ира-: беру – збирати, простерти – простирати, вмерти – вмирати, сперти – спирати, дерти – здирати, жерти – пожирати.

Подібне чергування [е] з [и] відбувається також у словах: стелити – застилати, клену – проклинати.

Правопис ненаголошених е та и в корені слова.

Е завжди пишеться:

а) У групах -ере-, -еле-: берег, серед, шелест.

б) Коли е при зміні слова випадає: вітер - вітру, мітел - мітла, хлопець – хлопця.

в) Пишемо е, якщо при змінюванні неясний звук чергується з [і] : осені бо осінь, каменя бо камінь.

Але на межі кореня і суфікса може бути сполучення -ери-,-ели-: меливо (мел+иво), великий (вел+икий).

И пишеться:

а) У ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: гриміти, бриніти, глитати; інколи ненаголошений и в групах -ри-, -ли- можна перевірити наголосом: кришити (кри΄хта, кри΄шка), тримати (стри΄мувати).

б) В кількох дієслівних коренях, коли ненаголошений [и] випадає: згинати бо зігну, відтинати бо відітну, засинати бо засну.

Ненаголошені е та и в префіксах.

У написанні е, и в більшості префіксів труднощів не виникає, за винятком префіксів пре- і при-, які в ненаголошеній позиції звучать однаково:

а) Префікс пре - вказує на перебільшену ознаку і пишеться в основному в прикметниках, а також в прислівниках та іменниках, похідних від них: предобрий, премудро, препоганий, премудрість.

Цей префікс виступає також у запозичених зі старослов’янської мови словах: презирство, преподобний, престол і похідних від них.

б) Е пишеться у префіксах без-, не-, пе-, ре-, перед-, пре-, серед-: перебільшення, недописане, безмовний.

Треба мати на увазі, що пре- виступає на початку ряду іншомовних слів, у яких в українській мові цей префікс не виділяється: преамбула, президент, престиж, претендент, претензія, преферанс.

в) В усіх інших випадках буде префікс при-, який вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, а також у похідних словах: прибігти, прибудувати, прикурити; прибуття, притулок, привабливо; прив’ялий, пристаркуватий.

г) Префікс прі- пишеться тільки в словах прізвище, прізвисько,прірва.

Ненаголошені е та и в суфіксах.

Для вірного написання е та и в суфіксах слід пам'ятати такі основні правила:

а) И пишеться у суфіксах -ик, -ин, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), що стоять у кінці іменників: ударник, ударниця, Петрович, житнище.

При творенні нових слів буква и в цих суфіксах зберігається: кошик – кошичок, рушник - рушничок, палиця - паличка.

! Виняток становить слово далеч, бо далекий.

б) Завжди пишеться и в ненаголошеному суфіксі іменників середнього роду –ив (о) : мереживо, плетиво, паливо, куриво, печиво.

! Виняток становлять слова марево, мревота; різновживані маєво (майво) і сяєво (сяйво), у яких виступає суфікс –єв (о).

Іноді для перевірки написання ненаголошених е та и можна користуватися аналогією. Наприклад, пишемо: льотчик бо робітник; в’язальниця бо робiтниця; наполегливий, розсудливий бо мовчазливий, кмiтливий; напористий, промовистий, бо голосистий, барвистий; емалевий, сланцевий, ситцевий бо кришталевий, кумачевий.

Можливе сплутування ненаголошених суфiксiв -ин- i -ен-:

а) Ненаголошений суфiкс -ин- виступає в iменниках жiночого роду: довжина, мiлина, чужина, ярина, городина, бувальщина, козаччина. Є вiн i в iменниках чоловiчого роду типу: харкiв’янин, татарин, але у множинi суфiкс -ин- у них випадає: харкiв’яни, татари.

За допомогою суфiкса -ин- творяться присвiйнi прикметники від загальних назв: сестра – сестрин, свекруха – свекрушин, невiстка–невiстчин. В iнших випадках вживаємо суфiкс, у яких завжди пишемо е:

а) Е пишеться у суфiксах iз зменшено-пестливим значенням ( -ечк-, -еньк-, -есеньк-): стрiчечка, донечка, вiконечко, бiлявенький, бiльшенький.

б) Завжди пишеться буква е в суфiксах типу -ен-, -енн-:

- у дiєприкметниках: утворений, зачинений;

- в iменниках середнього роду IV вiдмiни: зайченя, пташеня, рученята;

- в iменниках середнього роду, утворених вiд дiєслiв: звершення, мислення, оголошення, попередження;

- в iменниках типу: iмена, племена, письмена.

в) Завжди з буквою е пишуться суфiкси –езн (ий), -ер (о), -тель: довжелезний, товстелезний; п’ятеро, шестеро; вчитель, вихователь.

Розрiзнення е та и в закiнченнях дiєслiв.

У першiй особi однини (що роблю?) дiєслова обох дiєвiдмiн мають однакове закiнчення -у (-ю) : пишу, бачу, творю.

В усiх iнших особах за характером закiнчень дiєслова дiляться на двi дiєвiдмiни:

а) І-шу iз голосними -е (-є), -у- (-ю-) в закiнченнях: пише, пишуть; спiває, спiвають;

б) ІІ-гу iз голосними -и- (ї), -а- (я) в закiнченнях: бачить, бачать; стоїть, стоять.

Причому дiєвiдмiна дiєслова весь час залишається тою самою. Тому, щоб перевiрити, яку букву написати в закiнченнi (е, и, є чи ї), досить за будь-якою особою визначити дiєвiдмiну цього дiєслова.

Наприклад, чуємо [диш(е,и)мо], змiнюємо дiєслово: [дише] – виразно чується закiнчення е, отже й у попереднiй формi треба написати е: дишемо.

Так само чуємо [с(и)д(е,и)те], а пишемо сидите, бо в закiнченнi форми сидить чiтко звучить и.

Найчастiше правопис закiнчень перевiряють за 3-ю особою множини: несемо бо несуть (I дiєвiдмiна), сидимо бо сидять (II дiєвiдмiна).

Але iнодi важко визначити дiєвiдмiну дiєслова за особовими закiнченнями – вони чуються невиразно: в дiєслові бореться в третiй особi множини чуємо i [бор`ац:а] i [бор`уц:а]. У такому разi дiєвiдмiну дiєслова визначаємо за його неозначеною формою.

Якщо в неозначенiй формi перед -ти дiєслово має суфiкс -i-(-ї-) -и- або пiсля шиплячого -а- i цей суфiкс у першiй особi однини (що роблю?) випадає, то це дiєслово належить до II дiєвiдмiни. Iншi дiєслова належать до I дiєвiдмiни.

Наприклад, у дiєсловах белькотiти-белькочу, кроїти-крою, волочити-волочу, стелити-стелю, мовчати-мовчу в першiй особi однини суфікси -і-, -и- та після шиплячого -а- випадають – отже, ці дієслова належать до ІІ дієвідміни: радіють, захищають.

У дієсловах белькотати, полоти, в’янути, волокти немає названих вище суфіксів – отже, ці дієслова належать до І дієвідміни: белькочуть, полють, в’януть, волочуть.

З цього правила є винятки:

а) Дієслова типу хотіти, гудіти, сопіти, ревіти, іржати, жати, слати і похiдні належать до І дієвідміни: хочуть, гудуть, сопуть, ревуть, іржуть.

б) Дієслово сукати може належати і до І, і до ІІ дієвідміни: сукаю, сукаєш, сукають або сучу, сучиш, сучать.

Е, И в складному майбутньому часі дієслів.

Складний майбутній час утворюється додаванням особових форм дієслова (й)няти до неозначеної форми дієслова недоконаного виду:

йти+му – йтиму йти+мемо – йтимемо

йти+меш – йтимеш йти+мете – йтимете

йти+ме – йтиме йти+муть – йтимуть

Тому в складному майбутньому часі перед -му, -меш, -муть завжди пишеться и: знатимеш, радітиме, а в буквосполученнях -меш, -мемо, -мете завжди пишеться е.

Дієслово (й)няти належить до І дієвідміни і змінюється так само, як прийняти чи взяти.

М’який знак і апостроф в словах слов’янського походження .

М`який знак пишеться:

• для пом`якшення приголосних в кінці складу: гляньте, тінь, осінь;

• для пом`якшення приголосних перед о: сьомий, трьох, сьогодні;

• у суфіксах –ськ(ий-), цьк(ий-), -зьк(ий-): український, європейський;

• у суфіксах –еньк-,-оньк-,-есеньк-,-ісіньк-,-юсіньк-: легенько, маленько, самісінька;

• після м`якого звука [л] перед наступним м`яким: читальня, стільця;

• у дієслівних формах наказового способу: стань, винось, виходь, виносьте;

• у дієслівних формах 3-ї особи однини та множини дійсного способу: стоїть, читають, пишуть.

М`який знак не пишеться:

• у кінці складу після букв, що позначають губні та шиплячі звуки: голуб, сім, степ, ніч (іменники); ріж, їж, ріжте ( форми дієслова);

• після р у кінці складу: Харків, писар, гіркий ( але Горький);

• між приголосними, якщо перший пом`якшується під впливом другого: сонця, пісня, радість;

• у буквосполученнях нш, нж, нч,нщ: тонший, менший, кінчик;

• між подовженими м`якими приголосними: сіллю(солью), міддю (медью).

Українська мова має специфічний знак – апостроф (’). Він використовується для передачі твердої роздільної вимови приголосних, що не зливаються з наступними звуками: б`ють, м`яч, в`юн.

У російській мові в аналогічних випадках вживається твердий роздільний знак Ъ.

Апостроф ставиться:

• після губних б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї: дев`ять, п`ять, торф`яний;

• після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед я, ю, є, ї: від`їзд, з`єднати, без`ядерний, але безіменний, загітувати, зекономити;

• у складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний, а друга починається на я, ю, є, ї: двох'ярусний, пів`яблука;

• після р перед я, ю, є, ї: подвір'я, матір`ю, кар`єра, але ряд, крюк, Рєпін (відбувається пом’якшення попереднього приголосного [р’а], [р’е], [р’у])

• у словах Лук`ян і похідних від нього: Лук'янов, Лук'янівка.

Апостроф не ставиться:

Коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як.

М`який знак, апостроф в словах іншомовного походження.

Апостроф в словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед я, ю, є, ї:

• після губних приголосних б, п, м, ф, в, шиплячих ж,ч,ш, задньоз`язкових г, к, х та р: інтерв'ю, миш'як, кар'єра, Монтеск'є, Руж'є;

• після префікса, який закінчується на приголосний: ад'юнкт (аспірант військового закладу), ін'єкція, кон'юнктура.

Апостроф не ставиться:

• перед йо: курйоз, серйозний;

• коли я,ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед [а], [у]: бюджет, бюро, рюкзак, Гюго, Мюллер.

М'який знак в словах іншомовного походження пишеться після приголосних д, т, з, с, л, н :

• перед я, ю, є, ї, йо: конферансьє, ательє, мільярд, мiльйон;

• відповідно до вимови після л перед приголосними: фільм, Нельсон, але залп, катафалк;

• відповідно до вимови в кінці слів: магістраль, Базель, але бал.

М'який знак не пишеться перед я, ю, коли вони позначають сполучення пом'якшеного приголосного перед [а],[у]: малярія, нюанс, ілюзія, Дюма.

лекція 4. Правопис приголосних

План:

1. Чергування приголосних звуків (загальна характеристика).

2. Правопис дзвінких та глухих приголосних у корені слів.

3. Правопис приголосних у кінці префіксів.

4. Уподібнення приголосних за місцем творення.

5. Спрощення в групах приголосних.

6. Подовжені приголосні та позначення їх на письмі.

7. Подвоєння приголосних внаслідок їх збігу.

8. Подвоєні й неподвоєні приголосні в іншомовних словах.

Чергування приголосних звуків (загальна характеристика).

При відмінюванні слів і утворенні нових відбувається:

а) Чергування г, к, х - ж, ч, ш: юнак - юначе, друг – друже; вухо - вушей, вуха - вухами, око – очей (іменникова форма); рух – рушати, бігти – біжу (дієслівна форма).

б) Чергування г, к, х - з, ц, с: універмаг - в універмазі; жінка - жінці; книга – у книзі; вухо - у вусі (відмінкові форми); грек - грецький; Рига – ризький (при словотворенні).

Зміни приголосних при додаванні суфіксів –ськ-(ий), -ств-(о) можна розглянути на основі таблиці:

Таблиця №4

Приголосні, на які закінчується іменник	Перед суфіксами -ськ-, -ств-	2.Чергуються на:
К, Ц, Ч	-ськ-, -ств-	-цьк-, -цтв-
Х, Ш, С	-ськ-, -ств-	-ськ-, -ств-
Г, Ж, З	-ськ-, -ств-	-зьк-, -зтв-
Кременчук	-ськ-	кременчуцький
Бахмач	-ськ-	бахмацький
Чех	-ськ-	чеський
Кривий Ріг	-зьк-	криворізький
Товариш	-ств-	товариство

Виняток становлять поодинокі прикметники на -ськ-(ий), утворені від слів іншомовного походження: казахський, іртишський, чикагський, цюрихський, тюркський, баскський, Перемишльський, дамаскський, гаагський, данцігський, лейпцигський, іракський, меккський, карабахський, кандалакшський, балхашський.

Увага: Ірпінь – ірпінський, Волинь – волинський, Ясси – Ясський, Ніцца – Ніццький, але Полісся – поліський, Запоріжжя – запорізький.

Якщо в кінці твірної основи після приголосного є суфікс -к-, то при утворенні прикметника на -ськ-(ий) -к- випадає: П’ятихатки – п’ятихатський, Чукотка – чукоцький, Димерка – димерський.

Якщо твірна основа кінчається на д або т, то у вимові відбуваються зміни, а саме:

• брат + ський [брац’кий], брат + ство [брацтво]

• студент + ський [студенс’кий], студент + ство [студенство]

Але на письмі ці зміни не позначаються – такі слова пишемо за морфологічним принципом: людство, туристський, студентський.

Виняток: місто – міський, хват – хвацький (пишуться за фонетичним принципом).

Найпоширеніші такі чергування приголосних:

а) г – з – ж (книга - на книзі - книжний);

к – ц – ч (мука - у муці - мучний);

х – с – ш (рух - у русі - рушати);

б) Слід особливу увагу звернути на чергування в основах дієслів: д - дж, т – ч, де при вимові спостерігається злиття звуків:

д – дж (сидіти - сиджу)

т – ч (летіти – лечу, світло – підсвічений);

в) Проте в кількох словах порушується закономірність чергування - в них замість ЧН вимовляємо й пишемо ШН: рушник, рушниця, дворушник, соняшник, сердешний (у значенні "бідолашний"), мірошник, торішній - хоч ці слова походять відповідно від рука, сонце, мірка, торік.

Правопис дзвінких та глухих приголосних у корені слів.

Сонорні приголосні завжди вимовляються чітко: дим, рів, сон, орел, гай, вир. Тому при позначенні їх на письмі ніяких труднощів не виникає. Сплутати можна лише парні дзвінкі та глухі, які іноді звучать однаково: призьба і косьба, ходьба і молотьба. Тому при позначенні їх на письмі треба пам'ятати і правила вимови дзвінких приголосних:

а ) У кінці складу, перед глухими вони вимовляються дзвінко: вуз, плід, книжка, везти; виняток становить звук [ г ], який у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як [ х ] : [лехко], [вохко]. В інших словах звук [ г ] перед глухими не втрачає своєї дзвінкості: лягти [л’ агти], бігти [б’ігти].

б) У словах тхнути, тхір, натхнений, натхнення (і похідних) вимовляємо й пишемо т (хоч ці слова і походять від дихати, надихати).

в ) Глухі приголосні за правилом літературної вимови перед дзвінкими уподібнюються до парних дзвінких: молотьба [молот^д´ба], футбол [фут^д´бол]. Щоб перевірити сумнівний приголосний, слід його поставити перед голосним або сонорним: молотьба - молотити, боротьба - боротися, мимохіть – мимо хотіння, мимохідь – мимо ходити, брязк - брязнути, мигтіти - мигнути.

Але є ряд слів, написання яких не перевіряється: призьба, вогко, мерехтіти, футбол. Правопис цих слів треба запам'ятати.

Правопис приголосних у кінці префіксів.

За правилами літературної вимови дзвінкі приголосні перед глухими, з яких починається корінь слова, оглушуються: розклад [росклад], зсунути [ссунути], але на письмі ці приголосні завжди будуть дзвінкими: розклад, безхмарний, відпустити, одкинути, надколоти, підписати.

Виняток становить префікс з-: перед к,п,т,ф,х префікс з- змінюється на с: сказати але розказати, списати але розписати. Але перед іншими приголосними, незалежно від вимови, пишемо з- : зсипати, зшити, зчистити.

Уподібнення приголосних за місцем творення.

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, який важко вимовляється. Тоді попередній приголосний уподібнюється до наступного.

Це явище спостерігається:

а) при творенні іменників з суфіксом –ин-(а):

ц ьк- -чч-: Донецьк – Донеччина;

с ьк- -щ-: Черкаськ – Черкащина;

ч астини -ск-, -сок щ: віск – вощина, пісок – піщина;

ч астини -ськ-, -ск- щ: (при утворенні прізвищ від імен):

Васька - Ващенко але Васьчин, Параска - Паращенко але Парасчин (присвійні прикметники);

б) у вищому ступені порівняння прикметників та прислівників:

вузький - вужчий

г , ж, з + -ш- -жч-: дорогий - дорожчий

дужий - дужчий

с + -ш- -щ- : високий – вищий.

Спрощення груп приголосних.

При словозміні й словотворенні в групах приголосних –ждн-, -здн-, -стл-, стн- іноді виникає важкий для вимови збіг кількох приголосних. У процесі мовлення приголосні д і т, розміщені у середині словосполучення, випадають, тобто відбувається спрощення: щастя - щасливий, тиждень – тижневий, виїздити – виїзний, якість – якісний.

Але не відбувається спрощення у словах: шістнадцять, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, кістлявий, зап'ястний; в словах іншомовного походження тільки у вимові відбуваються спрощення, але пишемо: контрастний, агентство, форпостний, баластний.

У російській мові спрощення відбувається тільки у вимові, а на письмі всі букви зберігаються відповідно до морфологічного принципу їх написання: счастливый, проездной, областной, праздничный.

Подовження приголосних перед я, ю, є, і

та позначення їх на письмі.

В українській мові приголосні звуки можуть подовжуватися й передаватися на письмі подвоєнням букв. Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайні, і на письмі позначаються подвоєними буквами: старанний, відкриття, беззубий, беззмінний.

Але подвоєні букви не завжди читаються як подовжені звуки: міськком, Вінниччина, возз’єднання.

Найчастіше це відчувається в словах іншомовного походження: голландський, ніццький, марокканський.

Подовжуються м’які зубні (д, т, з, с, ц, л, н) і пом’якшені шиплячі (ж,ч,щ) приголосні, якщо вони стоять між двома голосними перед я, ю, є:

а) В іменниках середнього роду: знаряддя, чуття, знання, але в назвах молодих істот подовження немає: теля, гуся, щеня.

б) Якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігається: почуття – почуттів, відкриття – відкриттів, але знання – знань.

в) В орудному відмінку однини іменників III відміни: тінь - тінню, сіль - сіллю, ніч - ніччю, подорож –подорожжю, туш – тушшю, але повість – повістю,пригорщ – пригорщю.

г) У словах: Ілля (Іллівна), суддя, стаття, гілля; зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню.

д) У дієслові ллю та в усіх його формах ллє, ллють, ллєте, ллється, а також у похідних: виллю, наллю.

е) У похідних словах подовження між двома голосними зберігається: життя – життєвий, життєрадісний.

є) зрідка подовжуються букви н, с, в, якщо позначають тверді приголосні: Ганна, вважати, овва, ссавці, ссати, бовваніти.