Російська мова Українська мова

Э Е

эра ера

аэрофлот аерофлот

село село

Карэ, Шаганэ (слова іншомовного походження ) Каре ,Шагане

Е Є (Е)

еретик єретик

Репин Рєпін

Ы И

сын син

И І (И, Ї)

физика фізика (д, т, з, с, р, ц, ч, ш, ж -

так зване “правило дев’ятки”)

воин воїн

Ё ЙО (ЬО, О)

ёрш йорж ( техн.термін)

дёготь дьоготь

шёлк шовк

Ъ ’ (апостроф)

съезд з’їзд

съезжать з’їжджати

- ---- дж [дж] бджола [дж] але підживити[д] [ж]

----- дз [дз] дзвонити [дз] але відзначити [д] [з]

Ь Ь '

соловьи солов'ї

семья сім'я

соль сіллю (сіль, сільський )

медь мідь

медью міддю

Г Ґ

гнет [г] ґніт [ґ]

герцог [г] ґерцог [ґ]

гимн гімн [г]

магазин магазин [г]

У мовознавстві розділ фонетики тісно пов'язаний з орфоепією (від гр.orthos – правильний і epos – мова ), що вивчає особливості літературної вимови і її правил щодо граматично правильного будування фраз, знаходження потрібного слова, його наголошення.

Отже, орфоепія – це культура мовлення, яка вимагає від нас дотримання певних правил під час усного мовлення, які у писемному мовленні передаються через основні правила орфографії. Цей процес можна зобразити за допомогою порівняльної таблиці.

Таблиця №2

Правила літературної вимови (усне мовлення )	Правила написання слів (писемне мовлення )
Голосні (вокалізм)
1.голосні е, и в ненаголошених позиціях вимовляються з наближенням [e]→[и], [и]→[е] [жиеве], [сеило]; 2. всі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко 3. для звука [о] (на відміну від російської мови) не характерна редукція, т.б. в будь-якій позиції звук вимовляється чітко , за винятком, коли в наступному складі з’являється звук [у], тоді спостерігається наближення [о]→[у]: [коужух], [зоузуля]	Ненаголошений голосний в корені слова . живе′, село′ 2. ве′чір, ти′хо, го′лос, бага′тий 3. сосна′, нога′, вода′ кожу′х, зозу′ля
Приголосні (консонантизм);
4. – дзвінкі приголосні [б], [д], [з], [ж], [дж], [г], [ґ] в кінці складів перед глухими вимовляються дзвінко (не оглушуються ): [дуб], [сторож ], [бігти], [казка]; Виняток : [кігхті ],[нігхті], [дігхтяр]. - глухі приголосні перед дзвінкими в середині слів вимовляються дзвінко: [борот’ба]; - префікси (роз-, без-, під-, від-, з-) перед глухими приголосними у вимові можуть оглушуватися: [бессон:’а] [роcчистити] і [розчистити]	4. дуб, сторож, бігти, казка; - сумнівний приголосний в корені слова: боротьба; - правопис префіксів; безсоння розчистити
5.в кінці складу (на відміну від російської мови ) спостерігається тверда вимова губних звуків, шиплячих, звука [р] (крім прізвища Горький )	5.правопис м’якого знака: любовь – любов голубь – голуб семь – сім режь (режьте) – ріж (ріжте) ешь (ешьте) – їж (їжте) ночь – ніч секретарь – секретар Харьков – Харків горький - гіркий Бондарь – Бондар
Спостерігається напівпом’якшеність цих звуків в словах типу: цвях, свято, дзвякнути ; в словах іншомовного походження: бюро [б’уро] , пюре [п’уре], пілот [п’ілот], шиплячих в позиції перед [і]: жiнка [ж’інка], чітко [ч’ітко], піччю [п’іч:у] , ніччю [н’іч:у], подорожжю [подорож:у].
-м’яко вимовляються приголосні з, ц, с у суфіксах – зьк(ий), -цьк(ий) , -есеньк, -ісіньк, -юсіньк: український [с΄к] чумацький [ц΄к] запорізький[з΄к] тонесенький[есен΄к] малюсінький[усін΄к] зеленісінький[ісін΄к] -у закінченнях дієслів в результаті асиміляції звукосполучення –ться, -шся, вимовляються як [-ц':а ], [-с':а] (купаються , сміється , грається )	-правопис суфіксів -дієслова на –ться , -шся
6. два однакові приголосні звуки на межі префікса і кореня або кореня і суфікса вимовляються як довгий приголосний звук : [від:ачити], [туман:ий ] -як один довгий приголосний вимовляється подовжений звук в словах типу: [зб’іж:а], [зран:а], [стол’іт’а]	6.подвоєні приголосні віддячити, туманний подовжені приголосні збіжжя, зрання, століття, але століть
7. лише у вимовi вiдбувається спрощення: а) у групах приголосних СТЦ, СТЧ [нев’iсц’i] [нев’iсчин] [у хусц’i] б) у групах приголосних –стськ-, -нтськ-, -нтств-: [турис’кий] [студенс’кий] [студенсво]	невiстцi невiстчин у хустцi туристський студентський студентство
- у вимовi й на письмi: а) тиждень – тижня, тижневий їздити – виїзний, пiд’їзний сердець – серце б) –скн-, -зкн-, -шчк- спрощуються на –сн-, -зн-, -шк-: тиск – тиснути, брязк - брязнути,горшок – горшка, але випускний, пропускний, рискнути, вискнути, тоскно, скнара, скнiти, брязкнути; в) –стн-, -стл- спрощуються на –сн-, -сл-: честь - чесний, область – обласний, щастя–щасливий, користь-корисний, але кiстлявий, пестливий, хвастливий, зап’ястний; -прикметники, утворенi вiд iменникiв iншомовного походження на – ст -: контрастний, баластний, форпостний, компостний, але
[ш’ісот] [ш’iсдес’ат] [ш’iснадц’ат’]	шiстсот шiстдесят шiстнадцять

Орфографія.

У розділі фонетики й орфоепії ми розглянули основні правила, які спостерігаються при усному мовленні. Але матеріалізація усного мовлення відбувається через писемне мовлення. Пишучи, ми дотримуємось установлених правил позначення звуків буквами, членуємо мову на слова, вибираємо, як написати слово - разом, окремо або через дефіс, з малої чи великої літери.

Тому в мовній практиці склалась ціла система правил про способи передачі усної мови на письмі, які об'єднані в розділі - орфографія (від грецьких слів orthos-прямий, рівний, правильний і grapho-пишу).

Орфографія має соціальне значення, оскільки всі, хто користується писемною формою тієї чи іншої мови, повинні однаково, незалежно від особливостей індивідуальної вимови, відображати на письмі слова літературної мови. Правила орфографії загальнообов'язкові, тому що однаковість правопису сприяє розвиткові мовного спілкування. Дуже важливо, щоб орфографія була простою, ясною i доступною для вивчення і вживання.

Також орфографічні норми не є догматичними. У суспільстві мова постійно живе й розвивається, тому орфографічні правила частково змінюються, доповнюються, про що яскраво свідчать українські правописи, довідники, орфографічні словники. Але стійкими й незмінними залишаються принципи української орфографії.

Український правопис побудований в основному на фонетичному, морфологічному та історичному (традиційному) принципах правопису. Крім того, окремі слова пишуться за смисловим або семантично-диференціюючим принципом. Провідним принципом в українській мові є фонетично-морфологічний, у російській мові - морфологічний, у білоруській - фонетичний.

За фонетичним принципом слова пишуться так, як вони вимовляються і сприймаються слухом. Можна навести такі приклади:

- о або е після шиплячих у таких словах, як: чотири, шести,

- префікс с перед к, п, т, х, ф: спитати, сформувати, схопити,

- спрощені групи приголосних —зн-, -жн-, -сн-, -сл-: щасливий, тижневий, обласний, крім слів: шістнадцять, кістлявий, пестливий, хвастливий, які пишуться за морфологічним принципом.

Морфологічний принцип полягає в тому, що на письмі зберігаються написання значущих частин слова (морфем) незалежно від їх звучання в окремих формах чи споріднених словах:

- ненаголошені е, и, о- розумний (розум); заливний (залити); близький (ближній); зелений (зелень);

- подвоєне написання приголосних при збігу однакових звуків префікса, суфікса та кореня: возз'єднання, годинник, відданість;

- пишеться -ться (вимовляється [ц:'а]) у формах 3-ї особи однини й множини теперішнього та майбутнього часу: читаються, граються, писатимуться,

-шся у формах 2-ї особи однини суфіксів теперішнього часу (вимовляється [с':а]:

граєшся, одягаєшся, зустрічаєшся.

Історичний або традиційний принцип ґрунтується на написанні слів так, як вони писалися раніше, хоча в сучасній мові таке написання ні вимовою, ні граматичною структурою не зумовлюється.

Так за традицією в українській мові вживаються букви я, ю, є, щ та ь, що не мають будь-якого звука.

Традиційним є також передача на письмі подвоєння приголосних у власних іншомовних назвах (Голландія, Шиллер, Марокко, Ніцца).

Смисловий або семантично-диференціюючий принцип:

- вживання великої і малої букви: Вовк-прізвище і вовк-звір. Орел-місто і орел-птах;

-написання слів разом, окремо й через дефіс: згори - прислівник і з гори - іменник з прийменником; щоб - сполучник і що б - займенник і частка.

Класифікація звуків української мови.

Поділ за голосом і шумом:

голосні звуки: [а],[о],[у],[е],[и],[і];

приголосні звуки (мають в своєму складі голос і шум ):

- сонорні (мають більшу кількість голосу : [р] ,[л],[н],[м],[й],[в]

- дзвінкі : [б],[д],[з],[ж],[дж],[дз],[ґ],[г]

- глухі :[п],[т],[с],[ф],[ц],[к],[х]

- шиплячі : [ж],[ч],[ш]

Поділ за місцем творення :

Губні звуки [б], [п], [в], [м], [ф]

Задньоязикові звуки [г], [к], [х] завжди в українській мові будуть твердими, тому після літер, що вони позначають , ніколи не пишеться м’який знак. Пом’якшуються тільки перед звуком [і] : хімія , кігті , хід та в словах іншомовного походження типу : кюрі, кювет.

Середньоязикові звуки : [д’], [т’], [л’], [н’], [й], - завжди м’які.

Передньоязикові, які можуть бути твердими, або пом’якшеними:

[ д], [т], [з], [с], [д з], [ц], [р], [ж], [дж], [ч], [л], [н].

Матеріал можна подати у вигляді такої таблиці.

лекція 3. Правопис голосних. М’який знак. Апостроф

План:

1. Чергування голосних звуків ( загальна характеристика).

2. Чергування е з и в корені слів.

3. Правопис ненаголошених е та и в корені слова.

4. Ненаголошені е та и в префіксах і суфіксах слів.

5. Розрізнення е та и в закінченнях дієслів.

6. Е, и в складному майбутньому часі дієслова.

7. М`який знак, апостроф у словах слов’янського походження

8. М`який знак, апостроф у словах іншомовного походження.