Українська лексикографія.

Розділ мовознавства, об'єктом якого є різні види словників, принципи та методика їх укладання, називається лексикографією.

Слова вивчаються за їх походженням, за значенням, використанням у мові (правопис, переклад на іншу мову) тощо. У зв'язку з цим складаються і різні словники — зібрання слів мови, розміщених в алфавітному порядку. Є словники енциклопедичні і лінгвістичні. В енциклопедичних словниках пояснюються предмети, явища, різноманітні власні географічні назви, назви установ тощо.

У них вміщуються слова з усіх галузей сучасної науки, техніки, культури, з найважливіших надбань вселюдської цивілізації (наприклад: «Большая Советская Энциклопедия», «УРЕ» — «Україн­ська Радянська Енциклопедія») або лише з певної галузі науки: «Большая медицинская энциклопедия», «Энциклопедия педагогическая», «Краткий психологический словарь», «Словник наукової і технічної мови» тощо.

У лінгвістичних словниках пояснююється значення слів, подає­ться їх переклад з однієї мови на іншу, розкривається етимологія слів, походження слів тощо. Філологічні словники бувають багатомовними і одномовними. Найчастіше вони бувають двомовними (англо-український, польсько-український, чесько-український). У цих словниках перекладаються слова і даються типові приклади вживання їх у різних значеннях, часто наводяться цілі фразеологічні звороти, ідіоми, які не перекладаються дослівно.

Одномовні словники бувають різних типів: 1. Словники сучасної живої мови, куди входять всі загальнонародні слова; 2. Словники мови письменників; 3. Діалектні словники, або словники терито­ріальних діалектів, що містять слова, поширені на тій чи іншій те­риторії, місцевості; 4. Історичні словники, що систематизують старі слова, які вживалися в мові раніше; 5. Етимологічні словники, що з'ясовують походження слів, їх найдавніші корені, первинне значення; 6. Тлумачні словники, в яких пояснюється значення слів даної мови; 7. Термінологічні, або номенклатурні, словники, в яких систематизується і пояснюється термінологія з тієї чи іншої галузі науки (біологічної, фізичної, хімічної, астрономічної тощо). 8.Словники іншомовних слів пояснюють слова, засвоєні з інших мов, конкретно вказують, з якої мови слово прийшло, його походження і значення; 9. Орфографічні словники, в яких подаються лише довідки, як слово писати і наголошувати. Близькими до них за призначенням стоять орфоепічні словники, що вказують на особливості вимови слів та на місце наголосу в слові (словник наголосів). Є ще синонімічні словники, в яких подаються синонімічні ряди повнозначних слів даної мови, фразеологічні словники, частотні словники, зворотні словники тощо.

лекція 2. Фонетичні особливості української мови. Загальні правила правопису

План:

1. Загальна характеристика розділів мовознавства, місце фонетики в українському правописі.

2. Порівняльна характеристика української i російської фонетики та графіки.

3. Зв’язок орфоепічних норм літературної вимови з основними правилами правопису.

4. Орфографія. Принципи українського правопису.

5. Класифікація звуків української мови.

Фонетика.

Мовознавство, як наука про мову, має чотири основні розділи: фонетику, графіку, граматику й лексикологію. Традиційно вивчення будь-якої мови розпочинається з фонетики й графіки, яка через систему букв(алфавіт) передає у писемному мовленні особливості усної вимови.

Фонетикою (від гр. phonetikos - звуковий) називається розділ мовознавства, що досліджує звуковий склад мови, умови й способи творення звуків мови, їх властивості, класифікацію, місце й значення звукового складу в системі мови, закономірності найрізноманітніших фонетичних змін. Мовознавці поділяють фонетику на історичну та описову.

Історична фонетика вивчає звуковий склад протягом усього історичного періоду її розвитку.

Описова фонетика містить відомості про звуковий склад української літературної мови та про всі зміни, що відбуваються в ньому на сучасному етапі її розвитку.

Але, вивчаючи курс описової фонетики, використовуються відомості історичної фонетики, наприклад, до історичної фонетики належать чергування голосних о-е з і (Чернігів-Чернігова, сім-семи), о-е з нулем звука (бери-брати, день-дня), і-а (сідати - садити), о-а (схопити-хапати), е-і (плести-заплітати).

Фонетика тісно пов’язана з іншими розділами мовознавства, особливо з лексикою та граматикою, бо зміни у звучанні є наслідком змін у лексичному чи граматичному значенні слів (плюш-плющ; адрес-адреса-адресат; доповідь-доповіді-доповіддю). Вивчення фонетики має велике теоретичне й практичне значення, оскільки звуковий склад мови разом із словниковим складом і граматичною будовою входить до складу компонентів, що є основою мови. Мова взагалі не могла б існувати, не маючи матеріальної оболонки звуків, які передаються через алфавіт.

За основу алфавіту сучасної української мови було взято слов’янську, що мала назву кирилиці, бо була створена на основі староболгарської мови братами Кирилом та Мефодієм і мала 43 літери . Старослов’янська мова була першою літературною мовою усіх слов’ян.

Назва алфавіт походить від назв перших літер альфа й віта у грецькому письмі; азбука від назв давньоруських літер А3 і БУКИ; абетка від назв перших літер А і БЕ. Сучасний алфавіт складається із 33 літер. В 1990 році третім виданням Українського правопису повернуто в український алфавіт літеру ґ[ге], яка була вилучена з алфавіту в 1933 році. Вона передає на письмі задньоязиковий зімкнений (проривний) приголосний звук [ґ], що зустрічається у власне українських і давнозапозичених словах на зразок: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґатунок, ґрати, ґрунт, у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь.

Звуки [г] і [ґ] легко розрізняються на слух [г] – гортанний, глухий, а звук [ґ] - задньоязиковий проривний, дзвінкий.

В 1993 році у Львові вийшов словник-довідник вживання літери г, який ґрунтується на такому принципі: у словах іншомовного походження генетичний звук [g] передається через український г, а генетичний [h] через український ґ. Наприклад: Ґамбург (бо нім. Hamburg), ґерцог (бо нім. herzog ). За даним словником звук [g] і відповідну літеру г вживаємо у таких словах як: агресія, агентура, контингент, лозунг та ін.

Отже, для української мови, де письмо є звуковим, знання фонетики має особливе значення, бо у багатьох випадках від нього залежить написання слів. Як правило, більшість помилок у студентів, для яких рідною мовою є російська, з’являється саме на фонетичному і графічному рівнях, тому основні особливості української фонетики та графіки слід розглядати у тісному зв’язку з російською фонетикою та графікою (табл. №1).

Таблиця №1.

Графіка (алфавіт).

(Порівняльна характеристика з російською мовою).