Лекція 11. Розділові знаки у складному реченні

План:

1. Загальна характеристика складних речень.

2. Складносурядні речення.

3. Складнопідрядні речення.

4. Складне безсполучникове речення.

5. Пряма мова, розділові знаки.

6. Передача прямої мови непрямою.

Загальна характеристика складних речень.

Складне речення має два або більше синтаксичних ( підметово – присудкових) центрів. Вони поділяються на складносурядні, складнопідрядні, складні безсполучникові та складні конструкції.

1. Складносурядні речення – речення, що відносно рівноправні й поєднуються між собою сполучниками сурядності: і, та, а, але, проте, зате, однак, все ж, або, чи (або), чи… чи, то…то: На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло (М. Рильський). Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка).

2. У складнопідрядному реченні одна частина головна, від якої ставиться питання, а друга – підрядна, яка відповідає на поставлене питання. Підрядна частина приєднується сполучниками підрядності (що, як, бо, щоб, незважаючи на те що, в зв’язку з тим, завдяки тому що, для того щоб) та сполучниковими словами, які є водночас і членами речення (хто, що, який, наскільки, де, куди, відколи, щойно, навіщо): Той, хто занепав духом, уже не страждає (Д. Павличко). Споглядаю, як ліс проростає осінньою синню (В. Коротич). В той час як надворі все вигоряло, барометр уже третій день показував у контролі дощ (О. Гончар).

3. У складному безсполучниковому реченні частини, що мають свої синтаксичні центри, поєднуються між собою без сполучників (інтонаційно): Настане літо: жовтий цвіт укриє липу до вершини (Я.Щоголів). І чую: пульсують соки і тіло моє з землі (В. Симоненко).

4. У складній конструкції частини поєднані впереміш сурядним, підрядним і безсполучниковим зв’язком: Вітер промчав, улігся, і надріччя взялося сивиною: підіймався туман (Г. Тютюнник). Орел ширяв над моєю головою, і я уявляв, як він придивляється до мене злими очима (Г. Іванчук).

Розділові знаки в складносурядному і складнопідрядному реченнях.

1. Між частинами складносурядного і складнопідрядного речення завжди ставлять коми: Не хочу я, щоб знов пекла мене війна в журбі (Г. Тютюнник).

2. Але не ставиться кома між двома частинами складного речення, з’єднаними одиничним сполучником і, (й), та(= і), або, чи(=або), якщо обидві частини мають спільні слова чи спільну частину.

Вдалині хиталися дерева і синів задуманий прибій (В. Сосюра).

3.Не ставиться кома між двома частинами складносурядного речення, з’єднаними однорідним сполучником і(й), та(=і), або, чи(=або), якщо речення питальне, спонукальне або окличне: Таке розкішне над нами небо і такі ми до безмежності молоді (В. Шевчук). Чого світання так ясніє в полі і ген сріблиться пісенька дзвінка? (М. Стельмах).

4. Не ставиться кома у складному реченні зі сполучниками і(й), та (і), якщо є спільне повнозначне слово або спільне головне чи підрядне речення:На хвилину раптом схили голосили і спинилися тіні (Смілянський).

5. Якщо в складному реченні збігаються підряд два сполучники, то кома між ними ставиться тільки тоді, коли частину, яка починається другим сполучником, можна опустити без шкоди для будови всього речення: Мама каже, що коли уві сні літається, значить, росте він, росте! (М. Стельмах). Соломія міркувала, що, коли брати у ліву руку, плавні мусять швидко скінчитись, бо в той бік вони простяглись недалеко (М. Коцюбинський).

6. Іноді, коли друга частина вимовляється з різким підсиленням тону (виражає висновок, наслідок), між частинами складносурядного і складнопідрядного речення ставлять тире: Минулася буря – і сонце засяяло (М. Рильський). Хто волю хоче вбить – загине (Д. Павличко.)

7. Між ускладненими або далекими за змістом частинами може ставитися крапка з комою: Я люблю їхати на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями; коли обважнілі колоски черкаються об голову, об вуха; коли ниви поцяцьковані синіми волошками та червоними маківками

( Н.–Лев.).

Розділові знаки в складному безсполучниковому реченні.

У складному безсполучниковому реченні вживання коми, крапки з комою, двокрапки чи тире залежить від характеру смислових зв’язків між його частинами.

1. Між відносно рівноправними частинами ставиться кома, якщо ж ці частини значно поширені або далекі за змістом, то можна поставити й крапку з комою: Хмари пливли низько над землею, можна було сподіватися дощу (О. Десняк). Навкруги тиша; скрізь ясно; з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише (Марко Вовчок).

2. Двокрапка ставиться, якщо друга частина:

а) Виражає причину того, про що говориться в першій ( до неї можна поставити питання чому? а перед нею вжити сполучник бо): Оксані – радість: (чому? – бо) мати одрізала з полотна хустку, а порошком пофарбувала в червоний колір (А. Головко).

б) Доповнює або розкриває зміст першої частини ( до неї можна поставити питання а що? а який? а як? і що бачив?): Мені здається: (що?) твої очі в мою душу світять з вишини (В. Сосюра).

3. Тире ставиться:

а) Якщо перша частина вказує на час або умову того, про що говориться в другій (перед нею можна поставити сполучник ЯКЩО, КОЛИ): ( Коли ) Махнула осінь в ліси – вони зацвіли пурпуровими, сірими та жовтими фарбами (І. Франко).

б) Якщо друга частина виражає наслідок або висновок з того, про що говориться в першій (до неї можна поставити питання ЯКИЙ НАСЛІДОК? ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ?): Танцюють зорі – (і що це означає?) на мороз чималий показують (М. Рильський).

в) Якщо зміст обох частин зіставляється або протиставляється (між ними можна поставити сполучник НАЧЕ, А): Гляне – (наче) холодною водою обіллє (Марко Вовчок).

Треба мати на увазі, що письменники розділові знаки між частинами складного безсполучникового речення часом ставлять не за правилами, а відповідно до інтонації.

Пряма мова, розділові знаки.

Чужа мова, передана дослівно від імені того, кому вона належить, називається прямою мовою.

Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена, називаються словами автора.

1. Пряма мова береться з обох боків у лапки. Причому в лапки беруться також знак питання, знак оклику й три крапки. Крапка й кома виносяться за лапки: “Мамо, - питаю, - то льони цвітуть?” А мати сміються:“То, - кажуть, - Дніпро.” – А чого він такий синій?”– “Від неба”, - кажуть

(О. Гончар).

2. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а якщо в середині або після неї, то виділяються комою й тире і пишуться з малої букви: Його непокоїло, коли діти на питання: “Яким ти хочеш вирости?” – відповідали: “Сміливим, хоробрим, дужим,» - але майже ніхто не говорив: “Чесним і добрим.” (І. Цюпа).

3. Якщо слова автора розкривають пряму мову на межі двох речень, то після слів автора замість коми ставиться крапка: “Так, бачу, ти усім тут добре надоїв, - Кіт Вовкові сказав. – Чого ж ти, братику, сюди і забігав?” (Л.Глібов).

4. Коли пряму мову передають у формі діалогу, тоді кожну репліку починають з нового рядка, перед нею ставлять тире і не вживають лапок. Інші розділові знаки ставлять, як при прямій мові:

- Ти звідки?

- З дому. З Підлісного.

- Маєш якусь справу?

• Та думала тут декого зустріти (В. Козаченко).

5.Коли одна частина слів автора відноситься до першої частини прямої мови (що стоїть до розриву), а друга – до другої, то після слів автора ставиться двокрапка й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери: "Ходім, - сказав він і спитав: - Чого ж ти мовчиш?

6. Коли кілька реплік прямої мови йдуть у рядок, без вказівки, кому вони належать, то кожна з них береться в лапки, а між репліками ставиться тире: "А в тебе земля ще де є?" – "Ні, немає" – "А хата є?" – "Є" (П.Мирний).

Передача прямої мови непрямою.

1. Коли чужу мову передають від себе, тобто непрямою мовою, то слова автора роблять головним реченням, а пряму мову – підрядним реченням: “Мої друзі – вбогі бідолахи,” – говорить Кармель (Марко Вовчок). – Кармель говорить, що його друзі – вбогі бідолахи.

Після непрямого запитання знак питання не ставиться: Підвівши голову, боєць запитав: “Де санпункт?” (О. Гончар). – Підвівши голову, боєць запитав, де санпункт.

2. Іноді, - але це допустимо тільки в художній літературі, - елементи непрямої мови можуть вкраплюватися в непряму: Льотчик Сіробаба запевняє, що в той гарнізон, куди переведено Петра, потрапляє не кожен, сірих та мурих туди не беруть, і що “Петра ти, може, Таню, ще побачиш у голубому скафандрі…” (О. Гончар).