1. Безумовно, буде дощ.. 2. Здається, буде дощ,. 3.На жаль, буде дощ.

4. Майте на увазі, буде дощ. 5. Отже , буде дощ. 6. Кажуть, буде дощ.

Відокремлені уточнюючі члени речення.

1. Відокремлений уточнюючий член речення конкретизує зміст однойменного попереднього члена, звужуючи або обмежуючи його значення. Уточнюючі члени речення відповідають на питання а де саме? а який саме? а коли саме? (внизу, біля підніжжя гори; вчора, о першій годині; темний, аж чорний). Наприклад:Коло самого дому, під вікнами, росли кущі жовтої акації

(Н.-Левицький). Там, за річкою, сплелися парубочі дзвінкі, розгорнисті, гарячі голоси (М.Рильський). Згори, з міста, текли до води запахи вечірніх лип

(Ю.Яновський). Данилко радо, з підскоком, біг до сусідів (П. Панч). Над оболонню висять низько білі, аж прозорі, хмари (Н.-Левицький). Під синім склепінням високого неба розкинувся широкий, аж до самого обрію, степ.

2. Іноді виділення тих чи інших членів речення як уточнюючих залежить від того, який зміст вкладає автор у своє висловлювання. Наприклад: Десь далеко, за темною смугою лісу, обізвався грім. (С.Васильченко). Десь далеко за річкою щось блиснуло (М. Коцюбинський). Під липою, над самим джерелом, стояв чотиригранний камінь ( І.Франко). Понад Россю над самим берегом росли довгими рядками верби та лози (Н.-Левицький).

3. Відокремлені уточнюючі члени речення можуть вводитись в речення і за допомогою слів тобто, цебто, чи, а саме, наприклад, зокрема, у тому числі, особливо, навіть, хіба що, причому, мабуть. Такі слова від уточнюючих членів речення комою не відділяються: Щастя художника, зокрема письменника, невіддільне від щастя його народу (П. Воронько). Більшість, особливо молодь, вбачала в поїздцi до Моринців веселу розвагу (I.Вiльде).

Відокремлення додатків.

Відокремлюються додатки, які розпочинаються словами: крім, окрім, опріч, за винятком, зокрема, особливо, наприклад, на відміну від:

Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки (М. Стельмах).

Всі, за винятком Бойчука, здивовано дивилися на шкіпера. (М.Трублаїні).

Відокремлення обставин.

1. Вiдокремлюються з обох бокiв комами обставини, вираженi дієприслівниковими зворотами. Наприклад: Степ, струснувши з себе росу та зігнавши непривітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором ( Панас Мирний). Хлопчики сиділи на крутому березі, звісивши ноги, і, стежачи за вудочками, вели тиху розмову (Ю. Яновський). На кладці, обнявшись, стояли дві дівчини і, забувши про все на світі, виводили стару сумовиту пісню (М.Стельмах).

2. Не відокремлюються, як правило, одиничні дієприслівники, якщо вони вказують на спосіб дії (як?, яким способом?), бо вони виражають основну дію в реченні: Я йшов не поспішаючи (Л. Первомайський). Остап стояв вагаючись (М. Коцюбинський).

Обов’язково відокремлюються обставини з прийменниками: незважаючи на, починаючи з, кінчаючи (бо вони подібні до дієприслівників). Незважаючи на погану погоду, біля освітленого під’їзду театру панувало пожвавлення. (В.Собко).

3. За бажанням автора можуть відокремлюватися обставини, що починаються словами всупереч, наперекір, попри, згідно з, у зв’язку з, внаслідок, на відміну від, особливо.

Відокремлені і невідокремлені означення.

1. Не відокремлюються означення, якщо вони стоять безпосередньо перед означуваним іменником (або після означуваного іменника) і не мають обставинного відтінку (безмежний степ; залитий сонцем степ; залитий сонцем безмежний степ): Омиті росами квіти розтулюють повіки (В.Сосюра). І сп’янілий до нестями вечір квітами пропах, солов’їними піснями заливається в кущах (В.Сосюра). Теплом дихала настояна на травах та квітах земля

(Ю. Збанацький).

2. Від означення слід відрізняти виражений дієприкметником або прикметником присудок, який ніколи не відокремлюється. Наприклад: А навкруги вся ніч переповнена розміреним шумом хлібів (Гончар). Рідна земля найкраща у світі.

3. Відокремлюються означення, якщо вони стосуються особового займенника Я, ТИ, ВІН, ВОНА та ін. Іноді займенник може бути пропущений. Наприклад: Він стояв на кормі з веслом, суворий і красивий, і дивився вперед поверх нас (Довженко). Розтривожений, він до самого ранку не склепив очей (Панч). Невідомий нікому, сідаю на лавку, слухаю і дивлюся (Стельмах). Малий, сиджу біля вікна і всього боюсь (Гуцало).

4. Відокремлюються поширені узгоджені означення ( дієприкметникові та прикметникові звороти), якщо вони стоять після означуваного слова: Лірична пісня – це душа народу, це безмежне поле, засіяне зернами історії і заквітчане людським надіями (Стельмах).

Відокремлення прикладок.

1. Прикладки відокремлюються в тих самих випадках, що й означення, з тою лише різницею, що частіше виділяються тире. Наприклад: Якби помножити любов усіх людей, ту, що була, що є й що буде – то буде ніч, моя ж любов – як день (В. Сосюра). Щастя, воно, як ластівка, живе не під кожним дахом (Талалай).

2. Прикладка із словом ЯК відокремлюється лише тоді, коли вона має відтінок причини. В інших випадках вона не відокремлюється. Наприклад: Як визволителів своїх нас зустрічали на кордоні (Підсуха). У горах Брянський, як командир, зустрівся з новими труднощами (О.Гончар). Не треба забувати заслуг Рильського як перекладача.

Вставні слова і речення.

Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки, не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. У реченні вставні слова і речення:

1. Виражають упевненість або невпевненість у тому, про що повідомляється: безумовно, само собою зрозуміло, звісно, мабуть, очевидно, здається, ймовірно, бува, можна сказати, треба гадати, припустімо та ін.

2. Вказують на джерело повідомлення: кажуть, за висловом, за вченням, на думку, по-моєму, по-вашому, пам’ятаю, бачу ….

3. Виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на жаль, на сором, як на зло, як на лихо, як на гріх та ін.

4. Привертають, активізують увагу співрозмовника: знаєте, бач, погодьтесь, пробачте.

5. Вказують на порядок думок, зв’язок між ними, спосіб висловлення їх:

по-перше, по-друге, нарешті, до речі, а отже, так би мовити, коротше кажучи.

Увага! Не бувають вставними слова НАВІТЬ, МАЙЖЕ, АДЖЕ, ВСЕ-ТАКИ, ВСЕ Ж ТАКИ, (НЕ)НАЧЕ, (НЕ)НАЧЕБТО, НЕМОВ, (НЕ)МОВБИ, НІБИ, НІБИТО, ПРИНАЙМНІ, ПРИБЛИЗНО.

Лише вставними бувають слова МАБУТЬ, ПО-ПЕРШЕ, ПО-ДРУГЕ, ЩОПРАВДА, КРІМ ТОГО, А ВТІМ, ОТЖЕ, ОДНАК, ОДНАЧЕ, ПРОТЕ.

Вставні слова і речення не є членами речення, тобто вони не відповідають на питання в реченні.

Щоб упевнитись, що дане слово справді вставне, перевіряємо його питанням (спочатку знайшовши підмет і присудок). Якщо слово в реченні відповідає на питання – то воно не вставне і виділяти його комами не можна, якщо ж не відповідає – то воно вставне і його виділяємо комами.

Питання до слів ставимо такі: як? – справді, взагалі, таким чином, навпаки, очевидно, безперечно; коли? – нарешті, зрештою; як часто? - звичайно; з якою метою? – на щастя. Наприклад: Поки живий, я хочу (як?) справді жити. Справді, добре сміється той, хто сміється останній (Стельмах). Видно шляхи полтавські і славну Полтаву (Котляревський). Мабуть, було вже пізно, бо ніде по хатах не світилося (Панас Мирний). Поїдемо, мабуть, човном, коли море буде таке тихе, як нині (М.Коцюбинський). Зрозуміло, це потрібно зробити неодмінно. На підвіконні, звичайно, стояли квіти.

Без вагань виділяємо вставні слова, що мають форму дієприслівникового звороту (правду кажучи, між нами кажучи, власне кажучи) або біля яких можна поставити слово кажучи (певно, по-вашому, до речі, між іншим, власне, одним словом).

Якщо в простому реченні, крім синтаксичного ( підметово-присудкового) центра, є ще присудок ( здається, кажуть, уявіть, треба гадати), або підмет і присудок ( я знаю, я певен, ясна річ), то таке речення зі своїм центром слід без вагань виділяти. Наприклад: По вулиці йду і, здається, вперше розплющив я очі на світ (О.Підсуха). Здається вічністю буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила (Л. Дмитерко). Здавалося, загримів десь на небі грім

(Л. Васильченко). Біліло небо, білястим здавалося тонке вібруюче повітря (О. Гончар).

Вставлені слова і речення

Комою виділяються вставлені слова і речення.

Вставлені слова і речення вносять у речення додаткову інформацію. А залежно від того, як вставлені слова і речення вимовляються, їх виділяють з обох боків комами, тире або дужками. Їхня ж інтонація залежить від змісту й волі автора.

1. Якщо вставлене речення вимовляється майже таким самим тоном, як і основне, то воно виділяється з обох боків комами: Звали нашого діда, як я вже потім довідався, Семеном (М.Стельмах).

2. Якщо вставлені слова чи речення вимовляються підвищеним тоном, то вони виділяються з обох боків тире: Годинник бив – що з ним? – зовсім не ту годину (І. Жиленко). В щирім серці, чесних грудях – вірю, знаю! – квіти є (В.Симоненко).

3. Коли вставлені слова чи речення вимовляються пониженим тоном, тоді вони виділяються дужками, або іноді комами з тире: Відцвів воронець, облетіли на вітрах маки польові ( рано вони зацвітають і швидко гаснуть), зате літо смагляве вже виглядає із-за бугра (О. Гончар). Зі скреготом і брязкотом у двір, -якщо те, що залишилося, можна назвати двором, - в’їжджають два бульдозери (О. Довженко). З-за погрібника пахне м’ятою (росло її там густої та холодної багато), а від хати несло духом матіоли (Є. Гуцало).

Порівняльні звороти.

Порівняльні звороти вводяться в речення за допомогою слів ЯК, МОВ, НЕМОВ, НЕМОВБИ, НАЧЕ, НЕНАЧЕ, НЕНАЧЕБТО, НІБИ, НІБИТО, НІЖ і под. Вони можуть виділятися з обох боків комами і можуть не виділятися.

Порівняльний зворот виділяється, якщо його можна перетворити на підрядне речення із своїм синтаксичним центром, підставивши пропущені члени: Час тече, немов пісок (тече) з долоні (П. Воронько). Життя зриває дні мої, неначе вітер (зриває) листя (В. Сосюра). Червоніли хмари, наче (вони були) обсипані рожами. (І. Нечуй – Левицький.)

Виділяються звороти як завжди, як звичайно, як і раніше, як правило, як виняток, як ( мов ) навмисне, як ( наче ) один: Прокіп підходив спокійний і діловитий, як завжди (М. Коцюбинський). Всі, як один, повертали голови до дверей (М. Коцюбинський).

Прикладка із словом ЯК відокремлюється лише тоді, коли вона має відтінок причини.

(Чому?) Як справжній лірик (через те, що він був справжній лірик), Сосюра надзвичайно різноманітний у своїх переживаннях (Д. Білоус).

Кривинський, (чому?) як посередник (бо він був посередник), вийшов наперед громади (Панас Мирний).

АЛЕ:

Та й чоловік мій як з клоччя батіг (присудок), сказати правду (І. Нечуй – Левицький).

Молоді дитячі голоси як дзвіночки (присудок) (М. Коцюбинський).

Свіжий перший сніг укрив гори й долини ніби тонким дорогим полотном (додаток). (І. Нечуй – Левицький).

Марко наче води в рот набрав (присудок): не звертався, не обзивався ні до кого (Панас Мирний).

Не виділяються звороти з ЯК, МОВ, НАЧЕ, НІБИ і под. у таких висловах: холодний мов лід, білий як сніг, блідий наче стіна, почервонів як рак, упав як підкошений, зробив як слід, роби як хочеш, дивиться як теля на нові ворота (фразеологізми): Дощ ось-ось лине з неба, а вони недалеченько, десь біля річки, змокнуть як хлющі (Ю. Збанацький). Запахло сіркою, горілим, і дощ линув як із відра (Панас Мирний). Як муха в окропі вертиться цілий день (Панас Мирний).

Звертання, розділові знаки при звертанні.

Звертання – це слово або словосполучення в реченні, що називає особу, іноді – предмет, до якого звернена мова. Звертання може виражатися одним словом (непоширене) і групою слів (поширене).

У вимові перед звертанням паузи немає, є пауза тільки після нього, але на письмі звертання обов’язково виділяється з обох боків комами: Світи нам, день, безсмертними огнями, шуміть, сади, роди зерно, земля! (В. Сосюра).

На початку речення, залежно від інтонації, звертання може виділятися і знаком оклику – тоді наступне слово пишеться з великої букви: Вітчизно! Горді ми тобою, трудом і подвигом твоїм (М. Рильський).

До звертання в реченні не можна поставити питання, але граматично (рід, число) воно може пов’язуватися з присудком. Тому, щоб не сплутати його з членами речення, треба мати на увазі ще й таке.

1. Іменник у кличній формі (разом із залежними словами) виступає в реченні лише звертанням: Благословенний будь, мій рідний краю! (Д. Павличко)

2. Звертання не замінюється займенниками він, вона, воно, вони. При ньому можна поставити або стоять займенники другої особи ти, ви, твій, ваш у будь-якому відмінку. (Ці займенники до групи звертання не входять): Україно моя, мені в світі нічого не треба, тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти (А .Малишко).

3. У групі звертання можуть бути однорідні члени, відокремлені означення тощо. Тоді всередині такого поширеного звертання ставляться розділові знаки відповідно до загальних правил: Оставайтеся здорові, мої високії тополі, хрещатий барвіночку!(Т. Шевченко)

4. Вигуки від звертання відділяються комами. Якщо слова ти, ви підсилюють вигук, то вони теж відділяються разом з вигуком. Не відділяються лише слова о, ой, якщо вони вжиті як підсилювальні частки: Ох, пісне, чому, як той птах, не летиш? (М. Рильський).