За походженням первинних прислівників небагато й пишуться вони разом: тут, там, завжди, де, коли, скрізь.

Але більшість прислівників походять від слів інших повнозначних частин мови й тому за правописом їх можна поділити на три групи.

1. Прислівники, які пишуться разом:

а) Прикметникові із суфіксами -о, -е; вони зберігають правопис прикметників і мають ступені порівняння (якщо утворені від якісних прикметників): низько - нижче, найнижче; багато- більше, найбільше.

б) Прийменникові, які утворилися шляхом злиття прийменників із самостійними частинами мови. Прийменники в таких словах стали префіксами і пишуться разом: вдень, напам’ять, внизу, спідлоба, вдосвіта, зблизька, замолоду, насухо, згарячу, дочиста, втричі, наодинці, натроє, вперше, внічну, потім, передусім, подекуди, відтоді, повсюди, післязавтра.

в) Прислівники, утворені за допомогою часток аби-, де-, сь-, ні-, ані-, що-:

десь, абищо, ніколи.

2. Прислівники, які пишуться через дефіс, утворені:

а) Від прикметників і прийменника по- (на –ому, -ськи): по –доброму, по – новому, по – батьківськи, по-вовчи.

б) Від порядкових числівників: по – перше, по – друге, по-третє.

в) Від синонімічних або антономічних пар двох прислівників: давним – давно, повік – віків, далеко – далеко, більш – менш, вряди-годи.

г) За допомогою часток будь-, небудь-, казна-, хтозна-: будь – коли, хтозна – як, казна-де, так-то (неозначені складні прислівники).

Через два дефіси пишуться прислівники: віч-на-віч, пліч-о-пліч, всього-на-всього, як-не-як; але з кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен.

Окремо пишуться прислівникові словосполуки, що складаються:

а) З прийменника та іменника, але в яких іменник завжди зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним іменником можливе означення до цього іменника (прикметник, займенник, числівник): без кінця, без сумніву, без угаву, без упину, в затишку, в міру, в нагороду, в ногу, в цілості, до біса, до вподоби, до побачення, до пуття, до речі, до світла, з-за кордону, на весну (але навесні), по правді, по сусідству, по суті, уві сні, у стократ.

б) З двох іменників (зрідка - числівників) та одного або двох прийменників: день у день, з боку на бік, раз у раз, рік у рік, час від часу (при чому ці частини мови стоять у різних відмінках).

в) З узгоджуваного прийменника (числівника, займенника) й подальшого іменника (ці словосполуки в реченні виконують функції прислівника): другого дня, таким чином, тим разом, тим часом.

г) Сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього роду): в основному, в цілому.

д) Сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо.

Правопис часток.

1. Частки пишуться окремо, разом і через дефіс:

а) Частки би (б), же (ж), то (вказівна), ось, он звичайно пишуться окремо від інших слів: сказав би, зроби ж, авже ж, як же бути, що то за, ось як, ось коли, он куди, он який..

Разом вони пишуться лише в складі сполучників та інших часток: авжеж, атож, аякже, таж, мовби, немовби, немовбито, неначебто.

Частки ось і он пишуться разом лише в словах осьде й онде. Але залежно від вимови їх можна писати й окремо: ось де, он де.

б) Разом пишуться частки аби-, де-, -сь, ані-, ні-, чим-, чи-, як-, що- : абихто, хтось, ніхто, аніхто, аніскільки, чимало, чимдалі, чимшвидше, якраз, якнайшвидше, щодня, щороку.

Але частку що, коли вона стоїть після слова, до якого відноситься, пишемо окремо: тільки що, поки що, ледве що, дарма що.

в) Через дефіс пишуться частки казна-, хтозна-, будь-, -небудь; підсилювальні частки -бо, -но, -то, -от, -таки: казна-який, хтозна–де, будь–де, де-небудь; скажи-бо, слухай-но, якби–то, отакий-то, як-от, вивчив-таки.

Але частку таки, коли вона стоїть перед словам, яке підсилює, пишемо окремо: таки вивчив, таки домігся свого.

Через дефіс пишеться іншомовна частка екс- у значенні “колишній”: екс-чемпіон, екс–президент, екс–директор.

г) Але частки, названі в пп. б) і в), пишуться окремо, якщо між ними й словами, яких вони стосуються, стоїть інше слово: абихто – аби до кого; ніщо – ні про що; щогодини – що дві години; щодень – що не день, що другий день; щодо – що ж до; казна–хто – казна з ким; будь–який – будь на якому; хтозна–хто – хтозна й хто; іди–бо – іди ж бо; який-то – який ж то; все-таки – все ж таки.

Правопис частки не з іменними частинами мови та прислівником:

а) Слід розрізняти заперечну частку не, яка завжди пишеться окремо, і префікс не-, який завжди пишеться разом.

Разом не пишеться тоді, коли слово без не не вживається: невдаха, нездара, негода, неук; невблаганний, невпинний, нещадний, невдовзі, невтямки, неподалік, нещодавно, нехотя.

б) Завжди окремо не пишеться з числівниками, займенниками і прийменниками: не два, не десять, не перший, не четвертий, не ми, не наш, не будь-який (але виняток: неабиякий і не абиякий), не до речі, не з руки.

Окремо пишеться заперечна частка не, що щось заперечує , відкидає, перекреслює (не робота, не прийшов, не забуду, не ти), а префікс не- творить нові слова, часто з протилежним значенням (неробство, незабутній, незабаром).

в) З іменниками не пишеться разом і окремо. Це залежить від змісту речення.

Якщо йдеться про нове поняття, то не пишеться разом: небезпека (загроза); небилиця(вигадка); недруг (ворог); недовіра (підозра); неволя(рабство) недоля (лихо); неправда (брехня); неприязнь (ворожість); неслава (поговір); неспокій (тривога, рух).

Якщо ж заперечується, відкидається щось, то не пишемо окремо: не друг (а товариш, співробітник, просто знайомий,випадкова людина, ворог); не приязнь (а любов, байдужість, ворожість); не правда (а жарт, вигадка, брехня), не слава (а вдячність людей, почуття обов’язку, заробіток, гроші, ганьба і т.д.).

г) З прикметниками й прислівниками не найчастіше пишеться разом: невибагливий (скромний у вимогах), невмілий (безпорадний), недобрий (злий), нелегкий (важкий), недалеко (близько), недоброзичливо (вороже), нерішуче (вагаючись), несумлінно (абияк).

Окремо не пишеться тоді, коли в реченні щось заперечується: робота не важка; дорога не далека; надворі нітрохи не холодно; нам ніщо не страшне.

Але в цих самих висловах (якщо в них немає заперечних слів) не можна писати й разом: робота неважка; дорога недалека; надворі нехолодно.У такому разі речення стає стверджувальним.

Завжди окремо пишеться не, коли є протиставлення: робота не важка, а легка; дорога не далека, але й не близька; надворі не холодно, а так собі.

3. Правопис частки не з дієсловом:

а) З усіма формами дієслова (крім дієприкметника) не звичайно пишеться окремо: не написати, не написав, не пишу, не писатиму,не пишучи, не написавши, не написано.

б) Але разом не пишеться:

• у дієсловах неволити, нездужатися, незчутися, ненавидіти, непокоїти, непритомніти, нетерпеливитися, нетямитися, нехтувати, які без не не вживаються;

• у дієсловах нездужати (в значенні хворіти), непокоїтися (турбуватися), неславити (ганьбити);проте ці дієслова не слід сплутувати з дієсловами не здужати (не могти, не подолати), не покоїтися (не лежати, не спочивати), не славити (не прославляти), з якими не пишеться окремо.

в) Разом не пишеться в префіксі недо- , який вказує на неповноту, половинчатість дії: недобачати (погано бачити), недочути (погано почути), недолюблювати (відчувати неприязнь). Від цих слів треба відрізняти дієслова з префіксом до-, перед якими вжито заперечну частку не: не добачити (не помітити), не дослухатися (не прислуховуватися), не дотягнутися (не дістати).

г) З дієприкметником не може писатися і окремо, і разом:

- якщо при дієприкметнику є слово, яке пояснює його,то не обов’язково писати окремо: не знаний (де?) тут; не бачений (доки?) ще; не чуваний (коли?) ніколи; не полоханий (ким?) ніким; не задоволений (як?) зовсім;

- якщо при дієприкметнику немає пояснюючого слова, то не можна писати і разом, і окремо, як із прикметником: поле незасіяне і поле не засіяне; шлях нелегкий і шлях не легкий.

д) Слід розрізняти заперечне слово немає (рос. нет - його можна замінити формою нема), у якому не пишеться разом, і дієслово не має (рос. не имеет - він не має), з яким частка не пишеться окремо.

Правопис сполучників.

1. Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже, аніж, зате, мовби, начеб, начебто, немовбито, неначебто, отож, проте, себто, цебто, якби, якщо, абощо, тощо.

Але сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не піддаються.

Наприклад: Хоч не застав Івана вдома, зате пройшовся; але За те оповідання його похвалили. Якби тут був мій товариш! але Як би краще виконати завдання!

Правопис прийменників.

Разом пишуться:

а) Cкладні прийменники, утворені сполученням одного або двох (іноді – трьох) прийменників із будь – якою частиною мови: внаслідок (унаслідок), вподовж (уподовж), навколо, напередодні, наприкінці, щодо.

б) Складні прийменники, утворені з двох простих прийменників: задля, заради, навпроти, поза, поміж, понад, посеред.

Через дефіс пишуться складні прийменники з початковими з-, із-: з -за (із - за), з – перед, з – під (із – під), з – поза, з – поміж, з – понад, з – попід, з – посеред, з – проміж.

Окремо пишуться прийменникові сполуки, у (в) разі, під час, під кінець, що ж до; утворені від повнозначних слів: у зв’язку з, в результаті (але внаслідок), в силу, в напрямі до.

Правопис вигуків.

Вигуки, що передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: ай-ай-ай, а-а-а, ну-ну, о-го-го, агов-гов-гов, ха-ха-ха, киць-киць, ш-ш-ш, ку-ку, му-у-у, ня-а-ав, ф’ю-у-у.

Але вигуки леле, лелечко, пробі, цитьте, овва, цабе, агов, агуш, кукуріку, кудкудак, тарах і под., які не передають повторюваних звуків, пишуться разом.

У вигуках будь ласка, до побачення, на добраніч, отим то й ба, от тобі й на, оце так і под. усі складові частини пишуться окремо, а у вигуках їй-богу, їй-бо, їй-право – через дефіс.

лекція 10. Синтаксис. Розділові знаки в простому реченні

План:

1. Поняття про просте речення. Підметово-присудкові центри. Тире між підметом і присудком.

2. Розділові знаки між однорідними членами речення.

3. Відокремлені уточнюючі члени речення.

4. Відокремлення додатків.

5. Відокремлення обставин.

6. Відокремлені й невідокремлені означення.

7. Відокремлення прикладок.

8. Вставні слова й речення

9. Вставлені слова й речення.

10. Порівняльні звороти.

11. Звертання. Розділові знаки при звертанні.

Поняття про просте речення. Підметово-присудкові центри.

Тире між підметом і присудком.

Речення бувають прості і складні, а прості – односкладні і двоскладні, непоширені і поширені, повні й неповні, неускладнені й ускладнені.

1. За кількістю синтаксичних (підметово-присудкових) центрів речення поділяються на прості і складні.

Просте речення має один синтаксичний центр: Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (В. Симоненко)

Складне речення має два або більше синтаксичних центри: Пахне хлібом земля, що дала мені сонце і крила (Д. Павличко)

2. За способом вираження синтаксичного центра прості речення поділяються на односкладні й двоскладні.

В односкладному реченні є лише один головний член(підмет або присудок): Надворі смеркало і сутеніло (І. Нечуй-Левицький)

У двоскладному реченні є два головних члени(підмет і присудок) або один із них пропущено: Проїхали козаки. Зникли за обрієм (Н.Рибак) – у другому речені пропущено підмет козаки.

3. За наявністю другорядних членів прості речення поділяються на поширені й непоширені.

Непоширене речення складається тільки з синтаксичного центра, другорядних членів у ньому немає: Гаї шумлять (П. Тичина)

Поширене речення, крім ситаксичного центра, має один або більше другорядних членів: Що любиш ти найбільшою любов’ю? – Сонце, небо, далі і тополі.(В. Сосюра) – обидва речення поширені(тільке друге неповне – у ньому пропущено підмет і присудок: я люблю).

4. За наявністю потрібних для висловлення думки членів прості речення поділяються на повні і неповні.

У повному реченні є всі потрібні члени речення; у неповному – бракує одного або більше потрібних членів речення, які встановлюються з контексту або ситуації.

Наприклад, в уривку: Та пісня має у собі щось отруйне. Будить жалобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути (М.Коцюбинський) – перше речення повне, воно зрозуміле й без наступного. Але друге без першого незрозуміле – у ньому пропущено підмет з означенням: та пісня. Третє речення складається з двох простих, і вони теж незрозумілі без першого – у кожному з них бракує додатка з означенням: ту пісню(або її). Отже, останні три прості речення (Будить жалобу.Чим більше слухаєш … тим більше хочеться чути) неповні.

5. За наявністю однорідних членів, відокремлених членів і внесень прості речення поділяються на неускладнені і ускладнені.

У неускладненому реченні немає однорідних членів, відокремлених членів і внесень (звертань, вставних і вставлених слів та речень, слів-речень): На високому Пагорбі Слави верби тужливо шумлять. Під веселкою у голубині голуби летять (В. Лучук)

В ускладненому реченні бувають однорідні члени, відокремлені члени і внесення: Напевне, це й справді не жінка, а саме літо йде собі за городами, лісами і, співаючи, нахиляється до суничників і грибовищ, підіймає руки до плодючого дерева (М. Стельмах).

Отже, будь-яке речення характеризується такими ознаками, які можна подати у формі таблиці №8

1. Характеристика речення в цілому.

За метою висловлювання	За інтонацією	За кількістю центрів
1) розповідне 2) питальне 3) спонукальне	1) неокличне 2) окличне	1) просте 2) складне

2. Характеристика простого речення.

За способом вираження центра	За наявністю другорядних членів	За наявністю всіх потрібних членів	За наявністю ускладнень
1) односкладне 2) двоскладне	1) непоширене 2) поширене	1) повне 2) неповне	1) неускладнене 2) ускладнене

Розділові знаки між групою підмета і групою присудка.

1. Між групою підмета і групою присудка кома ніколи не ставиться (навіть якщо там чується пауза): Душа моя переповнена радістю й жалем (О. Довженко).

2. Між групою підмета і групою присудка ставиться тире, якщо між ними чується вичікувальна пауза і в групі присудка є вказівні частки це, то, ось, значить або їх можна поставити: Яке це щастя – жити на цій землі! (О. Довженко).

3.Між групою підмета і групою присудка ставлять тире також тоді, коли хочуть виділити присудок. В усній мові тут робиться вичікувальна пауза й підвищується тон: Боротьба за мир найсвятіша справа (О. Гончар)

4.Між підметом і присудком, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у Н.в., а дієслово – зв'язки немає (присудок може бути як непоширеним, так і поширеним): Мистецтво – найкращий педагог (О.Гончар). Два та три – п'ять.

5.Між підметом і присудком, коли один із цих членів речення (або обидва) є інфінітівом: Життя прожити – не поле перейти (н.тв.).

Розділові знаки між однорідними членами речення.

У простому реченні кома ставиться:

1. Між однорідними членами речення, не з’єднаними сполучниками: Під вікнами насадила Ганна бузку, любистку, півників та півоній (Н.-Левицький).

Увага!

Два або кілька прикметникових означень однорідні:

а) Коли вони характеризують предмет в одному плані (при переліку різних особливостей або якостей предмета): Дивом див було, що те пискляве, рожеве, безпомічне – то і є людина (О.Гончар)

б) Коли вони показують різні споріднені ознаки предмета (позитивні або негативні риси, розміри предмета і т.д.): Очі його замиготіли зимнім, неприязним блиском (О.Кобилянська).

в) Коли друге і дальші означення підсилюють, уточнюють або пояснюють перше: Якось раз над містечком стояла тиха, місячна, літня ніч. Але: Вода шуміла й билась між камінням білими кипучими хвилями (Н.-Левицький).

Не слід розглядати як однорідні й відокремлювати комами:

а) Два однакові за формою дієслова, що означають дію та мету її: піду подивлюся; сядьмо поміркуймо…

б) Два однакові або близькі за значенням слова, з яких друге вжите із запереченням НЕ, якщо таке словосполучення становить змістом одне ціле (жду не діждуся, дивишся не надивишся, дишеш не ненадишешся).

2.Між однорідними членами речення, з’єднаними двома або більше однаковими сполучниками: (і…і, ні…ні, то…то, чи…чи (чи то…чи то), або…або: Доля – наче примхлива дівчина: то пригріє, то знов остудить

(В. Шевчук). Не хотів ані одружитись, ані дома жити – чумакував (Марко Вовчок).

Але кома не ставиться:

а) Якщо однорідні члени речення зв’язані сполучниками і (й), та (і) в пари, які відокремлюються комами: Життя – це ріка, в якій попутно і швидко тече минувшина й теперішність, добро й зло, правда й кривда (Федорів).

б) Коли два слова, перед кожним з яких стоїть сполучник і або ні, становлять єдиний усталений вислів: і так і сяк, і туди і сюди, і вдень і вночі, ні туди ні

сюди, ні так ні сяк, ні се ні те, ні риба ні м'ясо.

в) Між двома однорідними членами речення, що з’єднуються повторюваним сполучником і утворюють тісну смислову єдність: А потім і щастя і горе обірвались так раптом (Леся Українка).

3. Кома ставиться між однорідними членами речення, з’єднаними протиставними сполучниками а, але, проте, однак, зате, та (але), хоч (хоча): Задер голову Баглай, стежить, як поволі, але вперто підіймаються голуби над собором (Гончар).

4. Перед словами а саме, як-от, як..., що стоять у реченні з однорідними членами після узагальнюючих слів: Весільний обряд складається з трьох частин, а саме: заручин, сватання і весілля.

5. Після звертань: Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,… (Воробкевич).

6. Після вигуків, якщо вони вимовляються з окличною інтонацією: О, як люблю я рідну землю… (Воронько).

7. Після стверджувальних слів так, еге, гаразд, а(якже), авжеж; заперечення ні, запитання що, а також підсилювального що ж коли безпосередньо за цими словами йде речення, яке розкриває їх конкретний зміст: Так, це була вона, його земля… (Павличко).

Увага ! Але слід відрізняти заперечення ні від повторюваних сполучників: Ні танки, ні гармати не змогли збудити його молодий сон (Гончар). Також слід відрізняти стверджувальні слова так, гаразд від прислівників так, гаразд після яких кома не ставиться: Так ніхто ще не вірив у мене! Так, ми сьогодні працюємо. Гаразд ідуть наші справи (Губач). Гаразд, ми з вами згодні.

8. Для виділення вставних слів і речень, які виражають особисте ставлення до висловлюваної автором думки. Вставні слова й речення не несуть нової інформації, вони лише оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Наприклад, маємо інформацію: Буде дощ. За допомогою вставних слів і речень цій інформації, не змінюючи її, можна надати різних відтінків: