Контрольні питання:

1. Епіфітна і прикоренева мікрофлора.

2. Методи консервування кормів.

3. Силосування кормів. Фази дозрівання силосу.

4. Методи визначення якості силосу.

5. Технологія сінажування кормів.

6. Вади силосу, сінажу причини їх виникнення.

7. Мікробіологічні методи збільшення поживності кормів.

Заняття №14 Тема: Методи зараження лабораторних тварин і бактеріологічне дослідження трупу.

Мета заняття:

1. Ознайомитись з призначенням лабораторних тварин і різними методами їх зараження .

2. Засвоїти техніку і методику бактеріологічного дослідження трупів лабораторних тварин.

3. Навчитися готувати мазки-відбитки із внутрішніх паренхіматозних органів та проводити посів на поживні середовища (МПБ, МПА).

Література: VI. 88-96.

Зміст заняття

Викладач знайомить студентів з призначенням лабораторних тварин, демонструє методи їх зараження та бактеріологічне дослідження трупу.

Самостійна робота студентів

Кожний студент засвоює методи фіксації лабораторних тварин та методи їх зараження; техніку розтину трупу білої миші, посів патологічного матеріалу із різних органів на поживні середовища, виготовлення мазків-відбитків із органів і тканин; роздивляється під мікроскопом, та робить малюнки морфології бактерій у зошиті.

Оснащення заняття

Забезпечити студентів набором фарбуючих розчинів, лабораторними тваринами, наборами стерильних інструментів і кюветами для розтину трупів, фізрозчином, дезинфікуючим розчином.

Методика виконання завдання

Для визначення патогенності дослідного матеріалу проводять зараження лабораторних тварин (біологічна проба). Для цього використовують білих мишей, морських свинок, кролів, голубів. В окремих випадках – курей, кішок, собак, молодняк сільськогосподарських тварин.

Перед зараженням тварин надійно фіксують, матеріал вводять з усіма правилами асептики і антисептики.

Для зараження може бути використана бактерійна культура, яку виділили із патологічного матеріалу або суміш розтертої в ступці з фізрозчином тканини або органу.

Для зараження лабораторних тварин використовують наступні методи:

1. Підшкірний – для цього відтягують шкіру і в утворену порожнину вводять голку.

2. Внутрішньом`язовий – в товщу м`язової тканини (сідничний, шийної та грудної у птахів).

3. Внутрішньовенний – у великих тварин в яремну вену, кролику – у вушну, мишам – в хвостову вену.

4. Внутрішньопорожнинний – введення патогенного матеріалу в грудну або черевну порожнину.

5. Аліментарний – через рот, з кормом.

Інколи використовують – шкіряний (скарифікація), внутрішньокістковий, коньюктивальний (в передню камеру ока), інтрацеребральний (внутрішньомозковий), під тверду оболонку мозку.

В залежності від збудника хвороби і метода зараження тварина гине на 2-4 добу.

Для бактеріологічного дослідження проводять розтин трупу. Труп фіксують у спинному положенні на емальованому кюветі. Розтинають грудну і черевну порожнини притримуючись правил асептики і антисептики.

Стерильною пастерівською піпеткою відбирають пробу крові із серця або печінки і вносять до поживного середовища (МПБ або МПА).

Роблять мазки-відбитки з поверхні розрізу органів (печінка, селезінка, серце) фарбують і роздивляються під мікроскопом.

Після закінчення роботи патматеріал знезаражують (спалюють або автоклавують).