4. Леся Українка філософія пошуку синтезу вічних проблем і сучасних запитів.

Оригінальність філософії Лесі Українки полягає насамперед в оспівуванні ліризму української душі і драми її реалізації. Ґрунтуючись на Біблії, філософських ідеях Г. Сковороди і Т. Шевченка, Леся Українка будує філософію пошуку синтезу вічних проблем і сучасних запитів. Письменниця закликала українську громадськість збудитись від інертності, малюючи в разючих образах жахливі картини поразки, що є наслідком байдужості до голосу правди.

Романтично-екзистенціальна спрямованість.

Міфологічно-антеїстична ідея органічної зрощеності людини з природою,

антропологічної наповненості природи.Оспівування ліризму української душі і драми її релізації.

Будує філософію синтезу вічних проблем і сучасних запитів.

Леся Українка (1871-1913) у своїй творчості розвивала ідеї Г.Сковороди та Шевченка, запропонувала свій оригінальний філ-й дискурс - «філ-я переживання».(переживання – необхідність стійко сприймати драматизм людського існування й усвідомлювати його перезідний характер).

-В основі її філ-ких роздумів лежали ідеї послідовного матеріалізму, діаоектики, впевненість у пізнавальних можливостях людини, реалістична естетика та іст-ий оптимізм.

-Гол-й критерій етичної поведінки – орієнтація на тверезе раціональне осмислення потреб сусп-ва, згідно з якими вин-ть революційні перетворення.

-В основі естетики – ідеї про єдність трьох цінностей – народності, краси та ідейності.

-особлива хар-ка її філ-ї позиції: непримиренне ставлення до релігії та церкви -> релігію вигадали люди, які не могли пояснити незрозумілі явища природи; подолання рабського існ-ня людини, на її думку, потребувало знищення релігії та церкви.

Своїми іст-ми та філ-ми поглядами Леся Українка віддзеркалювала або й випереджувала тогочасні історико-філ-кі течії, а саме позитивізм (з наближенням до неопозитивізму), екзистенціалізм, підтримувала ідеї теософії, була близька до ліберального-демократичного напряму визвольного руху в Україні.

Леся Українка будує філ-ю пошуку синтезу вічних проблем і сучасних запитів. Вона закликала укр. громадськість збудитись від інертності, малюючи в разючих образах жахливі картини поразки, що є наслідком байдужості до голосу правди.

Загалом укр. Філ-я є особливим, оригінальним явищем. Це визначається домінантою етико-морального її спрямування. Укр. народ витворює філ-ю, у центрі якої є людина з її внутр-м світом, який перебуває в органічній єдності з умовами її самореалізації. Це не просто людина, а передусім людина Землі, яка критерієм істини має свою власну діяльність, розглядає своє буття через єдність чуттєвого і раціонального.

5. Постмодернізм

Постмодернізм - це складний, неоднорідний соціокуль-турний і філософський феномен, який- утвердився в західному суспільстві у 70-80-ті роки XX ст. Сам термін, введений у вжиток Р. Паннвіцом у 1917 р., є інтердисциплінар-ним, і це зумовлює не лише неоднозначність тлумачень постмодернізму, але й численні дискусії щодо нього. Виходячи з досвіду осмислення постмодернізму в новітній літературі, можна запропонувати його узагальнене визначення, яке виступає в таких характеристиках:

- специфічна філософія мистецтва, що виникла з «духу модернізму» - напрямку в мистецтві і літературі кінця XIX ст.;

- форма самоідентифікації західноєвропейської культури;

- спосіб життя, система ціннісного світовідчуття і модель ставлення до світу, які склалися в постіндустрі-альному суспільстві;

- комплекс філософських і соціальних ідей, що характеризують «новітній» час.

Виникнувши в сучасній Європі, постмодернізм позначив нову соціокультурну ситуацію - радикальний розрив з минулим, ревізію всіх культурних проектів, включно з філософськими. Протиставлення минулому ввійшло з префіксом «пост» (від лат. р05і - після), що означає «той, що настає після чогось». Постмодернізм демонструє певний урок осмислення дійсності людини, її місця в цій дійсності. І, як кожний урок, він підводить до трьох висновків: дає позитивні зразки; показує, як не слід діяти; ставить нові завдання. Потрібно пам'ятати, що в останні десятиліття постмодернізм став законодавцем «філософської моди» в середовищі наукової та творчої інтелігенції.

Явище постмодерну в соціально-історичному плані — це «культурна логіка пізнього капіталізму». В цьому відношенні постмодернізм виступає як «некероване зростання складності» (Ж.-Ф. Ліотар), під якою розуміється ускладнення буття людини у всіх сферах взаємовідношень з природою і суспільством, «ера безладдя, яке все більше посилюється, причому вона має глобальну природу» (Дж. Фрідман). Найважливішим фактором становлення постмодерну стала інформаційна культура. Вона обумовила перехід від виробництва речей (модерн) до виробництва знаків, символів, інформації.

Ціннісні орієнтації у постмодернізмі зовсім інші, ніж у модернізмі. Якщо модерн вважав основними цінності свободи (liberty), рівності, братерства, а також ідеал «досконалого суспільства» і «досконалої людини», то у постмодернізмі ними виступають свобода (freedom), різноманітність, толерантність і погляд на суспільство, де «всі автори і актори». На зміну традиційним, звичайним поняттям і категоріям постмодернізм пропонує свою термінологію. Його основними поняттями є плюралізм і деконструк-тивізм, які передбачають рішучу відмову від ідей цілого, універсального і абсолютного, від «гранд-наративів» («великих оповідей» і наукових описів), так само як і від аналітичних процедур пошуку сенсу. Тим самим створюється «провокативний» образ науки, котра вичерпала себе в необхідності доводити докази, звільняти від забобонів, легітимізувати знання в наукових експериментах, користуватися спекулятивною діалектикою.

Постмодернізм - течія інтелектуальна. Його інтелектуалізм веде за собою релятивне (відносне), ірраціональне, нігілістичне ставлення до досягнень культури. «Смисл не належить ні висоті, ні глибині. Все відбувається на поверхні», - заявляє Ліотар. У такому ж ключі, з претензією на абсолютність, звучать й інші тези постмодерністів «Ніщо не занадто»; «Забути!»; «Ніщо не гарантовано»; «Мовлю — отже, існую»; «На тому стою, але можу як завгодно».

Постмодернізм багато зробив для того, щоб звільнити мислення від спрощених схем, застиглих стереотипів, віджилих міфологій, обмеженості позитивістської картини світу, протиставивши їм творчу уяву, історико-філософську ерудицію, літературний талант, метафоричність. Разом з тим нищівна критика традиційних цінностей, норм і регуляторів ведеться для того, щоб дати місце новому образу споживача культури, для якого інформація - культова цінність. Тим самим постмодернізм проявив себе як потужна форма відчуження людини від цілераціонального проектування і соціальної дії.