1. Космоцентризм — філософський напрямок античності.

Космоцентризм- система філософських поглядів, що з'явилася в Древній Греції, згідно з якою світ сприймається як космос, різноманітний, гармонійний і, водночас, здатний вселити жах. Всі явища навколишнього світу розглядалися через призму космосу.

Впродовж VI–I століть до нашої ери у Стародавній Греції відбувався бурхливий розквіт культури й філософії. За цей період було створено нове неміфологічне мислення, нову картину світу, центральним елементом якої стало вчення про космос.

Космос охоплює Землю, людину, небесні світила. Він замкнутий, має сферичну форму й у ньому відбувається постійний кругообіг — все виникає, тече й змінюється. Із чого виникає, до чого вертається — ніхто не знає.

Космоцентризм античної філософії — це перший етап розвитку світової філософської думки, який тривав з 6 століття до нашої ери по шосте сторіччя нашої ери. Рання антична філософія була заснована на міфологічному уявленні про світ, який нерозривно пов’язаний з природою та її явищами, тому вона носила назву «фізичної», тобто натуральної. Космоцентризм античної філософії розглядає космос як центр світобудови, в основі якого лежить природна природна гармонія.

Головним було питання про походження світу — з чого, з якої матерії, яким чином зародилося життя. Філософи-«фізики» знаходили відповідь в природних явищах, а джерелом порядку і гармонії вони вважали природу. У давньогрецькій мові слово «природа» було протилежністю слова «хаос».

Основним завданням своїх роздумів мислителі ставили пошук першооснови буття, якоїсь матерії, з якої зміг зародитися не тільки весь видимий світ, але і розумні одушевлені істоти.

Для позначення поняття "першооснова" давньогрецькі філософи ввели термін «Архе». Представники мілетської школи в якості неї розглядали всі можливі природні явища: наприклад, Фалес першоосновою всього сущого називав воду, Геракліт — вогонь, Анаксагор — землю, а Анаксимен — повітря. А представники шкіл нематеріалістіческой спрямованості в якості первородного субстанції називали абстрактні поняття: «дао», «логос», «ейдос», «інь-янь».

Справжнім переворотом в філософській думці стала логіка Парменіда, згідно якої «ніщо» не може існувати, а «бути» для речі означає, що вона вже не зможе стати чим-небудь, чим вона не є в поточний момент часу. Такий абстрактно-логічний підхід до пояснення сущого знайшов подальший розвиток у багатьох філософських школах. Зокрема, Демокріт, як представник напрямку атомізму, вважав, що світ складається з найдрібніших неподільних частинок, які рухаються в порожнечі. З його точки зору «ніщо» існує — це вакуум, у якому рухаються атоми.

Космоцентризм античної філософії прагнув також виявити причину світової гармонії і порядку.

Матеріалісти-натурфілософи вважали, що причина гармонії закладена в самій природі, у фізичних процесах і явищах. Вода, земля, повітря, вогонь, атоми — все це несе в собі природні природні закономірності.

Ідеалісти-раціоналісти бачили причину світового порядку в духовних процесах і явищах. Основні поняття для цієї лінії філософії — ейдос, ідея, розумне початок, безмежне — апейрон.