Італійський живописець епохи класицизму і офортист Каналетто Джованні Антоніо

Каналетто Джованні Антоніо (1697-1768). Італійський живописець епохи класицизму і офортист. Власне, справжнє прізвище Каналь. Народився 28 жовтня 1697 року. Вчився у свого батька, театрального художника Бернардо Каналі. Працював головним чином у Венеції, а також у Римі (1719-1720 і близько 1740) та Лондоні (1745-1755). Майстер архітектурного пейзажу, Каналетто писав панорамні види Венеції та інших міст, наповнюючи їх барвистими зображеннями міського життя. Ведути Каналетто цінувалися нарівні з роботами визнаного майстра цього жанру Карлеваріса. Але живописець Каналетто, на відміну від Карлеваріса, чарівним чином наповнював свої роботи строкатою живим життям і дивним світлом. Документальна точність малюнка і досконалість перспективної побудови поєднуються в його творах з нарядністю і свіжістю колірної гами, світлоповітряних ефектами, ошатною видовищністю композиційного рішення ("Двір каменотеса", "Від'їзд венеціанського дожа на заручини з Адріатичним морем", "Портик палацу» "Старий Уолтонскій міст", 1754).

У 1746 році художник відправився до Лондона. Протягом тривалого часу Каналетто був найуспішнішим живописцем Лондона його і околиць. Згодом, його техніка стає досить манірною. У 1755 Каналетто повертається до Венеції, де й працює до кінця своїх днів. У 1763 році Джованні Антоніо Каналетто обрали членом щойно створеної венеціанської Академії, хоча необхідну для показу при вступі в неї нову роботу художник написав тільки через два роки. "Капріччіо з колонадою", що вражає своєю майстерною перспективою. Є відомості, що спочатку Каналетто хотів представити в Академію панораму "Площа Сан-Марко: вид з півдня і заходу" (1763), єдину свою датовану пізню картину, однак йому підказали, що журі навряд чи сподобається міський вид, виконаний з низького ракурсу ( а саме так писав Каналетто в старості). Полотна ж з фантастичною або перекрученою перспективою в Академії незмінно віталися.

Остання дійшла до нас робота Каналетто - малюнок пером і тушшю. Незважаючи на роки, погляд художника залишається як і раніше пильним, а рука - міцною. Легенди про те, що Каналетто, завдяки впливовим покровителям і численним замовленням зібрав незліченний стан, були спростовані після його смерті. Кредитор Каналетто Джозеф Сміт, він же британський консул у Венеції, продав основну частину його картин англійському королю Георгу III. Таким чином у королівському зборах виявилася значна частина кращих картин і малюнків Каналетто.

Французький живописець і малювальник Пуссен Нікола

Пуссен Нікола (1594-1665), французький живописець і малювальник. Навчався у К. Варена та інших французьких художників; з 1624 Пуссен жив у Римі (у 1640-1642 - у Парижі), зазнав впливу Карраччі, Доменікіно, Рафаеля, Тиціана, Мікеланджело, вивчав трактати Леонардо да Вінчі і Дюрера, замальовував і обміряв античні статуї, займався анатомією і математикою. З 1620-х років живописець Нікола Пуссен створював картини високого громадянського звучання, що заклали основи класицизму в європейському живописі (картина "Смерть Германіка", 1626-1627 роки, Інститут мистецтва, Міннеаполіс), поетичні композиції на літературні та міфологічні теми, відмічені піднесеним строєм образів , емоційністю інтенсивного, ("Рінальдо і Арміда", 1625-1627, Державний музей образотворчих мистецтв, Москва; "Танкред і Ермінь", 1630-і роки, Державний Ермітаж, Санкт-Петербург; "Парнас", 1630-1635 , Прадо, Мадрид). Панівний у творах Нікола Пуссена ясний композиційний ритм сприймається як відображення розумного початку, що додає велич благородних вчинків людини ("Аркадські пастухи", близько 1629-1630, збори герцога Девонширського, Чатсуорт; "Знаходження Мойсея", 1638, Лувр, Париж ). З 1650-х років у творчості Пуссена посилюється етико-філософський пафос. Звертаючись до сюжетів античної історії, уподібнюючи біблійних і євангельських персонажів героям класичної давнини, художник прагнув повноти образного звучання, ясної гармонії цілого ("Відпочинок на шляху до Єгипту", 1658, Ермітаж, Санкт-Петербург; "Великодушність Сципиона", 1653, ГМІІ, Москва). Розвиваючи принципи ідеального пейзажу, Нікола Пуссен робить природу втіленням доцільності і досконалості ("Пейзаж з Поліфема", близько 1649, Державний Ермітаж, Санкт-Петербург; серія пейзажів "Пори року", 1660-1664, "Аполлон і Дафна", - всі картини в музеї Лувр, Париж). Вводячи в пейзаж міфологічні персонажі, що втілюють різні стихії.