45. Американо-китайські відносини в 70-80-і рр.. Хх ст.

Отже, на рубежі 60—70-х років у зовнішній політиці КНР стався крутий поворот — Радянський Союз почав розглядатися як головний зовнішній ворог. Китай стрім­ко пішов на зближення зі Сполученими Штатами. По­ставивши завдання створення «широкого фронту проти СРСР», Пекін підвів під нього відповідну теоретичну базу. У виступі представника КНР на спеціальній сесії 00Н у 1974 р. всі минулі тези було зведено в загальну теорію «трьох світів».Спочатку ця теорія виглядала та­ким чином: «перший світ» — СРСР та США — дві «су­пердержави»; йому протидіють «другий світ» — розвинуті держави та «третій» — країни, що розвиваються. Вихо­дячи з такого поділу, Мас Цзедун зробив висновок про необхідність спільної боротьби «другого» та «третього» світів проти «першого». Однак означені настанови було швидко змінено: СРСР став вважатися «більш небез­печним, ніж США, вогнищем світової війни», а США, таким чином, — державою, що мало не потерпіла від радянської агресії. З цієї теорії випливало, що всім краї­нам потрібно створити «широкий міжнародний фронт боротьби» проти СРСР. Теза про те, що СРСР — го­ловний ворог, була внесена до Конституції КНР 1978 р.

Основними чинниками цього суттєвого повороту в китайській стратегії можна вважати такі:

• головний фактор, безсумнівно, — загострення радян­сько-китайських відносин. СРСР та КНР по суті стали військовими супротивниками

• розрядка у відносинах Захід—Схід, що значно зміц­нювала позиції СРСР на світовій арені, спонукала ки­тайське керівництво приєднатися до менш небезпечного супротивника (Вашингтон) проти більш небезпечного —і Москви;

• на думку Пекіна, в умовах, що склалися. Білий дім мав бути більш схильний до діалогу з КНР, зокрема для того, щоб з «честю» виплутатися з в'єтнамської війни. На Вашингтон вплинуло те, що напруженість у відносинах між Москвою та Пекіном суттєво загострилася;

• уживалися заходи для подальшої його ізоляції в між­народному комуністичному русі, «соціалістичному табо­рі». У своїй азіатській політиці СРСР не рахувався з інте­ресами КНР.

Смерть китайського диктатора Мао Цзедуна у вересні 1976 р. об'єктивно зумовила кардинальні зміни як у внутрішній, так і зовнішній політиці Китаю. Нове керівництво на чолі з Ден Сяопіном обрало політику відкритості Заходу й модернізації економіки. Це посилило міжнародний авторитет Китаю. У 1978 р. Японія і КНР підписали мирний договір, а у 1979р. США і Китай встановили дипломатичні відносини. Що ближчим ставав Пекін до Заходу, то віддаленішим він був від СРСР, країн соціалістичного блоку

Головними питаннями у американо-китайських відносинах в цей час стоїть визнання США КНР та питання Тайваню. Лише в 1972 р., через 23 роки після переходу до ідеологічної та воєнної конфронтації, намічається потепління відносин. Після візиту Президента США Р.Ніксона до Пекіну, у 1972 р. було підписане Шанхайське комюніке, в якому були узгоджені принципи відносин між державами[1].

Шанхайське комюніке розпочало новий етап у відносинах між країнами, а саме етап становлення та розбудови конструктивних відносин між країнами.

У 1978 р. було підписано Комюніке про встановлення дипломатичних відносин [2], а 1 січня 1979 р. американо-китайські відносини були офіційно нормалізовані. Так як проблема Тайваню гостро стояла перед країнами та потребувала розв’язання, у 1982 р. країни уклали Комюніке про поетапне вирішення питання продажу зброї США Тайваню, в якому був окреслений ряд питань з даної проблеми. Цей період є дуже важливим, тому що саме три вищезазначених комюніке заклали потужну правову базу для вирішення проблем, які існують і сьогодні. У 80-ті роки активізуються контакти КНР з США не тільки у політичній, а й у економічній, науково-технічній, культурній сферах. Міцний імпульс співпраці з США надала політика реформ та відкритості у КНР.

Цей етап відносин тривав до липня 1989 р., коли США майже не розірвали дипломатичні відносини з КНР через придушення демонстрантів  китайською владою. Питання прав людини, на якому США не робило акцент до цього, тому що бачила у Китаї важливого стратегічного партнера, вийшло на перший план. США застосували економічні санкції проти КНР, припинили візити на високих рівнях, тощо.

У лютому 1972 року президент США Річард Ніксон приїхав з візитом до Китаю. В ході візиту було опубліковано «Китайсько - американське сумісне комюніке» («Шанхайське комюніке»), що свідчило про закінчення взаємного ігнорування протягом більш ніж 20 років. 16 грудня 1978 року Китай і США опублікували «Сумісне комюніке про встановлення дипломатичних відносин між КНР і США». 1 січня 1979 року були встановлені двосторонні дипломатичні відносини на рівні послів. 17 серпня 1982 року було опубліковано «Комюніке 17 серпня», в якому США розробили умови поетапного і остаточного вирішення проблеми з продажу зброї Тайваню.

У січні 1984 року прем'єр Держради КНР Чжао Цзиян наніс візит в США. У квітні того ж року до Китаю з візитом приїхав президент США Рональд Рейган. У липні 1985 року голова КНР Лі Сяньнянь відправився з візитом в США. Це був перший візит голови Китаю в США.

Відомо, що головним чинником у зовнішньополітичній концепції Сполучених Штатів у 1970-х роках була відповідальність за світову стабільність п’яти центрів – США, Західної Європи, Японії, СРСР та КНР. У першій президентській доповіді про зовнішню політику США на початку 1969 року Річард Ніксон наголосив: «Ніякий стабільний і міцний міжнародний порядок не буде досягнутий без внеску нації, населення якої становить більше, як 700 млн. чоловік. Безперечно, що мова йшла про Китай. Цікаво, що торкаючись цієї ж теми, Г. Кіссінджер у грудні 1969 року зауважив, що США «будуть судити про інші країни, включаючи комуністичні країни, виходячи з їх дій, а не посилаючись на аналіз їх внутрішньої ідеології. Під час свого візиту в лютому 1972 року до Пекіна Р.Ніксон

підкреслював: «Нам важлива не внутрішня політична філософія націй. Важливим є те, яка політика цієї нації по відношенню до світу.., до нас [27].

Відомий польський дослідник Станіслав Гломбінський у книзі «Китай і США доводить з приводу «шанхайського комюніке, що немає сумніву, що лише через деякий час можна буде оцінити значення цього документа. Але, важливо додати, що і візит президента США, і спільне комюніке викликали інтерес у всьому світі, що вони не розвіяли, а навпаки посилили побоювання того, чи не йде мова про нову форму союзу, направленого проти інтересів народів інших країн та про новий поділ світу на сфери впливу [28].

Китайські лідери, підписавши шанхайське комюніке, фактично зафіксували в ньому розрив Китаю з соціалістичними країнами. У свою чергу, американська сторона ніби підштовхувала, а в окремих заявах небезпідставно натякала на пряме заохочування Пекіну до подальшого здійснення великодержавного зовнішньополітичного курсу. Саме так можна розглядати заяву Ніксона про те, що «сьогодні два наших народи тримають у своїх руках майбутнє всього світу».

Шанхайське комюніке 72р. : 1)Умови нормал-ї амер-кит відносин; 2) відмова д-в від спроб встановлення гегемонії в Східній Азії; 3) готовність протистояти встановленню такої гегемонії будь-кого іншого; 4) принцип мирного вирішення спорів (між КНР та КР), відмова США втручатися у мирне вирішення, хоча Дог-р з Т. про взаємну оборону залишався

Спільне комюніке 78: визн-я, що Тайвань- частина КНР. База для встановлення дипвідносин (право на неоф контакти, ренонс-я ам-тайв дог-ру…)

Спільне комюніке 82: Друге Шанхайське комюніке: про позицію обох країн щодо Т. То же самое+ Зброя може продаватися Т-ю оборонного хар-ру; «неофіційні» гарантії безпеки ( проти будь-якої форми агресії) проти Тайваню – попередження для КНР.