- •1.Версальсько-вашингтонська система мирних договорів.
- •2. Еволюція взаємин Україна-нато.
- •3. Еволюція зовнішньої політики кнр 50-80-і рр..
- •4. Україна в регіональних організаціях.
- •5. Формування ялтинсько-потсдамської системи мв, її витоки та базові засади
- •6. Проблема контролю над ядерними озброєннями та роззброєння на початку ххі ст.
- •7. Брест-Литовська конференція і підписання мирних договорів з Радянською Росією та Україною.
- •8. Проблема реформування оон.
- •9. "Німецьке питання" після Другої світової війни.
- •10. Інтеграційні процеси в Південно-Східній Азії. Створення асеан та її діяльність.
- •11. Проблема та етапи розширення Європейського Союзу.
- •Копенгагенські критерії
- •Політичні критерії
- •Економічні критерії
- •22 Січня 1919 року - акт злуки унр та зунр.
- •13. Об’єднання Німеччини та його наслідки.
- •14. Косовська проблема в міжнародних відносинах.
- •15. Україна в Чорноморсько-Каспійському регіоні.
- •16. Криза та розпад ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин.
- •17. Завершення “холодної війни ” та блокового протистояння. Еволюція відносин між Україною та Росією.
- •1. "Про статус і умови перебування Чорноморського флоту рф на території України".
- •2. "Про взаєморозрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту рф на території України".
- •18. Радянсько-американські відносини у 60-70-і рр.. Хх ст.
- •19. Нато у 90-і рр. Хх ст. – на поч.. Ххі ст. Проблеми реформування та еволюція.
- •20. Місце та роль обсє в європейській політиці.
- •21. Україна в процесі ядерного роззброєння.
- •22. Проблема близькосхідного врегулювання на початку ххі ст.
- •24 Червня 2002 р план Буша «дорожня карта»:
- •23. Дії сша та нато в Афганістані: причини та наслідки.
- •24. Політика сусідства єс та «Східне партнерство».
- •25. Паризька нарада країн-учасниць нбсє. Договір про звичайні збройні сили в Європі.
- •26. Інтеграційні процеси в Західній Європі в 70-80-і роки
- •27. Становлення пост-біполярної системи мв. Її основні характеристики.
- •28. Еволюція доктринальних засад зовнішньої політики срср.
- •29. Створення та еволюція Європейського Союзу
- •30. Мирне врегулювання в Європі та на Далекому Сході після Другої світової війни.
- •31. Інтеграційні процеси в Латинській Америці у 80-і роки хх ст. – на поч. Ххі ст.
- •32. Проблеми ядерної зброї на Корейському півострові.
- •33. Суецька криза.
- •34. "Нова східна політика" фрн.
- •35. Еволюція зовнішньої політики Російської Федерації.
- •36. Становлення блокового протистояння в Європі після Другої світової війни.
- •37. Мюнхенська угода. Політика "умиротворення агресора".
- •38. Війна сша у в’єтнамі: причини та наслідки.
- •39. Проблема розширення нато на Схід.
- •40. Режим чорноморських проток. Етапи створення та сучасність.
- •41. Арабо-ізраїльське протистояння у 60-70-і рр.
- •42. Пакт Молотова - Ріббентропа та політика срср щодо країн Балтії у 1939-1940 рр.
- •43. Карибська криза
- •44. "Нове політичне мислення" у зовнішній політиці срср.
- •45. Американо-китайські відносини в 70-80-і рр.. Хх ст.
- •5) 1969-1978 – Зближення з західними країнами
- •6) 1978 – Кінець 80-х (89?)
- •4 Грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи зп Китаю:
- •46. Формування антигітлерівської коаліції.
- •47. Еволюція європейської інтеграції України.
- •48. Врегулювання конфліктів на Африканському континенті в пост біполярний період.
- •49. Війна в Індокитаї і міжнародне врегулювання та наслідки.
- •50. Кіпрська проблема в міжнародних відносинах.
- •51. Американо-китайські відносини в 90-і рр. Хх ст. – на поч.. Ххі ст.
- •52. Міжнародне врегулювання в колишній Югославії: етапи та наслідки.
- •IV етап (лютий 1994 – грудень 1995)
- •V етап (січень 1995 – червень 1999)
- •53. Снд та Україна.
- •54. Радянсько-американські самміти у другій половині 80-их – початку 90-их рр.
- •55. Корейська війна.
- •56. Нарада з безпеки і співробітництва в Європі. Гельсінський Заключний Акт.
- •57. Еволюція зовнішньої політики сша в постбіполярний період.
- •58. Ліга арабських держав: створення, еволюція та роль в міжнародних відносинах.
- •59. Становлення та розгортання «холодної війни».
- •60. Еволюція українсько-американських відносин.
- •61. Еволюція російсько-американських відносин.
- •62. Берлінські кризи 1948-1949 рр. Та 1958-1961 рр.
- •63. Проблеми реформування та еволюція нато після завершення «холодної війни».
- •64. Тайванська проблема в міжнародних відносинах.
- •65. Близькосхідне врегулювання у 80-і рр. Хх ст.
- •66. Режим нерозповсюдження ядерної зброї в пост біполярний період.
- •67. Близькосхідне врегулювання в 90-і рр. Хх ст.
- •69. Політика сша в Європі по завершенні Другої світової війни. «План Маршалла».
- •70. Війна сша та їх союзників проти Іраку (2003 р.): причини та наслідки.
- •71. Питання про відкриття «другого фронту» в Європі у 1941-1944 рр.
- •72. Питання ядерного роззброєння у другій половині 80-их – на початку 90-их рр.
- •73. Агресія Іраку проти Кувейту. Війна у Перській затоці.
- •74. Криза політики розрядки. "Друга холодна війна".
- •75. Концептуальні засади і головні напрями зовнішньої політики незалежної України.
- •76. Деколонізація Африканського континенту. Створення та діяльність оає.
- •77. Створення держави Ізраїль. Перша арабо-ізраїльська війна.
- •78. Джерела та еволюція індо-пакистанського конфлікту.
- •79. Війна в Індокитаї і міжнародне врегулювання та наслідки.
- •80. Французько-німецьке партнерство в європейських інтеграційних процесах
40. Режим чорноморських проток. Етапи створення та сучасність.
Севрський МИРНИЙ ДОГОВІР 1920 підписаний 10.08.1920 у Севрі (поблизу Парижа) між Великою Британією, Італією, Францією, Японією як головними союзними державами, а також союзними з ними Бельгією, Вірменією, Грецією, Польщею, Португалією, Румунією, Королівством сербів, хорватів і словенців, Хіджа-зом та Чехословаччиною з одного боку, і Туреччиною — з іншого, за результатами Першої світової війни. Зона чорноморських проток, що номінально залишалася в складі тур. території, підлягала повній нейтралізації і переходила під контроль спец, міжнар. комісії. Сирія, Ліван, Палестина і Месопотамія передавались під мандатне управління.
Під час підписання договору в країні вже панував хаос, і після встановлення режиму Ататюрка його уряд не визнав Севрский мирний договір, що, проте , діяв. Вони вимагали перегляду.
Лозаннська конференція 1922-23 — міжнар. конференція, що проходила 20.11.1922-24.07.1923 (з перервою 4.02-22.04.1923) у Лозанні (Швейцарія) за участю Великої Британії, Франції, Італії, Японії, Греції, Румунії, Королівства сербів, хорватів і словенців, а також Туреччини; розглядала питання остаточного мирного врегулювання з Туреччиною після Першої світової війни та встановлення режиму чорноморських проток. Делегацію РСФРР, до складу якої входили представники УСРР та Грузинської СРР, запросили лише для обговорення питання про режим чорноморських проток, як і делегацію Болгарії; США були представлені спостерігачами. Велику увагу на конференції було приділено питанню підготовки нового мирного дог-ру між країнами Антанти та Туреччиною, котрий мав замінити підписаний султанським урядом Севрський мирний договір 1920, що викликало піднесення в країні нац. руху та створення уряду на чолі з генералом М. Кемалем (Ататюрком). Він розпочав успішні бойові дії проти грец. військ, які за підтримки брит. та франц. частин намагалися з окупованої ними території Анатолії повести наступ на Анкару. Після визволення Анатолії від грец. військ у вересні 1922 і підписання Туреччиною Муданійського перемир'я 1922 розпочалася підготовка до Л. к., на якій Туреччина могла розраховувати на укладення більш справедливого мирного дог-ру. Три комісії (економічна, юридична та політична), що були створені конференцією, вирішували питання європ. кордонів Туреччини та бл.-схід. проблеми. Важливе місце у роботі конференції зайняло питання про встановлення режиму чорноморських проток, стосовно якого були запропоновані три проекти конвенції — британський, радянський і турецький. Внаслідок розбіжностей, що виникли під час їх обговорення, конференція була перервана. Після відновлення її роботи 24.07.1923 були підписані Заключний акт, Лозаннський мирний договір 1923 та конвенція про режим проток, яку СРСР не ратифікував. ). На конференції була схвалена Конвенція про режим чорноморських проток, основою якої став брит. проект. Вона передбачала демілітаризацію Босфору й Дарданелл, вільний прохід у мирний час через ці протоки не лише торг., але й військ, суден усіх д-ав із певними обмеженнями для останніх за тоннажністю та кількістю. У воєнний час право вільного проходу отримували торг, судна та військ, кораблі нейтральних д-ав. За дотриманням конвенції мала спостерігати створена під егідою Ліги Націй у Стамбулі міжнар. комісія проток у складі Великої Британії, Італії, Франції, Японії, Болгарії, Греції, Румунії, СРСР, Королівства сербів, хорватів та словенців і Туреччини. За США залишалося право надіслати до комісії свого представника після їх приєднання ДО КОНВеНЦІЇ. Конвенція була переглянута на Монтрьо Конференції 1936.
Монтрьо конференція 1936 — міжнар. зустріч, що відбулась 22.06-21.07.1936 в Монтрьо (Швейцарія) за участю представників Великої Британії, СРСР, Франції, Японії, Австралії, Болгарії, Греції, Румунії, Туреччини та Югославії. Виробила нову конвенцію про режим Чорноморських проток, що замінила Лозаннську конвенцію 1923 (див. Лозаннська конференція 1922-23). Навесні 1936 Туреччина виступила з пропозицією до всіх держав-учасниць Лозаннської конференції 1922-23 провести переговори для врегулювання питання про режим проток, на яку погодились усі зацікавлені держави, окрім Італії. Одразу після відкриття М. к. Велика Британія зажадала забезпечення необмеженого доступу військ, кораблів усіх д-ав до Чорного моря через протоки; Туреччина погодилась на цю пропозицію. СРСР виступив із застереженнями щодо вільного доступу військ, кораблів нечорноморських д-ав у протоки, вимагаючи визначити для них кількісні та якісні обмеження. Після того, як брит. делегація зняла свої пропозиції, було досягнуто принципової згоди, що стала основою нової конвенції. її було підписано 20.07.1936. Конвенція встановлювала режим проток, що відповідав меті забезпечення свободи судноплавства міжнародного торговельного за одночасного гарантування безпеки в Чорному морі для Туреччини та інших причорноморських д-ав. За торг, суднами всіх країн зберігалась свобода проходу протоками як у мирний, так і воєнний час. Військ, кораблі нечорноморських д-ав при проході протоками в мирний час обмежувались класом (легкі надводні кораблі, малі бойові та допоміжні кораблі) та заг. тоннажем на час проходу (15 тис. т), а щодо входу до Чорного моря — ще й сумарним тоннажем усіх військ. кораблів, що там перебували на той момент (30 тис. т для всіх нечорноморських д-ав, із відповідним підвищенням ліміту до максимуму в 45 тис. т у разі збільшення сумарного тоннажу чорноморського флоту найпотужнішої військ. -мор. причорноморської д-ви на 10 тис. т та тритижневим терміном перебування в акваторії Чорного моря. Чорноморські д-ви отримували право на проведення будь-яких військ, надводних та підводних кораблів, незалежно від класу та тоннажу. Встановлювався порядок оповіщення Туреччини про прохід військ, кораблів. У воєнний час, якщо Туреччина залишалася нейтральною стороною, протоки мали бути закритими для всіх воюючих д-ав. У разі, якщо воюючою стороною була сама Туреччина або в разі виникнення безпосередньої загрози втягнення Туреччини у війну, режим проток для військ, кораблів встановлювався тур. урядом. Міжнар. комісію проток, створену Лозаннською конвенцією 1923, було скасовано. Суверенітет Туреччини над зоною проток відновлювався в повному обсязі, вона отримала право ремілітаризувати зону проток. Конвенцію було укладено терміном на 20 років з автоматичною пролонгацією в разі відсутності денонсації за 2 роки до закінчення терміну її дії. Конвенція набула чинності 9.11.1936 і залишається міжнар.-прав, основою режиму чорноморських проток донині.