39. Проблема розширення нато на Схід.

Розширення поспіхом може призвести до радикалызацыъ режиму у Росії, створення выйськового блоку протии НАТО, зниження рівня довыри – Рос не буде дотримуватися МД щодо роззброэння.

Розширення має відбутися швидко щоб скористатися слабкістю Росії. Метою процесу розширення НАТО за рахунок країн Центр. та Схід. Європи - поширення безпеки на весь євроатлан­тичний регіон та уникнення утворення сірої зони.

Із поч. 1990-х НАТО активно розвивала та інституціалізувала відносини з краї­нами Схід. Європи і СРСР. Створення в 1991 Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС) було покликано закріпити партнерські відносини, що почали формуватись між колиш­німи супротивниками в дип. та військ. сферах. У січні 1994 на Брюссельському саміті НАТО було проголошено про відкритість Альянсу для вступу інших європ. д-ав і започатковано іні­ціативу, спрямовану на поглиблення співробіт­ництва з можливими кандидатами — програму «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Вона стала першим механізмом, який забезпечив реаліза­цію між країнами-членами НАТО та країнами, що бажали приєднатися до Альянсу, співробіт­ництва на засадах, що діють усередині НАТО. Вона передбачала спільну участь у військових навчаннях, участь у миротворчих місіях, військових діях під егідою НАТО, допомога з боку НАТО у реорганізації збройних сил тощо.

На відміну від РПАС співробітництво за програмою ПЗМ відбувалося за форму­лою «16+1»: кожна країна-партнер отримувала можливість обирати межі та ступінь співробітництва з альянсом у полі­тичній та військовій сферах. До програми приєдналися всі країни ЦСЄ, колишнього Радянського Союзу та європейські нейтральні держави. Україна стала першою країною СНД, що приєдналася до програми.

26.09.1995 на розгляд країн-членів НАТО було представлено «Дослідження з питань розши­рення НАТО». Щодо процедури вступу зазначалось, що в НАТО статусу асоційо­ваного членства запроваджуватись не буде, і тому виконання всіх передумов є необхідним для вступу. До таких передумов було, зокрема, від­несено обов'язкове розв'язання усіх міжетніч­них і територ. суперечок мирними засобами. + Подолання можливих негативних наслідків розширення:

- налагодження конструктивних відносин з Росією

- непря­ме забезпечення безпеки для тих країн, які не будуть прийняті до НАТО у числі перших. 10.12.1996 країни-члени НАТО виступили із заявою, що вони не мають намірів, планів та причин розміщувати ядерну зброю на території нових членів Альянсу, а також жодної потреби змінювати будь-які аспекти ядерної політики. США також зобов'язувались продовжувати переговори про скорочення стратегічних ядер­них арсеналів.

Навесні 1997 було внесено зміни до програми ПЗМ, спрямовані на посилення механізму політ, консультацій з країнами-парт-нерами, що залишаться за межами розшире­ного НАТО, того-таки року були підписані Основоположний акт про взаємні відносини, співпрацю та безпеку між НАТО та РФ 1997 і Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО 1997. 30.05.1997 програми співробіт­ництва у РПАС та ПЗМ було об'єднано в інституційних рамках Ради євроатлантичного парт­нерства (РЄАП), яка остаточно визначила новий рівень співробітництва НАТО з країнами-парт-нерами. Практична реалізація планів розши­рення НАТО на Схід розпочалась на Мадридсь­кому саміті НАТО 1997, коли було ухвалено рішення про запрошення Польщі, Чехії та Угор­щини розпочати переговорний процес щодо вступу до НАТО. На Вашингтонському саміті НАТО 1999 ці країни підписали Вашингтонсь­кий договір 1949 і вступили до НАТО. Празький саміт НАТО 2002 ухвалив рішення про початок другого етапу розширення, на якому 29.03.2004 до Альянсу приєдналися Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина та Словенія.

*У другій половині 90-х років внаслідок цілеспрямованої діяльності НАТО з власної адаптації фактично сформувалася євроатлантична регіональна структура. З підписанням Основоположного акту між НАТО та Росією та Хартії Україна-НАТО взаємодії у євроатлантичній структурі з країнами, що не належать до інтеграційного кола НАТО, набули інституційного виміру. Декларований принцип відкритості НАТО для вступу будь яких демократичних держав Європи – хоча у якості обмежень може сприйматися як поняття демократій, так і згадка про те, що прийматися будуть держави, що можуть внести суттєвий вклад до посилення безпеки у Європі - фактично свідчить про намір географічно охопити майже всю Європу.