Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ВСТУПНИЙ МВСП UPD.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
505.31 Кб
Скачать

38. Війна сша у в’єтнамі: причини та наслідки.

До 2-ї світової війни Індокитай(В’єтнам, Лаос, Камбоджа) - колонія Франції. 2 вересня 1945 року в Ханої Хо Ші Мін проголосив утворення ДРВ - лише північна частина В’Єтнаму. Розпочалася колоніальна війна. В 1950 році СРСР встановлює дип. відносини з ДРВ, США почали постачати французьким військам зброю у великих розмірах: Франція не змогла добитися перемоги у в’єтнамській війні і зазнала остаточної поразки під фортецею Дьєнб’єнфу в 1954р.

В 1954р. – на Женевській нараді – рішення про припинення військових дій у В’Єтнамі, Лаосі, Камбоджі, - про встановлення тимчасової демаркаційної лінії між ДРВ і Південним В’Єтнамом, яка проходила близько 17 паралелі, - про проведення всезагальних виборів з приводу об’єднання В’єтнаму. Франція зобов’язалась вивести всі свої війська з Індокитаю.

США не приєдналися до Женевських угод і продовжували постачати в Південний В’Єтнам зброю і військову техніку. . В 1955 році Держава В’Єтнам (Південь) за підтримки США була перейменована в Республіку В’Єтнам, президент – Нго Дін Д’єм. Громадянська війна, перевороти, на поч. 60-х США втрачають контроль над ситуацією.

Серпень 1964 р – Джонсона повідомили про те, що берегова охорона ДРВ атакувала американський есмінець у Тонкінській затоці. Кампанія у ЗМІ. «Тонкійська резолюція» конгресу США 7 серпня 1964 року. - конгрес підтримує «всі необхідні заходи для відбиття будь-якого збройного нападу проти військових сил США», а право оголосити війну надавалося і Президенту (а не тільки Конгресу). В 1965 р. США офіційно розв’язали війну проти В’Єтнаму.

Дотримання концепції «доміно»: якщо впаде Індокитай – зазнає краху вся система американської присутності в регіоні (в Південно-Східній Азії). Тихоокеанська доктрина Джонсона липень 1966– АТР названий сферою інтересів США, рішучість стримувати комунізм у Азії. Намір воювати скільки б часу це не зайняло.

Спроба інтернаціоналізації конфлікту завершилася невдачею – партнери по НАТО не підключилися. США несли у В'єтнамі величезні людські втрати, партизанський характер війни в джунглях і містах не дозволяв ам. силам використати свої переваги в бойовій підготовці й технічній оснащеності. Спроби США примусити комуністичні формування до капітуляції не давали бажаного результату. Війна придбала затяжний характер. Антивоєнні протести – внутрішньо політ криза.

31 січня 1968 р. Новорічний наступ - об'єднані сили південно- і північнов′єтнамських комуністів почали великомасштабну операцію по захопленню головних південнов′єтнамських міст, включаючи Сайгон. Сили комуністів увірвалися в столицю й утримували її окремі райони декілька днів. Революційні сили робили ставку на організацію загального повстання населення Південного В'єтнаму проти свого уряду. Цей розрахунок не виправдався.

В травні 1968 р в Парижі почалися переговори між представниками ДРВ та США, і в жовтні того ж року американський уряд заявив про повне припинення бомбардувань території ДРВ. В січні 1969р відбулася нарада по В’Єтнаму в складі делегацій ДРВ, Фронту національного визволення Південного В’Єтнаму, США та сайгонської адміністрації. В червні 1969р був утворений Тимчасовий уряд Республіки Південний В’єтнам, який визнав СРСР. Це було перше перемир’я після довгих років війни.

Липень 1969 р – Доктрина Ніксона - розділення відповідальності, «партнерства» США з сайгонським режимом, південно-в’єтнамські війська, спираючись на американську фінансову допомогу і воєнні постачання, повинні були забезпечити стабільність режиму. Принцип «партнерства» вилився в політику «вєтнамізації» війни у Південному В’єтнамі, згідно з якою американські війська поступово замінювалися південно-в’єтнамськими.

24 червня 1970 р. Конгрес скасував "тонкінську резолюцію" і прийняв рішення відкликати з В'єтнаму всіх американських військовослужбовців до кінця 1974 р. У ДРВ уважно стежили за подіями усередині США. Ханой розумів, що адміністрація Р.Ніксона однаково буде змушена піти йому на поступки.

Американо-в'єтнамські розбіжності на переговорах зводилися до одного пункту, що стосувався черговості етапів урегулювання. Вашингтон побоювався, що після відходу американських військ з В'єтнаму південнов′єтнамський уряд не зможе утриматися. Тому американська дипломатія прагнула домогтися згоди ДРВ на формування в Південному В'єтнамі коаліційного уряду за участю комуністів, але під керівництвом когось із діячів колишнього кабінету. ДРВ заперечувала: положення в Південному В'єтнамі врегулюють самі в'єтнамці, а предметом переговорів з США повинне бути тільки американська військова присутність.

27 січня 1973 року після тривалих переговорів в Парижі було підписано угоду про припинення війни та відновлення миру у В’єтнамі представниками ДРВ, Фронту національного визволення Південного В’Єтнаму, США та сайгонської адміністрації. Угода передбачала виведення американських військ із Південного В’Єтнаму, політичне врегулювання в Південному В’Єтнамі шляхом переговорів між двома південно-в’єтнамськими сторонами, організацію вільних демократичних виборів.

В квітні 1975 року сайгонський режим було повалено. Контроль над усією південно-в’єтнамською територією перейшов до Тимчасового революційного уряду, який став спадкоємцем Національного фронту визволення Південного В’Єтнаму.

В листопаді 1975 р в Хошіміні відбулася Конференція представників Півночі і Півдня В’Єтнаму з питань об’єднання країни. 25 квітня 1976 року відбулися всезагальні вибори. 2 липня ДРВ та Республіка Південного В’Єтнаму об’єдналися в єдину державу – Соціалістичну Республіку В’єтнам.