23. Дії сша та нато в Афганістані: причини та наслідки.

Війна в Афганістані (2001 рік - теперішній час) - військовий конфлікт між Міжнародними силами сприяння безпеці (ISAF), підтримуваними спочатку Північним альянсом, а потім новим урядом Афганістану, і ісламістською організацією Талібан, що контролювала до цього велику частину Афганістану. Один з етапів громадянської війни в Афганістані, яка триває з 1978 року. США проводять операцію в Афганістані в рамках операції «Нескорена свобода», розпочатої у відповідь на терористичний акт 11 вересня 2001. З 1996 року столиця і велика частина території Афганістану контролювалася рухом Талібан. Вже тоді розшукуваний владою США терорист номер один Усама бін Ладен отримав притулок в Афганістані. Таліби відмовлялися видавати бін Ладена і після вибухів в американських посольствах в Кенії і Танзанії в 1998 році. Після терактів 11 вересня 2001 року президент США Джордж Буш висунув талібам ультиматум: в найкоротші терміни видати американському правосуддю бін Ладена, а також все керівництво аль-Каїди. 21 вересня таліби відповіли відмовою, заявивши, що американці не надали достатньо вагомих доказів причетності цієї організації до атак у Нью-Йорку і Вашингтоні. Офіційно продекларовані цілі США: повалення режиму талібів,звільнення території Афганістану від впливу талібів,полонення і суд над учасниками Аль-Каїди.

Минуло більше 7 років з моменту вторгнення в Афганістан, протягом яких США та сили НАТО не змогли забезпечити мир і стабільність в країні, хоча адміністрація США постійно збільшує свій військовий контингент в Афганістані. Одночасно в пресі все частіше з'являється інформація про те, що жертвами американських військових замість талібів стають мирні жителі. Намагаючись уникнути прямих зіткнень з бойовиками і вимушених втрат, командування МССБ використовує масовані бомбардування населених пунктів, що призводить до значних жертв серед мирного населення. Авіаційні удари наносяться на основі неперевіреної інформації, ці дії не узгоджуються з афганськими властями. Не дивлячись на смерть терориста №1 2 травня 2011 року, військовий контингент США до сих пір присутній в Афганістані. За офіційними заявами, Обама планую вивести американські війська з Афганістану до 2015 року.

24. Політика сусідства єс та «Східне партнерство».

Європейська політика сусідства (ЄПС) — нова політика Європейського Союзу; має на меті створити на південь і схід від нових кордонів розширеного Європейського Союзу зону стабільності миру і добробуту шляхом налагодження тісних довготривалих відносин з сусідніми країнами.Європейський Союз

Європейська політика сусідства (ЄПС) спрямована на те, щоб не припустити виникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС та його сусідами, і надати їм можливість брати участь в різних видах діяльності ЄС шляхом тіснішої політичної, економічної, культурної співпраці та взаємодії в галузі безпеки. Концепція ЄПС охоплює такі країни: Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Молдавія, Марокко, Сирія, Туніс, Україна, а також Палестинська автономія.

Вперше концепція ЄПС була викладена у зверненні Комісії «Ширша Європа» у березні 2003 року. Вона засвідчила, що формування відносин з сусідами — один з пріоритетів зовнішньої політики розширеного ЄС. ЄПС не торкається питання потенційного членства. Вона пропонує сусіднім країнам привілейовані відносини, які будуватимуться на взаємному визнанні спільних цінностей, головним чином у сфері верховенства права; справедливого управління; дотримання прав людини, зокрема, прав меншин; принципів ринкової економіки та безперервного розвитку. Глибина цих відносин залежатиме від того, наскільки ефективно втілюватимуться спільні цінності.

Європейський Союз повинен зміцнювати політику сусідства в регіоні, орієнтуючись на два основні завдання:

Співпраця з партнерами з метою зниження рівня бідності та створити зону спільного процвітання й цінностей, які базуються на глибшій економічній інтеграції, міцних політичних й культурних зв'язках, посиленій транскордонній співпраці та спільній відповідальності за запобігання конфліктам між ЄС та її сусідами.

Закріплення позицій ЄС щодо конкретної вигоди а привілейованих відносин у межах диференційованих рамок, які відповідають прогресу, зробленому партнерськими країнами в політичних та економічних реформах.

Підхід Європейського Союзу базується на таких цілях:

• розширення внутрішнього ринку та регуляторних структур;

• привілейовані торговельні відносини та відкриття ринку;

• перспективи для законної міграції та руху людей;

• інтенсивна співпраця з метою запобігання і боротьби зі спільними загрозами для безпеки;

• активне політичне залучення ЄС для запобігання конфліктам і їх вирішення;

• активніші зусилля для сприяння правам людини , глибшій культурній співпраці та поглибленню взаєморозуміння;

• інтеграція в торговельні, енергетичні та телекомунікаційні мережі і європейську дослідницьку зону;

• нові інструменти для сприяння і захисту інвестицій;

• підтримка інтеграції у глобальну торговельну систему;

• посилена допомога, краще реагування на потреби;

• нові джерела фінансування.

Для фінансування діяльності в рамках ЄПС запроваджується новий «Інструмент європейського сусідства й партнерства» (ІЄСП), який починаючи з 2007 року замінить чинні програми технічної допомоги «ТАСІС» і «МЕДА» в країнах ЄПС і в Росії. Його мета - надання допомоги Європейським Співтовариством з метою розвитку зони процвітання та добросусідства та її ефективнішого використання. Період дії - 2007-2013 роки[1]. ІЄСП має новий спеціальний компонент для підтримки транскордонного співробітництва на кордонах ЄС. До 2006 року включно для фінансування транскордонної співпраці Комісія буде спрямовувати кошти за допомогою чинних інструментів у так звані «Програми сусідства».

12 травня 2004 року Комісія представила конкретну Стратегію реалізації ЄПС і аналітичні доповіді щодо семи перших країн з «кола друзів»: Ізраїлю, Йорданії, Мароко, Молдови, Палестинської автономії, Тунісу та України. На основі стратегії виробляються детальні плани дій з кожною країною-партнером. Плани дій визначають пріоритетні завдання, виконання яких має зблизити країну з ЄС. Моніторинг виконання чинних Планів дій здійснює як Європейська комісія, так і громадське експертне середовище країн «кола друзів».

Східне партнерство — політика ЄС, що має на меті зміцнення стосунків зі східними сусідами ЄС і є продовженням східного напрямку існуючої Європейської політики сусідства.

Ініціатива Східного партнерства була представлена Польщею за підтримки Швеції у травні 2008 року на Раді ЄС. Ця ініціатива передбачала участь 6 країн Східної Європи — України, Молдови, Білорусі, Грузії, Вірменії та Азербайджану.

Метою ПСП є створення умов для прискорення переходу до відносин у межах асоціації з ЄС. ПСП слугує так званою парасолькою для укладання угод про асоціацію з кожною окремою країною - східним партнером. Такі угоди мають включати створення поглибленої і широкої зони вільної торгівлі, гармонізацію внутрішнього законодавства цих країн з правом і стандартами Союзу і тим самим заохочувати інвестиції.

ПСП також має сприяти ліквідації відмінностей у розвитку партнерів.

Інструментами імплементації ПСП виступають програми ЄС зі створення інститутів у країнах-партнерах з метою поліпшення адміністративної здатності шляхом організації підготовки, технічної допомоги тощо.

Передбачено укладання угод з країнами-партнерами у сфері мобільності громадян і лібералізації візового режиму. Вони мають підготувати ЄС та країн-партнерів до повної лібералізації візового режиму для окремих країн.

У сфері енергетичної безпеки також передбачено укладання угод.У червні 2008 року на саміті Ради ЄС ініціатива знайшла підтримку усіх представників членів ЄС.

В проекті зроблено акцент на створенні зони вільної торгівлі, підписанні угоди про асоціацію, лібералізації візового режиму для країн, що беруть участь у проекті, співпраці задля енергетичної безпеки, одночасно збільшивши фінансування проекту до 600 млн. євро до 2013 року. 20 березня 2009 року Рада ЄС остаточно затвердила проект Східного партнерства, оголосивши про те, що його офіційний старт відбудеться 7 травня 2009 року у Празі.

7 травня 2009 під час установчого саміту «Східного партнерства» у м. Прага прийнято спільну заяву, згідно з якою «Східне партнерство» буде доповненням до двосторонніх договірних відносин між ЄС та кожною з держав-партнерів.

Основні завдання проекту в стосунках з Україною.

«Східне партнерство» передбачає:

• подальше спрощення візового режиму та поступовий рух до його лібералізації,

• укладення поглиблених зон вільної торгівлі,

• підтримку процесу адаптації законодавства та зміцнення інституційної здатності країн-партнерів,

• сприяння регіональному розвитку на основі політики регіонального вимірювання ЄС,

• створення інтегрованої системи управління кордонами,

• співпрацю у сфері енергетичної безпеки.

У рамках ініціативи передбачено багатосторонній діалог на чотирьох рівнях:

• зустрічі глав держав і урядів;

• щорічні зустрічі на рівні міністрів закордонних справ;

• зустрічі чотирьох тематичних платформ:

• демократія, належне управління та стабільність;

• економічна інтеграція та наближення;

• енергетична безпека;

• міжлюдські контакти;

• панелі для підтримки роботи платформ.

У червні 2009 р. проведено перші установчі засідання всіх тематичних платформ, під час яких схвалено загальні принципи і привила процедури їх діяльності.

За підсумками установчих засідань Європейська Комісія має намір підготувати проект основних цілей діяльності кожної з платформ, який буде винесено на розгляд наступних засідань (орієнтовно — у листопаді 2009). Крім того, Єврокомісія доопрацює концепції майбутніх проектів в рамках «Східного партнерства» і представить їх на розгляд Української Сторони.

Східне партнерство буде фінансуватися з фонду Інструменту Європейського Сусідства і Партнерства, що передбачає виділення 600 млн. євро (2009—2013), з яких:

250 млн. — кошти, що вже передбачені Європейською політикою сусідства,

350 млн. євро — це нові кошти, які були виділені на реалізацію проекту Східного партнерства.