21. Україна в процесі ядерного роззброєння.

Після розпаду Радянського Союзу на Україні залишилось третє у світі за своєю могутністю угруповання стратегічних ракетно-ядерних сил. Проблема збереження ЯЗ визначалася наступними чинниками: умовами виходу з СРСР та міжнародного визнання її суверенітету, геополітичними інтересами України, її економічними та технічними можливостями утримувати ядерні сили, рівнем загрози з боку Росії.

На першому етапі - Декларація про державний суверенітет 16 липня 1990 р. принцип безядерності. Центр залякував неможливістю розподілу ядерної інфраструктури – аргумент на користь збереження союзу.

Україна мала не лише зброю, а й засоби контролю та управління цією зброєю. У Мінській (8 гр 1991) та Алма-Атинській деклараціях Україна зобов’язалася вивести тактичну ядерну зброю до 1 липня 1992 року.

Практичним кроком закріплення без’ядерного статусу було підписання Україною у 23 травня 1992 року Лісабонського протоколу. 1. складова СНО-1. 2. Росія, Україна, Білорусія і Казахстан стануть наступниками договірних зобов'язань СРСР. 3. Україна, Білорусія і Казахстан зобов'язались приєднатися до ДНЯЗ як неядерні держави.

18 листопада 1993 р. Постанова ВРУ про ратифікацію СНО-1 та ЛП із застереженнями (на цей час Україна є ядерною державою де-факто + дотримання принципу рівності і скорочення 36% носіїв і 40% боєзарядів + отримання гарантій безпеки, фінансової та технічної допомоги, спільний контроль)

14січня 1994 року Тристороння Заява президентів України, США, РФ.

1. закріплено гарантії безпеки та територіальної цілісності України з боку США та Росії. Країни підтвердили свої зобов’язання утримуватися від погрози силою або її застосування проти тц чи незалежності України.

2. зафіксовані гарантії набували сили після набуття без’ядерного статусу та приєднання до ДНЯЗ, також гарантії відповідно до Гельсінського Акту; 6. надання компенсації (твели) в міру вивезення боєзарядів.

До Заяви підписано

Додаток : РФ надасть твели для України (10 місяців – 100 тонн, Україна вивезе 200 боєзарядів); США фінансує 60 млн $. Передбачалось провести деактивацію всіх ракет РС-22, розміщених на території України, протягом 10 місяців. Як наслідок ВРУ зняла застереження щодо ратифікації СНО-1 та ст.5 Лісабонського протоколу.

10 травня 1994 р. уряди України та РФ угоду про реалізацію Тристоронньої заяви.

25 жовтня 1993 року було підписано угоду між Україною і США щодо надання допомоги для ліквідації СНО. У рамках програми допомоги Нанна-Лугара Україна мала отримати від США на ядерне роззброєння близько 350 мільйонів $. Програма Нанна-Лугара прийнята у 1991 році: 1.надавати допомогу державам колишнього СРСР, на території яких базувалися СЯС для їх знищення відповідно до СНО-1 (але не кошти, а матеріально-технічні засоби).

16 листопада 1994 Закон України «Про приєднання України до ДНЯЗ» із застереженнями: 1. можливість виходу з ДНЯЗ відповідно до ст. Х у випадку економічного тиску, погрози силою, загроза територіальній цілісності, що ставить пі загрозу інтереси У – виняткові обставини; 2. ДНЯЗ не охоплює повністю ситуацію, що склалася після розпаду СРСР.

5 грудня 1994 року –СНО 1 вступає у силу – ВИВЕЗЕННЯ стратегічної ЯЗ до 1 червня 1996 року.

5 грудня 1994 р. Будапешський меморандум Україна, Російська Федерація, ВБ і США про гарантії безпеки: дублюють положення ДНЯЗ, Статут ООН, R РБ ООН. Франція та КНР окремі аналогічні документи. Меморандум – політичний док і не має юридичної сили.

У серпні 1996 р. з території України було вивезено останній ядерний боєзаряд, і з цього моменту на її території ядерної зброї немає. 13 січня 1995 р. відповідно до зобов’язань, які накладаються ДНЯЗ на неядерні держави, набула чинності угода про гарантії між Україною і МАГATE щодо ядерної діяльності на території України.