Перший радянський період історії села
28 червня 1940 року з боку села Вороновиця до Ленківців увійшли радянські війська. Румуни перед відходом демонтували залізничну колію та міст сполученням Ларга – Кам’янець – Подільський , що проходила через Ленківці. Розпочалася радянізація суспільного життя. Створено сільський комітет. 15 серпня 1940 року створено раду народних трудящих, яку очолив Герман Федір Михайлович, учасник Хотинського повстання 1919 року. Сільська рада, за допомогою активістів, взяла під охорону майно поміщиків, що втекли до Румунії. Новообрана комісія в серпні 1940 року розподілила між селянами 298 га землі. 29 січня 1941 року відбулися збори селян, які прийняли рішення організувати колгосп. Це був перший колгосп Чернівецької області. Правління колгоспу очолив М. Андріяш. Організаторами колгоспу стали С. Білий, Д. Мотрюк, І.Мартинюк, Ф.Герман, Н. Андріяш. Колгоспу передано садиби, майно та землю що раніше належали поміщикам.
Перші колгоспники 1941 року
Питання колективізації сільського господарства в області контролювалось Чернівецьким обкомом КП9б)У.Так згідно його відомостей від 18.01.1941 року повідомлялось про підготовчу роботу у Кельменецькому районі, де в селі Ленківці є 1 ініціативна група, в якій подано 62 заяви про вступ до колгоспу ( в т.ч. 16 середняків).
Саме по питанні створення колгоспу у Ленківцях була Постанова бюро Чернівецького обкому КП (б)У « Про організацію колгоспу в с. Ленківцях Кельменецького району» від 28 січня 1941 року. В ній було написано :
«Задовільнити клопотання селян с. Ленківці Кельменецького району, дозволивши їм об’єднатися в сільськогосподарську артіль. Доручити Кельменецькому РК КП (б) У провести організаційне оформлення сільськогосподарської артілі в с. Ленківці»
В газеті «Радянська Буковина № 25 від 31 січня 1941 року писалося «П’яту годину тривають збори, але до кінця не видно. До залу все йдуть та ідуть бідняки і середняки, які ще 2-3 години тому вагались, а тепер твердо і назавжди вирішили працювати в колективі….. Колгосп розпочав роботу. Вчорашні одноосібники почали нове, радісне життя.»
7 лютого сільгоспвідділ наводить статистичні відомості про те, що у Ленківцях у колгоспі нараховується 55 селянських господарств, 165 га землі, 17 коней, 19 возів, 10 плугів. 1 контору, 1 конюшню.
В довідці Чернівецького облвиконкому про економічні показники колгоспу писалося:
1. Район Кельменецький с. Ленківці
2. Прийнято до колгоспу 55 дворів, відмовлено у прийнятті 15 господарствам. Наявна кількість населення в 55 дворах – 193 чоловіки, з них працездатних – 110.
3. Всієї землі – 122 га, в т.ч. орної – 103 га. Є вільна орна земля – 60 га. Разом – 163 га. Озимого посіву – 37 га. Робочих коней – 17 шт. Правління колгоспу обрано в складі 5 чол.: 3 бідняки і 2 середняки ( з них одна жінка) Головою правління колгоспу обрано тов. Андріяша Никифора.
Весною 1941 року колгосп одержав від держави позику 10000 крб. на прид-бання тягла, корів, насіння, добрив. Велику роль в діяльності колгоспу відіграла Кельменецька МТС. В листопаді 1940 року в селі створено комсомольську організацію. Цього ж року відкрито неповну середню школу з українською мовою навчання. При школі і на десятихатках діяли групи грамоти навчання. У довоєнний період розпочали роботу заклади культури: клуб, бібліотека. Запра-цював акушерський пункт і амбулаторія, відкрито кілька магазинів і ощадна каса. Проте всі заклади підлягали суворому ідеологічному контролю.
З початку румунсько-німецького нападу на СРСР в селі розпочалася мобілізація чоловічого населення. Всі мобілізовані чоловіки села влилися в коло-ну мобілізованих, яка проходила з Кельменців через село Ленківці до Вороно-виці, а там переправлялись через Дністер на Кам’янець-Подільський. Не всі мо-білізовані 1941 року потрапили в Червону Армію. У зв’язку з тим, що край довгий період перебував у складі Румунії, і крім того за румунського періоду чоловіки проходили військову службу в румунській армії, радянський уряд не довіряв їм, відправивши значну частину в трудову армію на заводи Сибіру. Деякі з них загинули з голоду. Один з них Василь Гуменюк помер з голоду на війсь-ковому заводі в м. Челябінськ. Деякі його односельчани, що вижили, стали свідками таких фактів.