Б. Захід у пошукуваннях за людиною з «серцем».

Вже означення «нового гуманізму» само в собі досить неясне і розпливчасте. Справа вимагає більш сконцентрованого розгляду. По суті те, що ми спостерігаємо на Заході, це шукання за новою людиною. Навіть не стільки шукання, скільки спроба створити нову людину. В цьому виявляє себе европейська туга за живою людиною з серцем, з християнським, або принаймні глибокоморальним настановленням.

Г. Шевчук каже: «Так, це все – від екзистенціялізму до католицької онови, від Америки і Франції до Польщі – один великий рух. Оновити Захід через правду. І тут, і тільки тут, шанс Заходу. В правді поведінки і правді гасел» (Рахунок Европі. VІ. Західній рух за правду і ми. Укр. Вісті 1948, ч. 85).

Погоджуємося, що це дійсно великий рух. Але не рух за допомогою якоїсь об'єктивної правди, тільки рух до оновлення людини і тим самим людства, а в першу чергу Заходу. По суті так і треба розуміти Шевчука з його «правдою поведінки і правдою гасел», себто людськими правдами, а не правдами у собі. Це не значить, що треба обов'язково заперечувати об'єктивні правди. Правди приймаються сьогодні, як дані, і людей цікавить не «що», але «як», не проголошення правд, але втілення їх у життя – через створення нової людини.

Цей процес ми помічаємо на кожному кроці – від екзистенціялізму до звичайних благодійних інституцій. «Люди доброї волі» – це вислів, що здобув собі в наші часи права горожанства в цілій Европі. Існують уже і організації, побудовані на цих основах, що служать ідеї порозуміння між

Борис Крупницький

людьми і народами.

Моральні основи оновлення людини – самозрозумілі. Англо-саксонці вже не віднині поставили справу оновлення людини і допомоги їй, як моральній істоті, на практично-універсальний шлях. Християнський гуманізм англо-саксонців виявляв і виявляє себе і в допомогових організаціях квакерів, і в християнськім союзі молодих людей (ІМСА), і в Армії Спасіння, тощо. Оновленням людини є й рух християнського оновлення у Франції, особливо серед католицької молоді, поділеної на окремі християнські союзи оновлення молодих хліборобів, робітників і студентів. У тім же напрямі працює і «Французька місія», що базується на ідеї апостоляту серед простого народу. Це своєрідне модерне народництво, своєрідне «ходження в народ» за душами, і недарма П’єр Еммануель ставиться з подивом до того, як три молоді інтеліґентні дівчини – француженки, члени місії, не тільки почали працювати на фабриці, як звичайні робітниці, але й повели життя робітниць, свідомо увійшовши в нове оточення і зрікаючись дотогочасних благ, до яких були призвичаєні. Пішли не агітувати серед робітниць, не суґерувати їм свої ідеї, тільки жити пролетарським життям, і в цім сила їх апостоляту, їх «ходження в народ».

Може найцікавішим є оксфордський рух морального озброєння, що його засновник і провідна фігура – відомий Франк Бухман. Тут з повною очевидністю пропагується ідея нової, християнської людини. Оновлення людини поставлено в основу руху, централі якого є Ко в Швайцарії і Маскіпас Іслянд у США. Це не тільки проповідь добра, не тільки встановлення певних моральних і християнських принципів, зрештою здавна відомих християнському світові, але передовсім спроба жити згідно з цими принципами. Християнська праця над собою й іншими, праця, що йде від серця та виявляв себе в любові, прямоті, сердечності, у повсякчасній готовості допомогти ближньому.

Сьогодні цей рух, не зважаючи на його коротке існування, досяг поважних результатів і звернув на себе увагу не тільки Европи, але й цілого світу. На конгресах в Ко приймають участь державні мужі, єпископи, духовні особи, офіцери, провідники і представники робітництва, журналісти, чоловіки, жінки, молодь.

Саме цей рух морального озброєння висловлює тенденції, які здаються нам особливо важливими, навіть основними для нашого часу.

Бо криза нашої доби є кризою людини,, а не кризою установ, інституцій, систем, які завжди мали і мають другорядне значення. І саме звідси виходить термін «озброєння» – цей модерний клич до бою, цей модерний гуманістичний активізм. Звідси починається спроба оздоровлення, оновлення світу. Від людини, як такої – бо криза людини є

Українська історіософія

рівночасно і кризою еліти, і кризою нації, а тим самим і кризою людства, а в першу чергу европейського людства. Рух за оновлення людини є глибоко симптоматичним для нашого часу. В нім висловлює себе туга европейської людини за втраченим в цивілізаційнім процесі «серцем».

Життєва філософія Дільтая або Берґсона, сучасні екзистенціялізм і персоналізм – вислови одного і того ж шукання нової, живої, вільної людини зі свідомістю своєї людської гідности, з серцем, відкритим ближньому, з умінням відчути повноту життя, з волею, що хоче опанувати найбільший песимізм. Це шукання людини доби трагічного гуманізму. І в цім ідуть до певної міри конформно як філософ серця Ґвардіні з його християнсьною «Іно???стенд» (нерозбірливо. – В. А.), так і атеїст Сартр, що вимагає самооформлення модерної людини: людина є не що інше, як те, що вона з себе зробить.