Борис крупницький

(1894–1956)

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ¹

ІІ. ІСТОРИЧНІ ОСНОВИ ЕВРОПЕЇЗМУ УКРАЇНИ²

А. Західна, Середня, Східна Европа

До недавнього часу був популярний (особливо в Німеччині) поділ на Західню, Середню та Східню Европу. Термін «Середня Европа» не новий, а тим часом вік все к виглядає якийсь новотвором, що шукає свого об'єкту. Бо де його шукати? Підстав географічних у нього немає, бо Середня Европа належить географічно до Західньої Европи або до Східньої (східньоевропейська рівнина). З культурного боку її теж не можна назвати одноцілим фактором, в той час, як Західня Европа ним безперечно єсть. Економічно можна справу заступати тільки, коли е першу чергу візьметься на увагу економічні інтереси Німеччини.

Але те, що цей термін постав, указує на певні цікаві течії, в міжнародньому житті. Взагалі термінологія, хоч і постає не раз випадково або з щасливої чи нещасливої руки якогось вченого, підбиває у собі зміни світової або европейської констеляції. Плинності подій відповідає плинність термінології.

Поняття «Середньої Европи», безперечно, відповідало в першу чергу німецьким інтересам. В своїй країні-державі німці вбачають серце, центр Европи, і це центральне положення завжди викликало у них бажання, зрозуміле зрештою для представників колишньої великодержави, стати осередком нового політичного комплексу, так званих середньоевропейських країн. Чималу ролю відіграли в цім й економічні арґументи, думка, що індустріялізована Німеччина і аґрарні країни решти Середньої Европи взаємно якнайліпше доповнюються.

Сьогодні доводиться поставити собі питання, чи цей термін витримає іспит останніх подій. Ясно одне: коли б Німеччина не програла першої й другої світових воєн (1914–1918; 1939–1945), то фактором фізичної переваги німецької великодержави поняття Середньої Европи не тільки утрималося б в житті, не тільки закріпилося б, але й значно поширило б свої межі. Але сьогодні Німеччина (окрім совєтської частини) здана на Захід, а тому й поняття Середньої Европи, позбавлене колишньо-

Борис Крупницький

го динамізму, може звузитися, або й зовсім щезнути. Релятивність термінології, що здебільшого слухається сильнішого, очевидна.

Але, коли залишимося при старім поділі на Західню і Східню Европу, то й тут можемо передбачати цікаві зміни. Взагалі між обома термінами не було та й не могло бути точного розмежування. Не можна було провести виразної лінії поділу ні географічно, ні культурно, ні політично, ні економічно. Як воно завжди буває, коли від теорії доходить до практики, термінологія давала тільки генеральне розмежування. Тут існували переходові ступені від однієї частини Европи до другої.

Отже, поняття Західньої і Східньої Европи, особливо останнього як самої в собі, розпливчасті, релятивні. Тут можливі зміни: територіяльно вони можуть поширюватися або звужуватися, історично відомі переходи з однієї сфери в другу.

Саме сьогодні Східня Европа, якої головним репрезентантом є Росія, перейшла в наступ. До Росії довго належала значна частина Польщі, майже ціла Україна, прибалтійські країни і Фінляндія. На місце Росії став за наших часів Совєтський Союз, який можна схарактеризувати як своєрідну східньоевропейську систему з домінантною Москвою. Тепер цей союз має тенденцію перетворитись на окремий континент. Це особливо ясно після перемоги Совєтського Союзу над Німеччиною (1941–1945). У Совєтський Союз знову ввійшли всі балтійські держави ціла етнографічна Україна і Білорусь. Під знаком червоної зірки опинилися і Польща, і Чехія, і Болгарія, і Сербія (до сецесії) – одним словом, ціле слов'янство. Росія знану заговорила про свою слов’янську місію. А крім того, під впливом Совєтів опинилися Румунія і Мадярщина.

Цікаво, що переважаюча більшість цих країн якоюсь стороною свого життя, минулого й сучасного, має дещо спільного зі Східньою Европою, в основу якої принаймні культурно кладеться, як відомо, Візантія, разом з орієнтальними, особливо ж тюркськими і монгольськими впливами. Румунія, Болгарія і Сербія перейшли через значні візантійсько-грецькі впливи і взяли з Візантії обряд, якому залишилися вірними по сьогодні; вони сторіччями животіли під турецьким ярмом, себто під впливом орієнтально-азіятського духу. Польща входила довший час в склад старої Росії, так само, як і Фінляндія. Чехія ідеологічно завжди залежала від Росії, була глибоко русофільською, а Мадярщина здавна зверталася одним обличчям до Европи, а другим до Азії – і не тільки расово (тюрксько-фінського походження), але й історично, живучи то під Австрією, то під Туреччиною.

Але до східньоевропейської сфери можна було б сьогодні залучити і значну частику Німеччини. Східня Німеччина або відійшла до Польщі, або опинилася під окупацією Совєтської Росії. В Середній Европі подали

Українська історіософія

одна одній руки Західня і Східня Европа. Їх безпосередня зустріч означає не тільки провал ідеї Середньої Европи, але й те, що Східня Европа значно поширила межі своїх впливів у напрямі зі Сходу на Захід. Тепер Росія спинилася в географічному центрі Европи.