Умови виплати відсотків за дострокове розірвання договору

Банк	Депозит	Мін. сума, грн.	Строк	Ставка, річних	Виплата відсотків за дострокового розірванні
Акта Банк	7 Днів	10000	1 рік	8,6	Без втрати за кожен 7-денний період; за неповний період - перерахунок за ставкою 0,01% річних
	Все включено	10000	1 рік	17,45	Без втрати за кожен місяць; за неповний період - перерахунок за ставкою 0,01% річних
	Зручний період 3	10000	1 рік	17,1	Без втрати за кожні 95 днів; за неповний період - перерахунок за ставкою 0,01% річних
	Зручний період 6	10000	1 рік	18,6	Без втрати за кожні 190 днів; за неповний період – перерахунок за ставкою 0,01% річних
Банк Форум	Декада	5000	1 рік	11	Без втрати відсотків кожні 10 днів
Укрсоц банк, Uni Credit Bank ™	Капітал	10000	2 роки	17	Без втрати за кожні 6 місяців; за неповний період - перерахунок за ставкою, зменшеною на 2% річних

Отже, лише два банки передбачають штрафи за дострокове зняття депозитних коштів: Райффайзен Банк Аваль стягує комісію за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,5% від суми вкладу у разі його розірвання в перший місяць дії договору, а Ерсте Банк штрафує на 3% від суми депозиту [3]. При цьому, за вкладами «Погляд в майбутнє» і «Зростання капіталу» другої установи відсотки виплачують в повному обсязі, а за депозитом «Стабільний прибуток» — лише за повні місяці фактичного розміщення депозиту. Тобто, якщо вкладник вирішить забрати гроші в перший місяць терміну дії вкладу, то втратить 3% від своїх заощаджень, а в другий місяць за ставки 18,5% річних з урахуванням доходу за цей місяць у розмірі 1,54% від суми вкладу зазнає збитків у 1,46% від суми коштів.

Перед тим як вкладати гроші потрібно добре ознайомитися з правилами угоди.Не варто вносити свої кошти в банки які не передбачають дострокового розірвання договору , адже від цього ви втратите свої нараховані відсотки.

Література

1. Закон України “Про Національний банк України” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1256-03

2. Дмитрієва О.А. Оптимізація депозитної діяльності комерційного банку // Фінанси України. – 2010. - № 5. – С. 15-17.

3. Інтернет-ресурс: режим достопу http://ua.prostobank.ua/depoziti/statti

ПАЛЕНИЧКА ЮЛІЯ

факультет банківського бізнесу

група БС-31

Науковий керівник:

к.е.н., доц. Іващук О.О.

ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ

Сучасні світові тенденції розвитку банків, що характеризуються суттєвими змінами в умовах їх діяльності, обумовлюють необхідність використання адекватної системи управління ліквідністю. Найважливішою функцією банківської системи є трансформація строковості грошей, тобто залучення банками вільних фінансових ресурсів і розміщення їх на більш тривалий термін. Таким чином, для забезпечення безперервної діяльності банки повинні забезпечувати високий рівень управління ліквідністю, що вимагає організації сучасної системи регулювання та нагляду за ризиком ліквідності.

Особливої актуальності процес управління ліквідністю набуває в умовах удосконалення політики банків, що спрямована на оптимізацію фінансової стійкості та ліквідності. Це пояснюється існуванням зворотної залежності між підтриманням високого рівня ліквідності та дохідності активів банку, оскільки збільшення банком ліквідності спричинює втрати дохідності його активів. Основними аспектами дослідження є: теоретико-методологічні підходи до управління ліквідностю, підходи до визначення ризику ліквідності та його оцінка, регулювання та нагляд за ліквідностю в різних країнах світу. Аналіз наукових джерел і публікацій показує, що дослідженню банківської ліквідності приділяється велика увага іноземних науковців і практиків: С. Братанович, Х. Грюнинг, У. Гулд, О. Лаврушин, А. Лобанів.

Уже на початку своєї історії банки зіткнулися з проблемою забезпечення своєї стійкості. Причому стійкість банків перебувала в значній залежності від якості активів – їх ліквідності та ризиковості кредитних операцій (в середньовіччі звичайним явищем було неповернення кредитів крупними феодалами та королівською владою, що підштовхнуло до запровадження практики кредитування під заставу матеріальних цінностей).

Враховуючи, що ліквідними активами з позиції банкіра ХІХ ст. вважалася

лише готівка, цей коефіцієнт за своєю економічною суттю був аналогічним коефіцієнту співвідношення ліквідних активів до зобов’язань банку до запитання. Вченими XIX ст. були досліджені факти впливу на проблему забезпечення ліквідності банку з боку таких зовнішніх факторів як місцезнаходження банку. Наприклад, відмінність законодавчих умов різних штатів Північної Америки, різних частин Королівства Великобританія та земель у Німеччині; чи це промислове місто (район), чи сільськогосподарська область. Французький вчений Курсель-Сенеля відмічав, що в оборотних банках, створених у країнах землеробства, коливання каси менш значні, ніж в банках того ж виду, але які знаходяться в промислових та торгових центрах.

Під впливом зовнішніх умов банки проводили свою політику регулювання ліквідністю та стратегію розвитку філій, використовуючи різні переваги промислового чи сільського місцезнаходження: ці банки мають головну контору в якому-небудь великому місті, але спираються на відому кількість другорядних контор, розпорошених по селах, що складають для центральної каси точку опори на випадок великих торгових потрясінь, а центральна каса безперервно передає конторам поштовхи нового життя та руху. Основною відмінністю державного регулювання ліквідністю в ХІХ ст. була мала кількість нормативів. В основному увага була зосереджена на обмеженні випуску банкнот та нарощуванні інших зобов’язань до запитання, наявності достатніх залишків готівки в касі. Обсяг банкнот, що випускалися, крім того лімітувався для кожного окремого банку.

Таким чином, розглядаючи практику забезпечення банківської стійкості у

XIX ст., можна зробити висновок, що її основним компонентом є управління ліквідністю. Процес інтенсивного створення банків привернув увагу уряду, який починаючи з кінця 60-х рр. ХІХ ст. почав регламентувати банківську діяльність. Це відбувалось у формі регулярного включення відповідних положень до статутів акціонерних банків та товариств взаємного кредиту. В основному вони носили обмежувальний характер та характер заборони. Зважаючи на це, проблема якості активів розглядалася в основному через призму їхньої структури з точки зору ліквідності, з особливою увагою до абсолютно ліквідних активів. Політика всебічної державної підтримки та опікування банками безумовно не сприяла удосконаленню банками прийомів та способів самостійного забезпечення своєї ліквідності, поліпшенню їхньої внутрішньої організації, підвищенню їхньої конкурентоздатності порівняно з зарубіжними банками. Тому приватні банки докладали максимум зусиль до того, щоб знайти міцне підґрунтя для своєї справи. Конкуренція внесла пожвавлення в діяльність банків, примусивши їх піклуватися про залучення нової клієнтури й примусила їх вводити всілякі удосконалення в практику банківської справи.