
- •«Організація туристичного обслуговування»
- •1.Туризм. Рекреація. Туристська діяльність.
- •2.Природні й рекреаційні ресурси. Рекреаційний потенціал.
- •3.Поняття рекреаційної індустрії: визначення, склад, особливості.
- •5.Соціально-економічні умови розвитку рекреаційної індустрії.
- •6.Принципи й напрямки розвитку рекреаційної індустрії.
- •7.Основні напрямки формування ефективного механізму функціонування рекреаційної сфери.
- •8.Критерії формування рекреаційної індустрії в регіоні.
- •9.Об’єктивні й суб’єктивні фактори, що впливають на формування перспективного розвитку рекреаційної індустрії в регіоні.
- •10.Принципи формування політики рекреаційної сфери в регіоні.
- •11.Пріоритети рекреаційної політики.
- •12.Варіанти розвитку рекреаційної індустрії в регіонах.
- •13.Економічне регулювання розвитку рекреаційної сфери.
- •14.Основні джерела фінансування розвитку рекреаційної індустрії.
- •15.Місце й роль інфраструктури в розвитку рекреаційної індустрії.
- •16.Сучасний стан, проблеми й перспективи розвитку рекреаційної індустрії в Україні.
- •17.Світовий досвід розвитку рекреаційної індустрії.
- •18.Туристський продукт. Ринок туристського продукту.
- •19.Стратегія розвитку туризму. Фактори, що забезпечують привабливість об’єктів туристської діяльності.
- •20.Загальне уявлення про кон’юнктуроутворюючі фактори. Класифікація факторів.
- •21.Туристська індустрія і її структура. Взаємодія в туристській індустрії.
- •22.Готельні комплекси й готельні ланцюги. Розвиток індустрії гостинності.
- •23.Структура регулювання сфери туризму.
- •24.Державне регулювання туризму.
- •25.Туристська політика й туристське законодавство.
- •26.Міжнародні акти, регулюючі різні види туристської діяльності.
- •27.Вплив рекреаційної індустрії на зовнішнє природне середовище.
- •28.Екологічна безпека рекреаційного освоєння регіонів.
- •29.Оцінка рівня рекреаційного освоєння регіонів.
- •30.Інформаційні технології в рекреаційній індустрії.
- •«Основи управління операційними системами і процесами у сфері туризму»
- •1.Виникнення туризму
- •2.Розвиток туризму у світі
- •3.Туризм як галузь економіки
- •4.Сучасний туристичний ринок та перспективи його розвитку
- •5.Суб'єкти туристичної діяльності
- •6.Особливості туристичного ринку, як ринку послуг
- •7.Туристично-рекреаційні ресурси України
- •8.Модель поведінки споживача туристських послуг
- •9. Класифікація видів та форм туризму
- •10. Міжнародні туристичні організації
- •11.Регіональні туристичні організації
- •2. Азіатсько-Тихоокеанська туристична організація
- •12.Національні туристичні організації
- •13.Специфіка процесу управління туристичним підприємством
- •14.Планування діяльності туристичного підприємства
- •15.Організаційна функція у менеджменті туризму
- •16.Мотивація як функція менеджменту
- •17.Розвиток теорії мотивації працівників
- •18.Сучасні теорії мотивації працівників
- •19.Контроль діяльності туристичних підприємств
- •20.Прийняття рішень в туристичних організаціях
- •21.Особливості пропозиції туристичних підприємств
- •22.Особливості туристичного попиту
- •23.Ознаки туристичного попиту
- •24.Визначення і специфіка туристичного попиту
- •25.Суть та компоненти продукту туристичного підприємства
- •26.Поняття і чинники, які формують якість туристичних послуг
- •27.Ринкові аспекти якості туристичних послуг
- •28.Використання інформаційних технологій для управління туристичними підприємствами
- •29.Інтернет у діяльності туристичних підприємств
- •30.Автоматизовані системи з управління туристичними підприємствами
- •1.Визначення основних понять і термінів в галузі охорони праці.
- •2.Принципи державної політики в галузі охорони праці.
- •3.Законодавчі акти з охорони праці. Їх загальна характеристика.
- •4.Органи державного нагляду за охороною праці: функції та повноваження.
- •5.Органи громадського контролю за охороною праці: функції та повноваження.
- •6.Загальообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
- •7.Страхові виплати працівнику потерпілому від нещасного випадку на виробництві.
- •8.Обов’язки роботодавця, щодо створення на підприємстві здорових, безпечних умов праці.
- •9.Служба охорони праці підприємства: створення, функції, повноваження.
- •10.Навчання працівників з питань охорони праці.
- •11.Порядок приведення та зміст інструктажів з охорони праці.
- •12.Обов’язкові медичні огляди працівників: порядок та терміни проведення, фінансування.
- •13.Забезпечення працівників транспортної галузі спецодягом та іншими засобами індивідуального захисту.
- •14.Атестація робочих місць за умовами праці.
- •15.Пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці.
- •16.Виробнича санітарія. Фактори, які визначають санітарно-гігієнічні умови праці.
- •17.Охорона праці жінок.
- •18.Охорона праці неповнолітніх.
- •19.Інформація та звітність про стан охорони праці підприємства.
- •20.Відшкодування роботодавцем юридичним особам та державі збитків, завданих порушенням вимог з охорони праці.
- •21.Розслідування нещасних випадків.
- •22.Розслідування спеціальних нещасних випадків.
- •23.Первинні засоби пожежогасіння.
- •24.Основні принципи, якими керуються при наданні першої долікарської допомоги.
- •25.Підіймальні пристрої. Особливості безпеки при їх експлуатації.
- •26.Правила безпеки при навантажувально-розвантажувальних роботах.
- •27.Класифікація посудин, що працюють під тиском.
- •28.Причини електротравм.
- •29.Класифікація та характеристика вантажів за небезпекою їх транспортування.
- •30.Автонавантажувачі, електронавантажувачі та електрокари. Правила безпеки при їх експлуатації.
22.Готельні комплекси й готельні ланцюги. Розвиток індустрії гостинності.
КОМПЛЕКС ГОТЕЛЬНИЙ – декілька готельних будівель, що побудовані в одному місці за єдиним планом і належать одному власникові. Готельні комплекси створюються в популярних туристичних центрах для великих груп туристів.
Готельний ланцюг — об'єднання декількох готельних підприємств, яке колективно провадить бізнес і перебуває під безпосереднім контролем одного керівництва. Як правило, об'єднання має власні будинки й землю або орендує їх. При розподілі прибутку керівництво ланцюга враховує переваги кожного й відповідальність за операційні втрати. Підприємства, які входять в один ланцюг, мають однакові стандарти обслуговування, що гарантує однакову якість послуг одного бренда. Усі підприємства одного ланцюга виступають під єдиною торговельною маркою. Це допомагає споживачам відразу розпізнавати готелі, знати, яке обслуговування вони можуть там отримати. Крім того, учасники об'єднання можуть провадити єдину рекламну політику й ще до відкриття нового готелю, який входитиме в ланцюг, здійснювати бронювання. Зараз спостерігається стійкий розвиток і розширення американських готельних ланцюгів, які подовжуються як за рахунок будівництва нових готелів, так і за рахунок купівлі прав на управління вже існуючими.
У світі найпоширенішими є два різновиди готельних ланцюгів:
1) групи, які інтегрують однорідні готелі;
2) готельні консорціуми, які поєднують незалежні готелі.
Сучасний період розвитку готельної індустрії починається після Другої світової війни. Його особливості пов'язані з масовим характером туризму, який стає об'єктом інтересу значної частини населення насамперед у високорозвинених країнах. Розвиток туризму та висока ділова активність населення зумовлює формування упродовж 50 - 70-х років XX ст. потужної мережі закладів розміщення, харчування та розваг.
Серед головних тенденцій сучасного розвитку індустрії гостинності можна виділити:
1. Поглиблення спеціалізації та диверсифікація готельних послуг;
2. Утворення значних за розмірами корпоративних форм - готельних ланцюгів, які стають транснаціональними компаніями;
3. Широке використання в індустрії гостинності інформаційних систем управління, технологічного забезпечення, маркетингу;
4. Інтеграція капіталу готельних підприємств з капіталом фінансових, страхових, будівельних, транспортних та інших сфер економіки;
5. Широке використання наукового менеджменту в організації та управлінні готельним бізнесом;
6. Розвиток мережі невеликих готельних підприємств зорієнтованих на конкретний сегмент ринку.
23.Структура регулювання сфери туризму.
— розробка законодавчої бази, яка регламентує основні питання розвитку туристичної сфери, включаючи економічне стимулювання розвитку перспективних видів туризму (зазвичай, це досягається запровадженням податкових пільг і особливих умов інвестування), а також розробку правил функціонування туристичних підприємств;
— розробка антикризових програм, які дають змогу пом'якшити не- і сприятливі наслідки нерівномірного розвитку світових економічних процесів. Загалом туристична галузь демонструє вищу стійкість у кризових ситуаціях, ніж більшість інших галузей, у тому числі завдяки значній інерційності цієї сфери (створення матеріально-технічної бази, яка забезпечує задоволення потреб розвитку традиційних видів туризму, триває кілька років, причому практично немає можливості швидко змінювати пропозицію відповідно до мінливого попиту). Договірна практика, поширена в туристичній сфері, також сприяє пом'якшенню впливу кризових явищ. Водночас на туристичну діяльність, як на жодну іншу, впливають фактори, що перебувають поза контролем представників цієї сфери (тер-акти, зміна політики, у тому числі візової, негативна інформація про напрямок, випадки масових захворювань, зміни клімату, коливання курсу валют та ін.);
— створення умов, які сприяють залученню інвестицій у туристичну сферу. Стабільна державна економічна політика й розробка стратегії розвитку туристичної галузі на перспективу — найвагоміші серед них;
— вирівнювання економічного розвитку регіонів за допомогою визначення пріоритетів і розмірів державної підтримки;
— координація темпів розвитку туристичної галузі й суміжних галузей;
— регулювання туристичних потоків шляхом формування попиту й розширення пропозиції у сфері туристичних послуг.
Міністерства туризму в країнах, які надають туризму великого значення, з усією розмаїтістю своїх департаментів і відділів нагадують уряди в мініатюрі: тут, наприклад, є і податковий відділ, і інвестиційний, і департамент управління майном, і відділи професійної освіти, економіки й статистики, сертифікації, ліцензування. Для виконання своїх функцій структура, яка керує туристичною галуззю, повинна налагоджувати відносини з міністерствами економіки, зовнішньоекономічних зв'язків або зовнішньої торгівлі, культури, освіти, сільського господарства й транспорту. Але роль національної туристичної адміністрації (міністерства туризму) не зводиться до простої взаємодії з різними державними структурами. По-перше, вона повинна визначити коло своїх повноважень і питань, які входять винятково до її компетенції, а також домогтися визнання за собою права виконання цих функцій. Уряди країн, в яких діють державні органи управління туризмом, передають їм ексклюзивні повноваження для вирішення питань, які стосуються регламентації туристичної діяльності, просування країни як туристичного напрямку, питань професійної підготовки, а також право виступати представником галузі в проектах і програмах інших відомств у частині, що стосується туризму.
Друге зауваження щодо аналізованої проблеми — суто прагматичне: до складу урядів країн, які в 70—80-х роках XX ст, досягли найбільших успіхів у розвитку туризму, входили сильні адміністративні одиниці, відповідальні за розвиток туристичної галузі. В урядах Мексики, Марокко, Греції, Туреччини, Єгипту, Франції, Румунії й інших країн туризм представлений на рівні міністерств туризму.
У деяких країнах туристичні адміністрації входять до складу міністерств економіки, транспорту, промисловості, торгівлі, що дає змогу забезпечувати необхідний політичний і фінансовий рівень у вирішенні галузевих проблем і підтверджує важливе значення туристичної галузі для цих країн. Сильні туристичні адміністрації, які входять до складу інших міністерств, існують в Італії, Тунісі, на Кіпрі, в Іспанії, Австрії й інших країнах, відомих у світі своїми туристичними пропозиціями.