
- •1. Історіографія як складова частина історичної науки
- •2. «Літописний період» української історіографії (11-13 ст.)
- •3. Українська нац.. Традиція в Густинському л-сі та в «Хроніці з літописців стародавніх Феодосія Сафоновича.
- •4. Українська археографія кін 18 – пер. Пол.. 19 ст.
- •5. Галиціька і-фія історії україни (кін. 18-пер.Пол. 19 ст.)
- •6. Націон.Ідея та її бачення в творчості «руської трійці» (30 – 60-ті роки 19 ст.)
- •7. Бантиш-Каменський та його «Історія Малої Росії».
- •8. "Історія Малоросії" м.А. Маркевича.
- •9. "Історія Русів": (концепція твору; укр. Історіографія про твір).
- •10. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •11. М.Костомаров (основні твори, народницький напрямок в історіографії).
- •12. Етногр. Та л-рні роботи п.Куліша початкового періоду творчості. Історія козацтва, міщанства та шлях. Стану у творах Куліша
- •13. Вивчення проблеми української історії у 60-70рр. ХіХст.
- •15. Історична концепція в.Антоновича. «Київська школа» в.Б.Антоновича.
- •16. Історичні праці м. Драгоманова. Вплив на розвиток іст. Думки.
- •17. «Козацькі літописи» 17-18 ст. – особлива категорія іст. Творів.
- •18. Історичні праці о. Лазаревського.
- •20. Діяльність нтш у Львові. Історико-філологічна секція (кін 19-поч. 20 ст)
- •21. «Іст. Українського народу» о. Єфименко.
- •22. Д. Яворницький – дослідник іст. Запор. Козацтва.
- •23. Початок наукової праці м.Грушевського у Львові.
- •24. Звичайна схема руської історії м. Грушевського.
- •25. М.Грушевський – дослідник історії к. Р.
- •26. Історія українського козацтва у концепції м.Грушевського.
- •27. Історична школа Грушевського.
- •28. Погляди грушев. На укр.. Іст. Хіх-хх ст
- •29. Державницький напрямок в укр..Історіогр. (липинський, томашівський).
- •30. Історія Галичини у творах с.Томашівського.
- •31. Історичні погляди в. Липинського.
- •32. Українська революція 1917р. І перспектива іст. Досліджень.
- •33. Історична наука в Урср у 20-30-ті рр. 20 ст.
- •34. Діяльність вуан у 20-30-ті роки ( грушевський, багалій, василенко, окиншевич, слабченко).
- •35. Матвій Яворський та його історична школа.
- •36. Дмитро Іванович Багалій та його іст. Концепції.
- •38. Українська історіографія у Західній україні в 20-30 – ті рр.
- •39. Історичні праці і. Крип*якевича.
- •40. Радянська історіографія іст. України 40-80-х рр.. 20 ст. Історія України у післявоєнний період (40-60-ті р.)
- •41. Історична наука в Україні на рубежі 80-90-х рр.
- •42. Новітні дослідження історії України у наукових та навчальних інститутах Львова.
- •44. Сучасні дослідження історії України зарубіжними вченими.
- •45. Історія україни у працях вчених укр.Діаспори (40-70-ті рр.)
34. Діяльність вуан у 20-30-ті роки ( грушевський, багалій, василенко, окиншевич, слабченко).
Ініціатива заснування ВУАН вийшла від Українського Наукового Товариства в Києві в квітні 1917 р., але здійснили її щойно за Української Держави (1918) Назва Академії неодноразово зазнавала змін. З 1921 по 1936 р. — Всеукраїнська академія наук (ВУАН). Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукр. характер УАН: її дійсні члени могли бути не тільки громадяни Укр. Держави, але й українські вчені Західної України (що тоді входила до складу Австро-Угорщини). Іноземці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних членів УАН. Офіційне відкриття академії відбулося 14 листопада 1918 р.
Більшого розмаху набрала праця ВУАН з початком українізації і поверненням М.Грушевського з еміграції (1924). Обраний дійсним членом ВУАН, він очолив її кафедру нової історії України, Історичну Секцію з численними комісіями, а також Археографічну Комісію. Персонал ВУАН зріс у 1924 р. до 160 осіб. При ВУАН діяли такі відділи: Історико-Філологічний Відділ, Фізико-математичний відділ, Соціально-економічний відділ. При ВУАН діяли наукові товариства у Харкові, Одесі, Полтаві, Дніпропетровську, Кам'янці-Подільському, Чернігові, Лубнах, Ніжині, Миколаєві, Шепетівці; поза Україною — в Ленінграді. В Одесі діяла Комісія краєзнавства при ВУАН, а у Вінниці — Кабінет Виучування Поділля ВУАН.
В 1928 році президентом ВУАН був обраний видатний бактеріолог і епідеміолог академік Д. К. Заболотний. На 1928 р. ВУАН мала 63 дійсних членів, 16 членів-кореспондентів, 111 штатних і 212 позаштатних науковців.
Майже до кін. 1920 років ВУАН зберігала певну автономію. Проте з 1929 через зміну процедури виборів і посилення репресій влада повністю взяла під контроль діяльність ВУАН. Це було пряме й доволі брутальне втручання в організаційну та наукову роботу Академії; почалося її опанування й перетворення на радянську установу з обов'язковою ідеологією в дусі марксизму-ленінізму.
В 1930 році президентом ВУАН обрано патофізіолога Олександра Богомольця. Новообраний президент здійснив докорінну структурну реорганізацію. У липні 1930 р. ліквідовано Історико-Філологічний Відділ, а його установи включено до III Відділу, який з того часу дістав назву II Соціально-економічного відділу (а першим став Природничо-технічний відділ). З 1930 р. виразно почався спад ВУАН у зв'язку з процесом Спілки Визволення України (СВУ). В процесі СВУ 1930 року засуджено на 10 років ув'язнення Сергія Єфремова; разом із ним ряд засуджено членів ВУАН (Й.Гермайзе, А.Ніковський, В.Ганцов, Г. Голоскевич, М.Слабченко), а кількадесят наукових співробітників заслано без суду.
На поч. 1930-х pp. припинили своє існування всі серійні видання ВУАН у ділянці гуманітарних наук, а видані раніше були здебільше засуджені й вилучені з ужитку як «націоналістичні». Чимало важливих праць Академії, призначених до друку (або навіть уже надрукованих), знищено у першій половині 1930-х pp. Більшість установ ВУАН, очолюваних Михайлом Грушевським, на початку 1930-х років було ліквідовано, а його самого депортовано до Москви. У 1930—1931 рр. проведено «чистки» співробітників ВУАН, а також примусові збори з т. зв. «критикою й самокритикою» членів Академії. Такі репресії тривали аж до початку Другої світової війни.