- •1. Історіографія як складова частина історичної науки
- •2. «Літописний період» української історіографії (11-13 ст.)
- •3. Українська нац.. Традиція в Густинському л-сі та в «Хроніці з літописців стародавніх Феодосія Сафоновича.
- •4. Українська археографія кін 18 – пер. Пол.. 19 ст.
- •5. Галиціька і-фія історії україни (кін. 18-пер.Пол. 19 ст.)
- •6. Націон.Ідея та її бачення в творчості «руської трійці» (30 – 60-ті роки 19 ст.)
- •7. Бантиш-Каменський та його «Історія Малої Росії».
- •8. "Історія Малоросії" м.А. Маркевича.
- •9. "Історія Русів": (концепція твору; укр. Історіографія про твір).
- •10. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •11. М.Костомаров (основні твори, народницький напрямок в історіографії).
- •12. Етногр. Та л-рні роботи п.Куліша початкового періоду творчості. Історія козацтва, міщанства та шлях. Стану у творах Куліша
- •13. Вивчення проблеми української історії у 60-70рр. ХіХст.
- •15. Історична концепція в.Антоновича. «Київська школа» в.Б.Антоновича.
- •16. Історичні праці м. Драгоманова. Вплив на розвиток іст. Думки.
- •17. «Козацькі літописи» 17-18 ст. – особлива категорія іст. Творів.
- •18. Історичні праці о. Лазаревського.
- •20. Діяльність нтш у Львові. Історико-філологічна секція (кін 19-поч. 20 ст)
- •21. «Іст. Українського народу» о. Єфименко.
- •22. Д. Яворницький – дослідник іст. Запор. Козацтва.
- •23. Початок наукової праці м.Грушевського у Львові.
- •24. Звичайна схема руської історії м. Грушевського.
- •25. М.Грушевський – дослідник історії к. Р.
- •26. Історія українського козацтва у концепції м.Грушевського.
- •27. Історична школа Грушевського.
- •28. Погляди грушев. На укр.. Іст. Хіх-хх ст
- •29. Державницький напрямок в укр..Історіогр. (липинський, томашівський).
- •30. Історія Галичини у творах с.Томашівського.
- •31. Історичні погляди в. Липинського.
- •32. Українська революція 1917р. І перспектива іст. Досліджень.
- •33. Історична наука в Урср у 20-30-ті рр. 20 ст.
- •34. Діяльність вуан у 20-30-ті роки ( грушевський, багалій, василенко, окиншевич, слабченко).
- •35. Матвій Яворський та його історична школа.
- •36. Дмитро Іванович Багалій та його іст. Концепції.
- •38. Українська історіографія у Західній україні в 20-30 – ті рр.
- •39. Історичні праці і. Крип*якевича.
- •40. Радянська історіографія іст. України 40-80-х рр.. 20 ст. Історія України у післявоєнний період (40-60-ті р.)
- •41. Історична наука в Україні на рубежі 80-90-х рр.
- •42. Новітні дослідження історії України у наукових та навчальних інститутах Львова.
- •44. Сучасні дослідження історії України зарубіжними вченими.
- •45. Історія україни у працях вчених укр.Діаспори (40-70-ті рр.)
24. Звичайна схема руської історії м. Грушевського.
Найвідомішою працею М. Грушевського є "Історія України-Руси", в основу якої історик поклав власну оригінальну концепцію наукового дослідження. На відміну від пануючої в офіційній російській історіографії схеми розвитку історичного процесу (за Карамзіним, Соловйовим, Ключевським, Погодіним), М.Грушевський розробив власні підходи до вирішення цього питання. В узагальнюючій формі вона викладена у статті "Звичайна схема "русской" історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства," надрукованій 1904 р. в журналі "Статьи по славяноведению". Головною тут є теза про те, що "общерусской" історії не було й не може бути, як нема "общерусской" народності. Може бути історія всіх "руських народностей", якщо хтось хоче їх так називати, або ж - історія східного слов'янства. Вона й повинна стати на місце "русской" історії.
Ідея Грушевського про необхідність вивчення різних гілок східного слов'янства була надзвичайно плідною, як і правомірним був його заклик до перегляду пануючої на той час погодінської теорії, яка визначала Київську Русь лише як творіння великоруської народності. М.Грушевський запропонував інший шлях вирішення цього складного питання. По-перше, він категорично заперечує домагання Московської Русі на частину давньоруської спадщини, спадкоємцем якої, на його думку, є тільки "українсько-руська народність", оскільки вона створила Київську державу. По-друге, Грушевський запропонував вивчати насамперед історію народу, а не держави, що зумовлюється її підпорядкованою роллю з боку економічних, культурних і національних факторів, і, по-третє, він закликав вивчати історію української, білоруської та великоруської народностей окремо, в їх генетичнім розвитку, від початків і до сьогодення.
Ці ідеї вчений реалізував у процесі написання "Історії України-Руси", а також інших праць. Слід відзначити, то ця схема стала органічною частиною наукової творчості групи істориків-послідовників М.Грушевського. Разом з тим, вже тоді вона викликала заперечення з боку багатьох дослідників, особливо у питанні про етнічні процеси доби Київської Русі і ролі давньоруської спадщини в історичній долі трьох східнослов'янських народів. Починаючи від 30-х рр. XX ст., гострій критиці її піддавали в радянській історіографії, що розглядала Київську Русь як "колиску" російського, українського і білоруського народів.
М.Грушевський особливий наголос робив на нерозривності й тяглості української історії від її ранньої доби через середньовіччя аж до нового періоду. Саме тому він називає свій основний твір "Історія України-Руси", пов'язуючи природну нову і стару історичну назву країни. Історичний процес охоплював цілість діяння і життя українського народу на території його розташування від найдавніших часів до доби, в котрій Грушевський писав свою працю. У цьому контексті історика Грушевського цілком слушно можна вважати засновником української національної історіографії, яка розвивалася далі на основі створеної ним історичної схеми.