12. Етногр. Та л-рні роботи п.Куліша початкового періоду творчості. Історія козацтва, міщанства та шлях. Стану у творах Куліша

Пантелеймон Куліш (1819-1897) народився в містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту, Чернігівської губернії (тепер - Шостківський район Сумської обл.). Світоглядні позиції та творча діяльність Куліша мали ліберально-поміркований просвітньо-культурницький характер. Багато в чому, зокрема в національно-патріотичних, освітніх та інших поглядах, Куліш сходився з Шевченком, приятелював з ним, але їхні програми мали принципові відмінності. Якщо Шевченко ставив за мету сприяти своїм художнім словом революційному визволенню українського народу від російського царизму як тюрми народів, від кріпосницького поневолення, то Куліш головним завданням вважав піднесення культурно-духовного рівня свого народу як основи майбутнього мирного будівництва української держави, рівної західноєвропейським зразкам.

В 1856-1857 рр. в Петербурзі з'явилась його двотомна збірка фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів "Записки о Южной Руси", а також історичний роман "Чорна рада", український буквар і читанка. Укладає П.Куліш свою першу поетичну збірку "Досвітки. Думи і поеми", що виходить в Петербурзі 1862 р. Збірка ця встигла з'явитися якраз перед ганебним валуєвським циркуляром 1863 р., яким самодержавство обмежувало друкування книг та часописів українською мовою.

На хуторі Мотронівка на Чернігівщині, він укладає і в 1879 р. видає збірку художніх текстів під назвою "Хуторская философия и удаленная от света поззия". У ній він обстоював право українського народу на самобутній розвиток і доводив переваги патріархального хуторянського побуту над міською цивілізацією

Історія козацтва, міщанства та шлях. стану у творах Куліша Пантелеймон Куліш (1819-1897) народився в містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту, Чернігівської губернії (тепер - Шостківський район Сумської обл.).

У другій половині 70-х років погляди і переконання П. Куліша починають різко змінюватися. П.Куліш і раніше не раз висловлював критичний погляд на козаччину. Проте тепер, чим глибше ознайомлювався він з історичними документами і рукописними, особливо з тими, що походили з польського боку, тим більше козаки почали уявлятися йому не поборниками правди й волі, а темними руїнниками, які не тямлячи що чинять, нищили на своїй землі те, що здавалося Кулішеві найціннішим і найдорожчим Він починає не довіряти українським історичним документам, козацьким літописам, гадаючи, що більше правди міститься в творах та дослідженнях освічених і культурних польських письменників. Згодом Куліш погодився на царську службу в Польщі, де саме після придушення повстання 1863р. проводилася крута русифікаторська політика. Працюючи у Варшаві в 1864-1868 рр., з 1871 р. у Відні, а з 1873 р. в Петербурзі на посаді редактора "Журнала министерства путей сообщения", П.Куліш готує тритомне історичне дослідження "История воссоединения Руси", в якому прагне документально обґрунтувати ідею історичної згубності народно-визвольних рухів і піднести культуротворчу місію польської шляхти, ополяченого українського панства і російського царизму в Україні. Появу цієї праці українська громадськість зустріла з розчаруванням і обуренням. Згодом Куліш пише свою славнозвісну "Крашанку русинам і полякам на Великдень 1882 року". У цій публіцистичній брошурі автор зробив екскурс у минуле і знову засудив "своєвільне буяння" козаків, підніс роль української дрібної шляхти й польсько-шляхетських "можновладних культурників і колонізаторів України".

Куліш засуджував оспівування козаччини у фольклорі й літературі, вивищував культуроносну місію польської шляхти й російського царизму щодо України.

Чимало негативного бачимо в Кулішевих оцінках визвольної війни під проводом Б.Хмельницького і самого гетьмана. Куліш дорікає Хмельницькому, що той не використав державотворчих традицій.

Вважаючи козаччину незаперечно руйнівною силою щодо державності і культури, Куліш пояснює закономірність виникнення й дії козаччини потребою "антикультурного протияддя" проти впровадження в Україні польсько-римської "політичної культури". З історичних праць Куліша останніх десятиріч постає суперечлива постать гетьмана Б.Хмельницького. При всій неприязні Куліш зазначає, що Б.Хмельницький "показав на поляках" силу українського генія, що з гетьманових стратегічних, організаторських і політичних здібностей скривджені від них дивуються більше, ніж ми, які восторжествували над ними. Б.Хмельницький виступає у творі Куліша як мудрий державний діяч; надзвичайно активна, ініціативна, гнучка міжнародна політика гетьмана виявляється в налагодженні й розумному використанні взаємовигідних зв'язків з Росією, Туреччиною, Кримом, Швецією, Волощиною.

П.Куліш намагається якнайпереконливіше і якнайдокладніше показати, що внутрішнім, національним фактором, який ослаблює Україну в час лихоліття, руйнує її, є відсутність об'єднуючої ідеї злагоди між різними суспільними верствами. Цю слушну думку він наполегливо підтверджує різноманітним матеріалом з історичного минулого.

Як мислитель, Куліш порушив кардинальне питання людської історії про співвідношення гуманістичної моралі і класових, національних та особистих інтересів, наголосивши при цьому на пріоритеті загальнолюдських цінностей.